3.3. Класифікація  і систематика ґрунтів

 

Класифікацією  ґрунтів називається  об’єднання  їх у групи  за походженням, основними властивостями та рівнем родючості. Класифікація ґрунтів має генетико-виробничу основу.

Класифікація ґрунтів — інтегральний показник  розвитку ґрун-

тознавства як науки і водночас інструмент для вирішення нагаль- них проблем раціонального та науково-обґрунтованого земле- користування  (Тараріко,  2001).

Класифікаційна проблема у ґрунтознавстві є найактуальнішою

і найважчою. У міру нагромадження  нових фактів переглядають та уточнюють раніше створені класифікаційні  системи.

Перша наукова класифікація ґрунтів за їх походженням  була розроблена В. В. Докучаєвим. За основну класифікаційну одини- цю він узяв генетичний тип ґрунту, тобто групу ґрунтів з подібни- ми фізико-хімічними властивостями та зовнішньою будовою, що сформувалися в однакових умовах клімату, рослинності, ґрунтот- ворних порід та рельєфу місцевості. Генетичний тип ґрунтів відпо- відає певній географічній  зоні.

Класифікаційну систему В. В. Докучаєва дещо змінив і допов- нив М. М. Сибірцев. У межах генетичного  типу ґрунту він виділив підтипи та інші таксономічні  одиниці нижчого  рангу.

Проблема генетичної класифікації розвивалась і уточнювалась багатьма видатними вченими-ґрунтознавцями: П. С. Коссовичем, К. Д. Глінкою, С. С. Неуструєвим,  К. К. Гедройцем,  Є. М. Івановою та М. М. Розовим, І. П. Герасимовим,  Г. В. Добровольським. Пи- танням  класифікації  ґрунтів  України  у різні  часи  займались А. І. Набоких,  М. П. Фролов,  Г. Г. Махов,  К. С. Божко,  І. Й. Кані- вець, Н. Б. Вернандер, О. Н. Соколовський, М. І. Полупан, В. І. Ка- нівець, Д. Г. Тихоненко. Кожна класифікація відрізнялась певною особливістю  вирішення цієї проблеми. У зв’язку з цим класифі- кації ґрунтів можна  згрупувати  так: еколого-генетичні, фактор- но-генетичні, морфогенетичні,  еволюційно-генетичні та істори- ко-генетичні.

У колишньому  СРСР, незважаючи на єдність науково-теоре- тичних основ і методичних підходів на принципах генетичного ґрунтознавства,  існували розбіжності  між окремими  республіка- ми в розробці  класифікаційної  проблеми.


 

В новому варіанті Класифікації ґрунтів Росії (2000 р.) іденти- фікація ґрунтів реалізується через будову профілю ґрунту як си- стеми генетичних типодіагностичних горизонтів  і власне ґрунто- вих характеристик. Можна стверджувати, що в ній реалізовані екологічний, морфологічний і еволюційний підходи. Враховані також ті властивості ґрунтів, яких вони набули в результаті гос- подарської  діяльності людини, тобто антропогенного фактора. В сучасних умовах вплив останнього набув такого масштабу, що дозволяє говорити  про формування нового генетичного  профі- лю орних ґрунтів — агроземів  (Тихоненко, 2001).

Агрозем  — тип ґрунту, що формується  при розорюванні  та окультурюванні ґрунтів в різних ландшафтних (природних)  зонах під впливом антропогенного процесу  ґрунтотворення.

Класифікація ґрунтується  на суворо  науковій  системі  таксо- номічних одиниць.

Основною  таксономічною  одиницею  сучасної  класифікації

ґрунтів  є генетичний  тип,  встановлений  ще В. В. Докучаєвим. Характерні ознаки генетичного  типу визначаються: однотипністю надходження органічних речовин і процесів їх перетворення (роз- кладання); однотипним комплексом процесів розкладання міне- ральної маси і синтезу  мінеральних та органо-мінеральних но- воутворень; однотипним характером міграції та акумуляції речовин; однотипною  будовою ґрунтового  профілю; однотипні- стю заходів для підвищення і підтримання родючості  ґрунтів.

Нижче генетичного типу передбачені такі таксономічні одиниці:

підтипи, роди, види, різновиди і розряди ґрунтів. Уся ця низхідна ланка одиниць класифікації називається систематикою ґрунтів.

Підтипи ґрунтів виділяють у межах типу. Це група ґрунтів, що

якісно відрізняються за проявом основного та допоміжного  про- цесів ґрунтоутворення. Підтипи відповідають певній стадії ґрун- тоутворення.

Роди об’єднують групи  ґрунтів у межах типу. Вони визнача- ються впливом комплексу  місцевих  умов на процеси  ґрунтоут- ворення.  Це, насамперед,  склад ґрунтотворних  порід  та хімізм ґрунтових вод.

Види  виділяються  у межах роду і відрізняються  ступенями

розвитку  ґрунтотворних  процесів  — підзолистістю, гумусовані- стю, засоленістю  тощо.


Різновиди ґрунту визначаються за гранулометричним скла- дом верхніх горизонтів  та ґрунтотворних  порід.

Розряди зумовлюються генетичними властивостями ґрунтот- ворних порід — морена, водно-льодовикові відклади тощо.

В Україні запропонована  класифікація  ґрунтів  генетично-субстантивного  типу.  Вона включає такі таксономічні  одиниці:

тип — підтип — рід — вид — варіант — літологічна серія.

Основною  опорною  таксономічною  одиницею  є тип ґрунту. В загальному аспекті кожний тип ґрунту діагностується  в польо- вих за якісним складом генетичних горизонтів і уточнюється виз- наченими параметрами інтенсивності профільного гумусонагро- мадження. Його відображенням є показники: коефіцієнт профільного накопичення гумусу (КПНГ) і коефіцієнт профільно- го вмісту гумусу (КПВГ). Перший являє собою співвідношення між вмістом гумусу в профілі та кількістю фізичної глини в ньому, другий  — вміст гумусу  при визначеній грубизні  профілю: КПНГ множиться  на грубизну  профілю в см.  Ці показники  за своєю суттю практично  однакові,  але вони доповнюють  один одного. КПВГ більш якісно і кількісно віддзеркалює генетичні особливості органопрофілю  і в цілому типологічну належність ґрунту.

В основу підтипової  характеристики  ґрунту покладені підзо- нальні морфолого-генетичні особливості  профілю при польовій діагностиці  та інтенсивність  гумусонагромадження у верхньому шарі 0–30 см через показник  КПВГ.

В основі диференціації ґрунтів на рівні роду лежить грануло- метричний склад, що обумовлює інтенсивність нагромадження гумусу в ґрунті.

Вид ґрунту визначається  параметрами  грубизни  гумусового

профілю (від мілкого — < 25 см, до найглибшого — > 145 см). На видовому рівні ґрунти також розподіляються за ступенем солон- цюватості, засоленості,  щебнистості  і кам’янистості за відповід- ними кількісними  показниками.

Варіанти відображають зміни властивостей ґрунтів в результаті їх використання  в культурі землеробства. Окремо виділяються цілинні та освоєні: модальні, окультурені, еродовані, вторинно осо- лонцьовані, плантажовані, осушені, вторинно гідроморфні,  тощо.

Ґрунтоутворювальна порода виділяється на рівні літогрануло- метричної серії.


Запропонована класифікаційна типологія ґрунтів на основі відповідності  параметрів  їх властивостей  і умов формування на основі генетичного аналізу досить повно характеризує агровироб- ничі якості, що дає можливість різнопланового  її використання.

В Україні виділено 23 типи зональних ґрунтів і 13 типів азональних (поширених  в різних зонах) ґрунтів.