29.2. Сучасні інтенсивні системи  землеробства

 

У результаті тривалої науково-дослідної роботи  для кожної природно-економічної зони нині розроблені наукові основи ве- дення сільського господарства, складовою частиною яких є інтен- сивні системи  землеробства.

Сучасні системи  землеробства  — основа інтенсифікації  сіль- ського  господарства  — процесу  різкого  збільшення виробницт- ва зерна, технічних, кормових та овочевих культур на основі роз- ширеного відтворення родючості ґрунту. Цей процес відбувається


 

як шляхом додаткового вкладення коштів, так і на основі приско- рення науково-технічного прогресу.

Різноманітність систем землеробства в Україні зумовлена зональними, природно-економічними особливостями. До них можна віднести такі:

1) плодозмінну  з проведенням  меліоративних  заходів  для

окультурення ґрунтів (Полісся України);

2) зернопросапну з проведенням заходів для захисту ґрунтів від водної ерозії (лісостепові  райони України);

3) зернопаропросапну з проведення  заходів  для захисту

ґрунтів від водної та вітрової ерозії (південні степові посушливі райони України);

4) просапну з вирощуванням переважно просапних культур (понад 50%). Цю систему впроваджують у господарствах,  що спеціалізуються  на вирощуванні технічних, кормових та овочевих культур, а також в овочево-картоплярських приміських  господар- ствах. У полях сівозмін  цієї системи  вносять багато органічних  і мінеральних добрив, впроваджують інтенсивний  обробіток ґрун- ту, зрошення  та осушення;

5) зернопарову  з проведенням заходів по захисту ґрунтів від

вітрової ерозії (посушливі райони півдня України).

Сучасні інтенсивні системи землеробства характеризуються високим технічним оснащенням виробництва, використанням більш ефективних способів обробітку ґрунту, внесенням органіч- них і мінеральних добрив з розрахунку на запланований урожай і розширене відтворення родючості ґрунту, інтенсивними  ґрун- тозахисними технологіями вирощування сільськогосподарських культур, меліоративними,  а також прогресивними організаційно- господарськими заходами.

Проведення значних організаційно-господарських, агротехнічних, меліоративних заходів сприяє переходу до вищих форм систем землеробства відповідно до сучасного рівня розвитку продуктивних  сил, науки і техніки.

При високому рівні інтенсифікації сучасних систем землеробства дуже важливу роль відіграють  енергозберігаючі та ґрунто- захисні заходи для запобігання та усунення наслідків ерозії ґрунту.

Проте, як свідчить досвід, запровадження зазначених вище інтенсивних систем землеробства не завжди забезпечує достат-


ню їх ґрунтозахисну  спрямованість.  Не зважаючи на відносно високу  продуктивність  інтенсивних  систем,  запровадження  їх у зонах активної дії водної і вітрової ерозії не забезпечує надійно- го захисту ґрунту від водної ерозії та дефляції.

Інтенсивний  пошук  більш ефективної  в екологічному  відно-

шенні ґрунтозахисної  системи землеробства  дало змогу запоб- ігти розвитку дефляційних процесів і забезпечити стійкий розви- ток зернового  господарства. Важливою складовою  ланкою цієї системи землеробства є плоскорізний обробіток ґрунту, при яко- му стерню  не загортають  у глибокі  шари, а залишають  на по- верхні ґрунту як мульчу.

Багато дослідників  (А. А. Каштанов, Ф. Т. Моргун,  М. К. Шику-

ла, О. Г. Тарарико та ін.) зазначають, що в умовах поширеної вод- ної ерозії й інтенсивного обробітку ґрунту вирішити проблему підвищення  продуктивності  землеробства  і повторного  контро- лю над ерозією ґрунтів можна тільки на основі запровадження сучасних інтенсивних систем землеробства з контурно-меліора- тивною протиерозійною організацією території. Основна суть такої організації полягає в тому, що весь земельний фонд госпо- дарства залежно від крутизни схилів та еродованості ґрунтового покриву поділяють на три технологічні групи за типом їх вироб- ничого  використання:

— рівнинна частина землекористування і схили крутизною до

3°. Сюди відносять усі землі, технологічно придатні для ви- рощування просапних культур, в тому числі і цукрових бу- ряків. На цих землях застосовують інтенсивні зернопро- сапні і зернопаропросапні сівозміни;

— схили крутизною від 3 до 7°. Тут розміщують інтенсивні зер-

но-трав’яні сівозміни без просапних культур, які в цих умо- вах забезпечують не тільки високу продуктивність,  а й на- дійний захист ґрунтів від ерозії;

— сильноеродовані схили крутизною  понад 7° використовують під тривале залуження високопродуктивними бобово-злако- вими травосумішками з польовим періодом через 5–6 років. Отже, на рівнинній частині землекористування концентрують-

ся посіви  озимої  пшениці  та інших зернових  культур, усіх про-

сапних, які вирощують за інтенсивними  технологіями з обов’яз- ковим розміщенням  технологічної колії упоперек схилу.


 

До другої технологічної групи належать культури лише суціль- ного способу сівби та багаторічні трави, які найменше знижують урожай на змитих ґрунтах, одночасно захищають ґрунт від ерозії. Зернові культури тут вирощують за традиційними  технологіями.

У третій  технологічній  групі  виконання  навіть найпростіших

технологічних операцій пов’язане з певними труднощами, тому схили відводять під постійне залуження культурами з коротким польовим періодом.

Крутосхили понад 20° після терасування використовують  під на- садження плодових і лікарських деревоподібних культур. Яри, що не підлягають виположуванню, та балки відводять під лісонасадження.

Елементи контурно-меліоративної організації території (межі полів, робочі ділянки, лісосмуги, земляні вали, дороги тощо) тре- ба проектувати,  виходячи з контурності,  тобто максимально  на- ближати до горизонталей  місцевості. Одночасно вони є межами польових і ґрунтозахисних  сівозмін.