1.4. Основна термінологія стандартизації

 

Ключові слова та  поняття: безпека, виконавчий орган з питань регла- ментації, галузева стандартизація, гармонізовані стандарти, державна сис- тема стандартизації, державна стандартизація, керівний нормативний до- кумент,  міждержавна стандартизація, міждержавні стандарти, міжнарод- на   стандартизація,  міжнародні стандарти,  національна  стандартизація,


 

 

національні стандарти, нормативний документ, об’єкт стандартизації, ор- ган  регламентації, охорона довкілля, регіональна стандартизація, регіональні стандарти, сумісність, термінологія, технічний регламент, технічні умови

 

Стандартизація як одна з форм розумної діяльності людства починається з узагаль- нення понять За допомогою узагальнених понять абстракцій може бути відображено де- яку кількість реальних об’єктів. Просторові та часові властивості об’єктів є однією з форм абстрагування. Отже, можна припустити, що стандартизація починалася з норму- вання розмірних параметрів. Це підтверджує велика кількість прикладів.

Отже, для успішної діяльності в галузі стандартизації, як і в інших галузях науки і техніки, потрібна точна, науково обґрунтована термінологія. Невпорядкованість тер- мінології перешкоджає взаєморозумінню спеціалістів, створенню єдиних методик, негативно впливає на впровадження обчислювальної техніки в управлінні народним гос- подарством.

Питанням стандартизації термінології надається велике значення як за кордоном, так і в нашій країні. Потреба у стандартизації науково-технічної термінології обумовлю- ється тим, що терміни, поняття та визначення є невід’ємною частиною нормативної, тех- нічної, проектно-конструкторської і технологічної документації.

В Україні упорядкування і стандартизацію термінології здійснюють Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики Держспоживс- тандарту України (УкрНДІССІ), Академія наук України, галузеві науково-дослідні ін- ститути, вищі навчальні заклади і науково-технічні товариства. Розроблено комплекс стандартів термінології в основних галузях знань та галузях народного господарства.

Визначення терміна «стандартизація» пройшло тривалий еволюційний шлях. З поширенням науково-технічних та економічних зв’язків на національному та міжнаро- дному рівнях відбувалося уточнення терміну «стандартизація» паралельно з розвитком самої стандартизації. На різних етапах цей термін відображав досягнутий рівень її розвитку.

В Україні термін «стандартизація» вперше почали застосовувати у 1920-х рр., коли він з’явився в російському технічному словнику під впливом зарубіжного досвіду про- мислового виробництва.

У 1952 р. Міжнародною організацією стандартизації (ISO) створено Комітет по ви- вченню наукових принципів стандартизації (SТАСО), який здійснює розробку та пере- гляд визначення найважливіших термінів у галузі стандартизації. Починаючи з 1962 р., коли ISO прийняла перше визначення терміна «стандартизація», періодично відбува- лось його уточнення, що відображало розвиток стандартизації, обумовлений рівнем роз- витку науково-технічного прогресу.

 

Сучасний термін має наступне визначення:

«стандартизація» — це діяльність з метою досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній галузі шляхом встановлення положень для загального і багаторазового використання реально існуючих чи можливих завдань


 

 

На перший погляд, це визначення здається складним, але його можна пояснити по- іншому. Стандартизація — це галузь сумісної діяльності вчених, інженерів, економістів, яка полягає перш за все у відборі із численних видів продукції (процесів, робіт, послуг) однакового призначення, одного або невеликої кількості видів цієї продукції (процесів, робіт, послуг) з найкращими якісними показниками і властивостями. Відібрані зразки продукції (процесів, робіт, послуг) повинні відповідати сучасному досягненню науки та техніки, практичному досвіду і задовольняти потреби людини та суспільства. Стандар- тизація встановлює єдині, найбільш раціональні для народного господарства норми, параметри, розміри продукції (процесів, робіт, послуг), вимоги до якості та технології виготовлення, методи контролю та випробувань, правила пакування, маркування, транс- портування та зберігання.

Прогресивні вимоги до розробки, виробництва і застосування продукції (процесів, робіт, послуг) встановлюються на основі науково-технічного прогресу і повинні визна- чати не тільки основу сучасного, але і майбутній розвиток народного господарства. В той же час, як вже було наголошено, стандартизація може стати гальмом у створенні на- лежної продукції (процесів, робіт, послуг), якщо стандарти та інші нормативні докумен- ти будуть розроблені без урахування прогресивних досягнень науки і техніки.

Так як стандартизація залежно від масштабів роботи діє на різних рівнях (в окремій країні, між державами, у регіонах) існують наступні види стандартизації: національна, міжнародна, регіо- нальна та міждержавна (рис. 1.4.1).

Тут важливо звернути увагу на зміст та функції поняття «державна система стан- дартизації». Це — система, яка визначає основну мету і принципи управління, форми та загальні організаційно-технічні правила виконання всіх видів робіт зі стандартизації. Во- на являє собою комплекс взаємопов’язаних правил і положень, які регламентують орга- нізацію та порядок проведення робіт з усіх питань практичної діяльності в галузі станда- ртизації країни.

У міжнародній та європейській стандартизації існують також такі поняття: «орган регламентації — орган влади, відповідальний за розроблення чи прийняття регламентів — документів, вимоги яких є обов’язкові» і «виконавчий орган з питань регламентації — орган влади, відповідальний за забезпечення дотримання регламентів» (в Україні знай- шло розповсюдження поняття «центральний орган виконавчої влади» (ЦОВВ). Остан- ній може також виконувати функції органу регламентації.

Наслідком діяльності в галузі стандартизації є створення нормативних документів. Нормативний документ (НД) — це документ, що встановлює правила, загальні принци- пи чи характеристики щодо різних видів діяльності або їх результатів. Через нормативні документи стандартизація впливає на сфери трудової діяльності людини, на розвиток на- родного господарства країни, прискорення науково-технічного прогресу, економію та раціональне  використання  сировини,  матеріалів,  енергетичних  ресурсів,  підвищення якості продукції (процесів, робіт, послуг). НД розробляються на об’єкти стандартизації, які обов’язкові для використання в певних галузях діяльності, І установленому порядку і затверджуються компетентними органами. До нормативних документів належать станда- рти, технічні умови, зводи правил, регламенти, керівні нормативні документі, державні класифікатори тощо.


 

Національна стандартизація  — це

стандартизація, яка здійснюється на рівні однієї конкретної держави. Результатом роботи з національної стандартизації є національні стандарти, прийняті національним органом зі стандартизації однієї держави.

На національному рівні існують наступні види стандартизації: державна та

галузева

 

 

Державна  стандартизація  — стандартизація, яка здійснюється урядовими органами  і розповсюджується на усі підприємства держави, незалежно від форми  власності.

Результатом роботи є державний стандарт


Галузева стандартизація  — стандартизація, яка здійснюється органами, компетентними в даній галузі народного господарства. Результатом роботи є галузевий стандарт

 

 

 

Міжнародна стандартизація  — це

стандартизація, участь  в якій є відкритою для відповідних органів усіх країн. У роботі з міжнародної стандартизації можуть брати  участь  декілька (дві чи більше)  суверенних 6

Результатом роботи з міжнародної стандартизації є міжнародні

стандарти, прийняті ISO та іншими міжнародними організаціями зі стандартизації

 

Регіональна стандартизація  — це

стандартизація, участь  в якій є відкритою для відповідних органів країн лише одного географічного, політичного або економічного регіону.  Результатом роботи з регіональної стандартизації є регіональні стандарти, які прийняті регіональною міжнародною організацією зі стандартизації

 

Міждержавна стандартизація — це стандартизація, участь  в якій беруть країни СНД.

Результатом роботи з міждержавної стандартизації є міждержавні стандарти (ГОСТ)

 

Рис. 1.4.1.

Основні види стандартизації

 

Об’єкт стандартизації — це предмет, який підлягає стандартизації. До об’єктів стандар-

тизації належать продукція, процеси, послуги, які однаковою мірою стосуються будь-якого


 

 

матеріалу, компонента, обладнання, системи, їх сумісності, а також правила, поняття, визна- чення, процедури, функції, методи, що служать предметом роботи зі стандартизації і можуть бути охарактеризовані кількісно і якісно за допомогою понять, визначень, умовних одиниць тощо. На усі об’єкти стандартизації розробляються стандарти.

 

Стандарт (від англ. standard — норма, зразок, мірило) в широкому розумінні — це зразок або еталон якості, через  який держава здійснює  науково обґрунтоване управління якістю

 

Стандарт є основним нормативним документом у галузі стандартизації. Правильне визначення цього терміну має важливе значення. Згідно з ДСТУ 1.0 цей термін має таке визначення: стандарт — нормативний документ, розроблений на засадах відсутності протиріч з істотних питань з боку більшості зацікавлених сторін і затверджений визна- ним органом, у якому встановлені для загального та багаторазового використання прави- ла, вимоги, загальні принципи чи характеристики щодо різних видів діяльності або їх ре- зультатів для досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній галузі.

Згідно із Законом України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 р. № 2408-ІІІ цей термін має визначення: стандарт — це документ, розроблений на основі консенсусу та затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і бага- торазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяль- ності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов’язковим. Стандарт може містити вимоги до термінології, позначок, пакування, ма- ркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи послуги.

Стандарт є результатом конкретної роботи зі стандартизації, яка виконується на основі досягнень науки, техніки та практичного досвіду, і має визначений юридичний статус на всіх рівнях управління народним господарством. Стандарти можуть бути роз- роблені як на матеріальні предмети (продукцію, еталони, зразки тощо), так і на норми, правила, вимоги до об’єктів організаційно-методичного та загальнотехнічного характеру.

Відповідно  стандарти  розрізняють  національні,  міжнародні,  регіональні  та  між-

державні.

Національні стандарти — це стандарти, що прийняті національним органом з ста- ндартизації та доступні широкому колу підприємців і споживачів. Національні стандар- ти є одним з атрибутів державності та віддзеркалюють специфіку розвитку національної економіки залежно від історичних, географічних та соціальних умов.

Міжнародні стандарти — це документи, які базуються на консенсусі та прийма- ються міжнародними організаціями на добровільній основі. Вони, як правило, розробля- ються та приймаються ІSО та іншими міжнародними організаціями з стандартизації і до- ступні  широкому  колу  підприємців  та  споживачів.  Міжнародні  стандарти  ІSО  серії

9000 з управління якістю продукції прийнято європейськими країнами як національні. Згідно з міжнародним стандартом продукція (процеси, роботи, послуги) мають відпові- дати сфері використання або призначення, задовольняти вимогам споживача, відповідати стандартам і технічним умовам, чинному законодавству та іншим нормативним вимогам (з екології, безпеки і тощо), забезпечувати отримання прибутку.


 

Регіональні стандарти — стандарти, які прийняті регіональною міжнародною ор- ганізацією зі стандартизації лише одного географічного, політичного або економічного регіону. Вони чітко визначають суть та межі економічних і торгівельних договорів, тому що об’єднують діяльність країн, які визначені близькими за географічним положенням і традиційними зв’язками.

Міждержавні стандарти — стандарти, прийняті країнами, що приєдналися до Уго- ди про проведення погодженої політики в галузі стандартизації, метрології та сертифіка- ції, і застосовані ними безпосередньо. Міждержавні стандарти діють в усіх країнах СНД. Міждержавна стандартизація може служити прикладом регіональної стандартизації, а стандарти з позначенням індексу ГОСТ — регіональними стандартами.

Гармонізовані стандарти — це стандарти, що стосуються одного й того ж об’єк- та, які затверджені різними органами, що займаються стандартизацією. Ці стандарти можуть бути різними за змістом і формою подання матеріалу. Гармонізовані стандар- ти, які ідентичні за змістом і формою подання матеріалу, називають ідентичними стандартами.

Національні, міжнародні, регіональні, міждержавні стандарти та стандарти підпри-

ємств повинні становити визнані технічні правила та умови.

Технічні  умови  (ТУ)  у  системі  нормативної  документації  посідають  особливе місце, адже вони є основним документом на постачання продукції. Технічні умови вста- новлюють певні вимоги до конкретної продукції і є невід’ємною складовою комплексу технічної документації на продукцію, в якій належить визначати комплексність показни- ків. Ці показники повинні забезпечувати повну характеристику споживчих властивостей виробів і можливість всебічного визначення та контролю якості виробів, які підлягають виготовленню та постачанню споживачам. Технічні умови загалом регулюють стосунки між постачальником (розробником, виробником) і споживачем (замовником) продукції, для якої відсутні державні чи галузеві стандарти (або за потребою конкретизації вимог зазначених документів), їх затверджують на продукцію, яка знаходиться в стадії освоєн- ня і виробляється невеликими партіями.

Технічний регламент (ТР)1 — прийнятий органом влади нормативно-правовий до-

кумент, що передбачає обов’язковість правових положень і містить технічні вимоги до продукції, процесів, послуг безпосередньо у технічному регламенті або через посилання на стандарти чи відтворення їхнього змісту. Передусім технічний регламент встановлює обов’язкові вимоги щодо: захисту життя, здоров’я та майна людини; захисту тварин, рослин і довкілля; безпеки продукції, процесів, послуг; запобігання введення в оману стосовно призначення та безпеки продукції; усунення загрози для національної безпеки.

 

1  Це — новий вид нормативного документу, який створено з метою розмежування законодавчо регульованої та  нерегульованої сфери використання нормативних документів. В  одночасно прийнятому  Законі  України  «Про  підтвердження  відповідності»  від  17.05.2001  № 2406-ІІІ  такий документ  названо  технічний  регламент  з  підтвердження  відповідності  і  йому  надано  статус урядового нормативно-правового акту. Тут встановлено, що цей ТР має містити: опис видів продукції, що підлягає обов’язковому підтвердженню відповідності; вимоги до такої продукції, які мають убезпечувати людей, тварин, рослини, майно і довкілля; процедури підтвердження відповідності таким вимогам.


 

Керівний нормативний документ (КНД) — нормативний документ, який встанов- лює норми, правила, вимоги організаційно-методичного та загальнотехнічного характе- ру. До КНД належать методичні вказівки, методики розрахунків, типові положення про служби та порядок проведення робіт тощо. Технічні умови та керівні нормативні доку- менти можуть розроблятися для розвитку стандартів, а також при їх відсутності на ту чи іншу продукцію (процес, роботу, послугу).

Стандарти, технічні умови та керівні нормативні документи містять показники, що можуть бути охарактеризовані кількісно й якісно. Вони називаються показниками стан- дартів. Показники стандартів — це характеристика об’єктів стандартизації, що вира- жаються за допомогою умовних одиниць, позначень чи понять. До показників стандартів належать показники щодо розмірів виробів, хімічного складу, фізичних властивостей, маси, експлуатаційних якостей, економічності, надійності, нешкідливості, безпеки тощо.

Поряд з вищенаведеними термінами та визначеннями, стандартизація використовує такі терміни, як сумісність, безпека, охорона навколишнього природного середовища та ін.

Сумісність — придатність продукції, процесів, послуг до спільного використання,

що не викликає небажаних взаємодій за заданих умов для виконання встановлених вимог.

Безпека — відсутність недопустимого ризику, пов’язаного з можливістю завдання будь-якої шкоди здоров’ю людини під час звичайних умов використання, зберігання, транспортування, виготовлення й утилізації продукції (процесів, робіт, послуг).

Охорона навколишнього природного середовища — комплекс міжнародних, державних, регіональних заходів (адміністративних, господарських, політичних та гро- мадських)  щодо  підтримування  параметрів  функціонування  природних  систем  (фізич- них, хімічних, біологічних) у межах, що забезпечують здоров’я та добробут людини.