3.4. Номенклатура ґрунтів

 

Номенклатура ґрунтів — це назва ґрунтів залежно від їх вла- стивостей  та місця у класифікації.

В. В. Докучаєв  і М. М. Сибірцев  створили  наукову генетичну номенклатуру ґрунтів. За основу, враховуючи характерні власти- вості верхніх горизонтів ґрунту, вони взяли російські народні назви. Так появились  терміни для генетичних  типів: підзол, сірі лісові ґрунти, чорнозем,  бурі ґрунти, сіроземи,  жовтоземи,  каш- танові та коричневі ґрунти і т.д.

Частина типів ґрунту була названа за місцем  їхнього розві-

шування в ландшафті та в просторі:  болотні, лучні, тундрові, ар- ктичні. Для номенклатури ґрунтів застосовують  терміни, що виз- начають характерні властивості ґрунту: солончак, солонець, солодь, торф’яно-глейовий ґрунт тощо.

У кожному генетичному типі виділяють «центральний» підтип,

для назви якого використовують  терміни «типовий» або «звичай- ний». Для кількісної характеристики  властивостей окремих видів ґрунту використовують  терміни мало-, середньо-, багато- або слабко-, середньо-, сильно-. Повна назва ґрунту починається з назви типу, далі називають підтип, рід, вид, різновид,  розряд. Наприклад, чорнозем (тип), типовий (підтип), солонцюватий (рід), мало-гумусний глибокий (вид), середньосуглинковий (різновид), на лесовидному середньому суглинку  (розряд).

Система номенклатури ґрунтів в Україні зберегла народну осно- ву і ґрунтується  на державній мові і постійно  збагачується  новими термінами. Сучасна вітчизняна номенклатура ґрунтів дає змогу з повної назви ґрунту дістати інформацію про його основні властивості.

Нова номенклатура ґрунтів у США багатоступенева і побудо- вана за принципом  словоутворення назви ґрунту з греко-ла- тинських  коренів  (запропонована  в середині  50-х років XX ст.).