1.2. Історичне коріння міжнародної стандартизації

 

Ключові слова та  поняття: директиви ЄС, Євро-Азіатська Рада з ста- ндартизації, Європейський комітет з стандартизації (СЕN),  історичні пе- ріоди  розвитку світової стандартизації, Комітет ІSО з оцінки відповіднос- ті  продукції вимогам стандартів (САSСО), Конвенція по  організації Міжна- родної комісії мір і ваг,  Міжнародна електротехнічна комісія (ІЕС), Міжнаро- дна  конференція мір  і ваг,  Міжнародна організація законодавчої метрології (ОІМL), Міжнародна організація з стандартизації (ІSО),  Міжнародна органі- зація  з  стандартизації тестування  (ISTO),   Міжнародна спілка  електро- зв’язку (ITU), Міжнародна федерація національних  асоціацій з стандартиза- ції (ISA), Міжнародне бюро мір і ваг,  модернізації капіталістичних відносин, Світова організація торгівлі (WТО),  стандарти ІSO, технічний комітет, членство в ІSО

 

Багатовікова історія стандартизації дуже цікава та корисна для суспільства, хоча її зародження та становлення відображають лише розрізнені дані. Роботи зі стандартизації аж  до  1901 р.  здійснювались  в  основному  шляхом  приватної  ініціативи  на  території окремої країни, міста підприємства. Основні історичні періоди розвитку світової станда- ртизації представлені на рис. 1.2.1.

Стандартизація виникла у глибокій давнині, розвивалася поступово, її успіхи сприяли культурному, науково-технічному та економічному прогресу на усіх ступенях цивілізації. Динаміка розвитку суспільства свідчить про удосконалення трудової діяль- ності людей, створення нових знарядь праці та різних виробів, освоєння нових методів і навичок їх застосування. Тому з’явилась потреба у відборі та фіксуванні найбільш вдалих результатів трудової діяльності з метою їх повторного використання. Письмен- ність, система лічення, грошові одиниці, одиниці міри і ваги, архітектурні стилі, різні гіпотези та теорії, взагалі всі закони і моральні норми — все це прояви фактичної стан- дартизації. Ще на зорі свого розвитку суспільство зрозуміло переваги спрямованого обмеження, яке забезпечує єдність методів, і зручність виготовлення та використання виробів.

Елементи стандартизації з’явилися тоді, коли ще не існувало поняття про цей тер- мін. Вже за 2400 років до н. е. у Китаї було впроваджено єдину систему п’яти мір. За одиницю цієї системи мір була прийнята відстань між двома вузлами бамбукової жерди- ни, які давали звуковий тон.


 

 

Основні історичні періоди розвитку світової стандартизації

 

період природного розвитку стандартизації — виникнення мови, письменності, міри та ваги (до кінця ХІХ ст.)

 

початковий період стандартизації (кінець ХІХ ст. — перша  половина XX ст.) — розвиток національних систем стандартизації;

 

міжнародне об’єднання зусиль в галузі стандартизації (друга половина ХХ ст.), створення та функціонування Міжнародної організації  зі стандартизації (ISO)

 

стандартизація високого рівня (з 1990 р.) — з розвитком інформаційних технологій стандартизації загальносвітового характеру

 

Рис. 1.2.1.

Основні історичні періоди розвитку світової стандартизації

 

Історичні факти підтверджують гіпотезу про те, що історія стандартизації переду- сім почалася з нормування і контролю розмірних параметрів та уніфікації виробів. Так, протягом тисячоліть людство не мало жодної будівлі, яка б могла порівнятися з грандіо- зністю пам’ятників єгипетської культури — пірамід у Гізі. Секрет незламності пірамід простий:  їх  складено  зі  стандартних,  рівномірних,  точно  підібраних  блоків  розміром

410 х 200 х 130 мм. Історики стверджують, що багато років до нашої ери у стародавньо- му Єгипті існував інститут чиновників, які контролювали дотримання розмірів виготов- люваної цегли. Завдяки дотриманню стандартизованих розмірних параметрів єгиптянам вдалося побудувати дивовижні витвори мистецтва.

Як і єгипетські, унікальні пам’ятки грецької архітектури. Достатньо сказати, що ви- датні храми, їхні колони та портики — зібрано з невеликої кількості стандартних дета- лей. З історії Стародавнього Риму відомо, що тут також використовували цеглу стандар- тних розмірів. Під час будівництва водогону використовували труби єдиних діаметрів (5 пальців). Труби інших діаметрів до міського водогону підключати було заборонено. Для вибору розмірів водяних коліс римляни застосовували метод пропорційних чисел. Зведення архітектурних споруд в античну добу свідчить про існування розгалуженої бу- дівельної індустрії. Очевидно, вже тоді масово виробляли збірно-розбірні конструкції з каміння, а технологічний рівень будівництва був досить високим.

Єгипетські  воїни  були  озброєні  однаковими,  «стандартними»  луками,  стрілами,

римські легіонери також мали уніфіковане озброєння і таке ін.


 

 

У стародавні часи на лісових складах Японії продавали різні будівельні деталі стан- дартних розмірів, що були готові до використання. Як будівельний стандарт для вимірю- вання площі забудови використовували спеціальну циновку (татамі), довжина якої від- повідала росту самого високого японця.

У Середньовіччі з розвитком ремесел методи стандартизації запроваджуються все частіше і знаходять все більш широке застосування. Скажімо, було встановлено єдині розміри ширини тканини, єдина кількість ниток в її основі, а також єдині вимоги до си- ровини, яку використовували у ткацькому виробництві.

У XV ст. в епоху Відродження з розвитком торгово-економічних зв’язків між країнами виникла потреба у будівництві великої кількості кораблів, для чого необ- хідно було по-новому організовувати їх виробництво. У Венеції, великої на той час морської держави, будували дерев’яні кораблі з уніфікованих деталей. Це робилося для того, щоб кожен корабель в одних і тих умовах міг пливти з однаковою швидкіс- тю і стріляти на однакову відстань. Тому під час бою всі кораблі ескадри трималися гуртом, їх було практично неможливо перемогти. А на складах венеційських кон- сульств зберігалися стандартизовані вузли та деталі: однотипні вітрила. весла щогли, керма тощо.

Широкого розвитку стандартизація набуває в Новітній час з переходом до машин- ного виробництва. Так, у 1785 р. французький інженер Леблан виготовив партію (50 шт.) замків для рушниць, які були придатні для будь-якої із виготовлених рушниць і мали ва- жливу якість — взаємозамінність. Ця ідея привертає увагу військових і в 1793 р. амери- канський фабрикант Є. Вітней укладає з урядом США угоду щодо постачання великої партії рушниць із взаємозамінними частинами. Виготовлення таких рушниць відкрило шлях до їх масового виробництва, але при цьому виникла потреба у стандартизації ос- новних параметрів. Тому в Німеччині на королівському збройному заводі «Оберндорф» прийняли  стандарт  на  рушниці,  згідно  з  яким  їхній  калібр  повинен  був  становити

13,9 мм.

Слід зауважити, що ідеї, закладені в основу сучасної стандартизації, одержали свій розвиток з виникненням крупної промисловості, тобто за капіталістичного сус- пільного устрою. В Європі та США у другій половині XIX ст. роботи зі стандартиза- ції здійснюються майже на всіх промислових підприємствах. Слід зазначити, що в умовах жорсткої конкуренції, виробники не могли випускати продукцію погоджено, і були вимушені це робити ізольовано один від одного. Тому на кожному підприємстві використовувалися свої стандарти. Внаслідок внутрішньозаводської стандартизації стала можливою раціоналізація процесів виробництва. Основна мета, про яку дбали підприємці під час впровадження стандартизації виробів — отримання більш висо- ких прибутків.

Проте, наприкінці XIX ст. — на початку XX ст. активізувався процес модернізації капіталістичних відносин, розвитку суспільного розподілу праці та торгівлі, концентра- ції виробництва. Людство досягло великих успіхів у розвитку науки і техніки, промисло- вості та транспорту. Все це поставило на порядок денний об’єктивну вимогу суспільного поділу праці в національному та міжнародному масштабі. Найбільшого значення набу- ває національна та міжнародна стандартизація.


 

 

Значною подією стало введення в Англії у 1891 р., а потім і в інших країнах, єдиної системи гвинтових нарізей з дюймовими розмірами (розробленої Джоном Вітвортом), використовуваних і сьогодні в ряді країн поряд з метричною наріззю. У 1846 р. у Німеч- чині уніфіковано ширину залізничної колії та розміри зчепів для вагонів. У 1869 р. упер- ше  видано  довідник,  в  якому  надано  розміри  стандартних  профілів  катаного  заліза.

1870 р. у деяких країнах Європи було встановлено стандарти на розміри цегли.

Початок міжнародної стандартизації припадає на кінець XIX ст., коли у 1875 р. в Парижі була підписана Конвенція по організації Міжнародної комісії мір і ваг, Міжнаро- дного бюро мір і ваг, Міжнародної конференції мір і ваг. Це стало значною подією для того часу і подальшого розвитку суспільства та науково-технічного прогресу. Створення метричної системи пов’язано з підвищенням вимог до точності вимірювань та можливіс- тю покласти край невиправданому розмаїттю, непостійності мір і ваги, що значно зава- жало розвитку промисловості та торгівлі.

В 1886 р. у Дрездені (Німеччина) відбувся перший конгрес з стандартизації, на яко- му обговорювалися питання міжнародної координації в галузі випробування матеріалів. У конгресі брали участь представники 10 промислово розвинених країн світу, в тому чи- слі російські інженери. Конгрес сприяв створенню Міжнародної асоціації з випробуван- ня матеріалів, що стала своєрідним форумом для обговорення завдань, що виникнули на національному рівні. Слід зазначити, що в рамках асоціації не ставилося завдань щодо розробки міжнародних норм і правил а галузі випробувань матеріалів.

Ці перші результати національної і міжнародної стандартизації мали велике прак- тичне значення для розвитку продуктивних сил і призвели до створення національних організацій зі стандартизації. Першу національну інституцію з стандартизації — Комі- тет технічної стандартизації (пізніше перетворений на Британську асоціацію стандар- тизації) — було організовано в 1901 р. у Великобританії. Головним завданням Комітету стало розроблення та впровадження стандартів на сировину, промислові вироби, війсь- кову техніку. Опублікування стандартів на продукцію було спрямовано на підсилення економічної могутності Британської імперії.

Економічне розділення світу між великими західними країнами призвело до пере- розподілу територій. Посилена мілітаризація вимагала великого виробництва озброєння з обов’язковим дотриманням принципу взаємозамінності. Стандартизація якнайкраще задовольнила  ці  вимоги  часу  і  стала  сприйматися  як  об’єктивна  економічна  необхід- ність. Тому не дивно, що під час Першої світової війни слідом за Великобританією ідею стандартизації підхопили й інші промислово розвинені країни. створивши національні організацій зі стандартизації: у Голландії (1916 р.), Німеччині (1917 р.), Франції, Швей- царії, США (1918 р.). Одразу ж після війни організації зі стандартизації було створено в Бельгії та Канаді (1919 р.), Австрії (1920 р.), Італії, Японії та Угорщині (1921 р.), Австра- лії,  Швеції,  Чехословаччині  (1922 р.),  Норвегії  (1923 р.),  Фінляндії,  Польщі  (1924 р.), Данії (1926 р.), Румунії (1928 р.).

З 1920-х рр. визнаним авторитетом у царині стандартизації було визнано Німеччи- ну, яка завжди приділяла велику увага науковому обґрунтуванню стандартів. В Америці переважали стандарти, які закріплювали досягнутий рівень виробництва конкретних виробів. Такий підхід не вимагав спеціальних наукових досліджень, а припускав лише


узагальнення наявного досвіду та узгодження інтересів зацікавлених сторін. У Європі переважала стандартизація, заснована на результатах наукових досліджень. Стандартизація розвивалася в напрямі вдосконалення форм, розмірів і споживчих властивостей виробів. Така робота пов’язана з довготривалими теоретичними дослідженнями і не менш трива- лим впровадженням розроблюваних стандартів.1

Наступним кроком на шляху втілення ідеї міжнародної стандартизації стало прове- дення у 1921 р. першої конференції секретарів семи національних комітетів з стандарти- зації. Ця конференція виробила організаційні принципи, на основі яких у 1926 р. у Нью-- Йорку було створено Міжнародну федерацію національних асоціацій зі стандартиза- ції (International Federation of the National Standardizing Associations — ISA), яка стала прототипом майбутньої ISO (International Standardization Organization). Зокрема, багато правил і процедур сучасної ISO являють собою модернізовані процедури колишньої ISA. Більша частина тих 67 технічних комітетів ISO, які були сформовані в 1947 р., існувала ще у структурі ISA.

Хоча ISA і не видавала міжнародних стандартів, її діяльність вплинула на міжнаро- дну консолідацію в галузі стандартизації. TK, що входили до складу ISA розробляли ре- комендації зі стандартизації та розсилали їх 20 країнам-членам асоціації, у тому числі СРСР. Було розроблено майже 180 міжнародних рекомендацій з стандартизації. ISA та- кож забезпечувала систематичний обмін інформацією в галузі стандартизації між країна- ми. У рамках ISA були також закладені методичні підходи до розробки міжнародних стандартів.

Розвиток міжнародної стандартизації було призупинено в період Другої світової війни. Роботи було відновлено у 1945 р., коли в рамках Організацій Об’єднаних Націй було створено Координаційний комітет з питань стандартизації з бюро в Лондоні та Нью-Йорку, до складу якого увійшли 18 країн антигітлерівської коаліції. Основним за- вданням Комітету було збереження досвіду міжнародної стандартизації та координація діяльності країн у галузі стандартизації у воєнний час.

У жовтні 1946 р. у Лондоні, на базі існуючого  Координаційного Комітету за- сновано Міжнародну організацію зі стандартизації (International Standardization Organization  —  ІSO),  до  складу  якої  увійшли  33 країни.  ISO  офіційно  вступила  в права у 1947 г. У Статуті ІSO, затвердженому на Генеральній Асамблеї ООН, наголо- шено на неурядовому статусі цієї організації, а також записано, що «метою організа- ції є сприяння розвиткові стандартизації у всесвітньому масштабі для полегшення міжнародного товарообміну та взаємодопомоги, а також для розширення співробіт- ництва в галузі інтелектуальної, технічної та економічної діяльності». Структуру ІSO показано на рис. 1.2.2.

 

1 Усупереч загальноприйнятій уяві американські компанії досить неохоче опікуються нововведеннями у виробництво. На думку німецьких стандартизаторів, що вивчали стан стандартизації в Америці, американці починають цікавитися новим винаходом лише після того, як у Європі закінчується все науко- ве опрацювання його. Американці чекають, щоб Європа обґрунтувала проблему теоретично, щоб новий продукт було випробувано на практиці. Після цього вони впроваджують його у своїй країні, швидко випереджаючи Європу завдяки більш розвинутому рівню техніки і прогресивним виробничим методам.


 

 

ГЕНЕРАЛЬНА АСАМБЛЕЯ

 

РАДА ІSO

 

 

Комітет з вивчення наукових принципів стандар- тизації (STACO)

 

 

Технічне бюро (PLACO)


 

Комітет з оцінки відповід- ності (CАSCO)


 

Комітет з науково- технічної інформації (INFCO)


Комітеті з питань допомогик раїнам, що розвива- ються (DEVKO)

 

Комітет зі споживчої політики (CОPOLCO)

 

Комітет зразкових матеріалів (REMCO)

 

 

Виконавчий комітет

 

Центральний секретаріат

 

Технічні комітети (ТС)

 

Підкомітети(SC)

 

Робочі групи(WG)

 

Рис. 1.2.2.

Організаційна структура ІSO

 

ISO сьогодні — це 160  країн-учасниць, близько  3000 структурних підрозділів — 190 технічних комітетів (ТК); 650  підкомітетів; 2188 робочих груп;

це — понад 15 000  опублікованих стандартів

 

ІSО як неурядова організація користується консультативним статусом ООН і є най- більшою міжнародною організацією в галузі стандартизації і сертифікації з широкого кола питань. До основних пріоритетів діяльності ІSО, передусім, належать:

•           заходи, які сприяють координації та уніфікації національних стандартів;

•           розроблення та затвердження міжнародних стандартів;

•           обмін інформацією з проблем стандартизації;

•           співробітництво з іншими міжнародними організаціями, які зацікавлені у вирішенні суміжних проблем, і на їх прохання, вивчає проблеми стандартизації та ін.


 

Членами ІSО є не уряди, а національні організації з стандартизації і сертифікації

(комітети-члени)  з  правом  одного  голосу  (рис.  1.2.3).  У  складі  ISO  працюють  понад

80 комітетів-членів, опорою яких є сильні національні організації з стандартизації роз- винених держав, які сплачують пільгові внески і мають доступ до всіх доробків міжна- родної стандартизації. Крім комітетів-членів, до ІSO введено статус членів-кореспонден- тів, якими є оранізації з стандартизації країн, що розвиваються (близько 25). Останні об- межені у доступі до інформації про стандарти, які розробляються. Національні організа- ції — це провідники всіх досягнень ІSO, а також — виразники національної точки зору у відповідних технічних комітетах організації.

Повноправний член організації має право брати участь в усіх робочих органах, бути обраним до керівних органів, отримувати копії всіх робочих документів, представляти на розгляд зауважен- ня щодо них. Для цього виду членства встановлена шкала щорічних внесків до бюджету ІSО.

Члени-кореспонденти за рахунок сплати незначного внеску до бюджету ІSО мають право отримувати комплект всіх міжнародних стандартів, що видаються, інших інфор- маційних видань. Членами-кореспондентами є країни, що розвиваються, їх економічний стан не дозволяє стати повноправними членами.

Члени-абоненти сплачують пільгові внески і мають можливість отримувати інфор-

мацію щодо міжнародної стандартизації.

Сьогодні органи цієї організації дислокуються у Женеві (Швейцарія). Офіційні мови ІSО —

англійська, французька, російська. На цих мовах видаються усі матеріали та документи ІSО.

ІSО складається із керівних і робочих технічних органів. Вищим органом ІSО є Ге- неральна Асамблея, яка скликається один раз на три роки. Генеральна Асамблея — це збори посадових осіб і делегатів, призначених комітетами-членами. Кожний комітет-- член має право представляти не більше трьох делегатів, але їх можуть супроводжувати наглядачі. Члени-кореспонденти та члени-абоненти беруть участь як наглядачі.

До керівних органів належать Рада, Технічне бюро та Центральний секретаріат. Вищими керівними особами є Президент, який обирається на три роки, і Центральний секретаріат. Рада керує роботою ІSО в перервах між сесіями Генеральної Асамблеї. На засіданнях Ради рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні коміте- тів-членів Ради. У період між засіданнями і за потребою Рада може приймати рішення шляхом переписки. Поточну адміністративно-технічну роботу здійснює Центральний се- кретаріат. Технічне бюро з питань управління готує пропозиції щодо планування, орга- нізації та координації роботи комітетів. До сфери роботи Бюро входить розгляд пропози- цій щодо створення та розпуску технічних комітетів (ТК); визначення галузі стандарти- зації і сертифікації, якими повинні займатися комітети.

 

 

Види членства в ІSО


 

•           повноправний член організації;

•           член-кореспондент;

•           член-абонент.

 

 

Рис. 1.2.3.

Види членства в ІSО


 

 

Технічними органами Ради 1SO є Комітети, що розробляють питання міжнародної стандартизації. Так, Комітет з принципів стандартизації (SТАКО) надає методичну та інформаційну допомогу по принципам і методикам розробки міжнародних стандартів. Комітет здійснює вивчення наукових принципів стандартизації і сертифікації та підготов- ку рекомендацій по досягненню оптимальних результатів у даній області, займається пи- таннями термінології й організацією семінарів по використанню міжнародних стандартів.

На початку 1970-х рр., у зв’язку з бурхливим розвитком сертифікації в усіх країнах світу, створено Комітет з оцінки відповідності продукції вимогам стандартів (САSСО). САSСО розгля- дає питання відповідності продукції, послуг, процесів і систем якості вимогам нормативних доку- ментів. Вивчає практику діяльності в галузі відповідності, здійснює аналіз отриманої інформації. Комітет розробляє міжнародні рекомендації з сертифікації, створює методологічну базу для розро- бки й акредитації національних систем сертифікації по взаємному визнанню результатів випробу- вань. САSСО періодично проводить аналіз усіх чинних національних, регіональних і міжнародних систем сертифікації з метою своєчасного прийняття заходів з організації міжнародних систем сер- тифікації продукції на відповідність вимогам ІSО.

Результати роботи Комітету з оцінки відповідності набувають особливого значення для країн, де створюються національні системи сертифікації. САSСО спільно з 1SO під- готував ряд керівних рекомендацій з основних аспектів сертифікації. Ці документи на- йшли широке визнання у країнах-членах ІSО і ІЕС. У ряді країн вони покладені в основу національних систем сертифікації.

До компетенції Комітету з інформації (ІNFСО) входить координація та гармоніза- ція діяльності в галузі інформаційних послуг, банків, даних маркетингу, продажу стан- дартів і технічних регламентів. ІNFСО тісно співпрацює з Комітетом з питань інформа- ційних мереж (ІSONЕТ).

Комітет з допомоги країнам, що розвиваються (DЕVСО), здійснює обслуговуван- ня цих країн по усіх питаннях міжнародної стандартизації та метрології, створює умови для обміну досвідом з розвиненими країнами та підготовки спеціалістів тощо. DEVCO тісно співпрацює з цих напрямів з ООН. Результатом їх спільних зусиль стало створення та функціонування міжнародних центрів навчання.

Як видно, в структурі ІSO є спеціалізований Комітет по захисту інтересів спожи- вачів (СОРОLСО), створений у 1977 р. з метою стандартизації в галузі інформації спо- живача та забезпечення зв’язку між ІSO та міжнародними організаціями, які займаються питаннями споживчої політики. До завдань цього Комітету входить:

•           визначення  шляхів  сприяння  споживачам  в  отриманні максимального  ефекту від стандартизації продукції;

•           розроблення рекомендацій щодо забезпечення інформацією споживачів, захист їх інтересів;

•           узагальнення досвіду участі споживачів у роботах зі стандартизації, використанню стандартів на споживчі товари;

•           підтримування зв’язків з різними органами ІSО, діяльність яких зачіпає інтереси

споживачів.

СОРОLСО проводить щорічні практикуми для представників споживачів, органів державної влади, виробників та експертів товарів з таких проблем, як безпека товарів,


інформування споживачів, упакування, економія енергії, безпека товарів для дітей, пере- ваги застосування міжнародних стандартів тощо. Результатом діяльності САРОLСО є періодичне видання переліку національних і міжнародних стандартів, які становлять ін- терес для організацій споживачів, а також підготовка Настанов з питань товарів народ- ного споживання. Наприклад: Настанова 12 «Порівняльні випробування споживчих то- варів», Настанова 14 «Інформація про товари для споживачів».

Комітет зі стандартних зразків (RЕМСО) займається питаннями методичної до- помоги та розробки настанов по стандартних зразках. RЕМСО, координатор робіт зі ста- ндартних зразків, тісно співпрацює з міжнародними метрологічними організаціями.

Робоча сфера діяльності ІSО розподілена між ТК. Основним видом роботи ТК є розробка, погодження та подання на затвердження Ради проектів міжнародних стандар- тів. Кожний ТК має затверджену Радою ІSО конкретну сферу діяльності. наприклад: ТК

10 «Технічні креслення», ТК 12 «Одиниці вимірювання», ТК 22 «Автомобілі», ТК 37

«Технологія», ТК 176 «Управління якістю та збереження якості». ТК поділяються на за- гальнотехнічні та на комітети, які працюють в конкретних галузях техніки. Діяльність загальнотехнічних комітетів спрямована на вирішення загальнотехнічних і міжгалузевих проблем. Решта комітетів здійснюють свою діяльність в конкретних галузях техніки.

Особлива увага в роботі ТК приділяється проблемам якості. До речі, у 1979 р. було створено ТК 176 «Забезпечення якості», який у 1987 р. перейменовують в «Управління якістю та забезпечення якості». Цей ТК був створений з метою розробки однакового під- ходу до вирішення питань якості продукції на підприємствах та у сфері обігу. У 1987 р. Комітет опублікував 4 стандарти ІSО серії 9000, що стало початком впровадження сис- тем якості в різних країнах світу.

Для безпосередньої розробки проектів міжнародних стандартів у межах ТК створю- ються підкомітети (ПК) і робочі групи (РГ). Сьогодні налічується близько 650 підкомі- тетів, 2188 робочих груп.

За ініціативи колишнього Президента ІSO пана Лью Ман Леонга була підготовлена «Біла книга ІSO», яка являє собою стисле, але важливе звернення до високих посадових осіб країн стосовно міжнародних стандартів та інших технічних регламентів з визначенням їх ролі у між- народній торгівлі, в усуненні технічних перешкод в торгівлі, використання міжнародних стан- дартів для покращання системи управління якістю та збереження навколишнього середовища.

ІSO визначила «Довгострокові стратегії технічного регулювання на 1999–2001 рр.», а згодом — Стратегічний план ISO на 2005–2010 роки «Стандарти для стабільного сві- ту», метою якого є розроблення узгодженого та багатосекторного фонду міжнародних стандартів, що відповідають глобальним потребам та залучення всіх заінтересованих сторін до цього процесу. Пріоритетами тут є:

•     Стандарти ІSO повинні зробити виробництво й торгівлю більш ефективними;

•           Стандарти ІSO мають бути придатні для використання під час оцінки відповідності мають сприяти якості та надійності на всіх рівнях виробництва і торгівлі за умови конкурентоспроможних цін та для кінцевого задоволення споживача;

•           Стандарти  ІSO,  коли  і  де  б  вони  не  застосовувалися,  мають  сприяти  задоволенню людських та суспільних потреб з точки зору безпеки, охорони здоров’я й навколишнього середовища, а також в аспекті ринкових та всезростаючих торговельних вимог;


 

•           Стандарти  ІSO  мають  діяти  як  еталони  під  час  регуляційної  та  контрольної діяльності федеральних, державних та місцевих органів влади;

•     Стандарти  ІSO  в  країнах,  що  розвиваються  або  знаходяться  на стадії перехідної

економіки, мають відігравати роль стратегічного знаряддя сприяння національному економічному розвитку і торгівлі.

Досить  широкими  є  ділові  контакти  ІSO:  з  нею  підтримують  зв’язки  понад

500 міжнародних організацій, в тому числі всі спеціалізовані агентства ООН, що працю- ють у суміжних напрямах. ІSO співпрацює з усіма регіональними організаціями з стан- дартизації, члени яких одночасно є членами ІSO. Тому під час розробки регіональних стандартів за основу приймається стандарт ІSO часто на стадії проекту. Найбільш тісні робочі стосунки підтримуються ІSO з Міжнародною електротехнічною комісією (ІЕС), Європейським комітетом з стандартизації (СЕN), Міжнародною організацією з стан- дартизації тестування (ISTO).

ISO сприяє розробці міжнародних стандартів у всіх галузях, за винятком станда- ртів у електротехнічній та електронній промисловості, які відносяться до сфери ком- петенції Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС, 1906 р.). Доцільно зазначити, що початок міжнародного співробітництва в галузі електрики і електротехніки було покладено у 1881 р. Міжнародним конгресом з електрики, коли бурхливий розвиток цієї нової галузі потребував встановлення уніфікованих у міжнародному масштабі одиниць. На Міжнародному електротехнічному конгресі в 1904 р. було прийнято рі- шення щодо створення з метою технічного співробітництва Комісії для розгляду пи- тань стандартизації, термінології в галузі електротехніки і номінальних параметрів електричних машин. ІЕС було засновано на конференції в Лондоні в 1906 р. представ- никами 13 країн.

Структура ІЕС (Рада, технічні комітети, підкомітети, робочі групи) аналогічна структурі ІSО. Вищим керівним органом ІЕС є Рада, в якій представлені національні ко- мітети країн. Очолює ІЕС Президент, який обирається на 3 роки. При Раді ІЕС створено Комітет дії, який підпорядкований Раді та надає їй свої рішення на затвердження. Комі- тет дії розглядає питання з координації роботи окремих технічних комітетів ІЕС або за- гальні питання щодо діяльності всієї організації.

У 1947 р. ІЕС приєдналась до ІSО на автономних правах як її електротехнічний відділ, при цьому вона повністю зберегла свою фінансову й організаційну самостій- ність. У 1993 р. прийнято новий Статут цієї організації. Нині ІЕС об’єднує 60 країн. Майже 200 робочих органів ІЕС розробили понад 2,5 тис. стандартів. Серед пріорите- тів  діяльності  ІЕС  —  сприяння  координації  і  уніфікації  національних  стандартів  в галузі електротехніки, радіоелектроніки та зв’язку; створення міжнародних систем сертифікації  у  цій  галузі;  вивчення,  пропаганда  і  обмін  передовим  досвідом  різних країн і таке ін.

Особливістю діяльності ІЕС в сфері якості продукції є створення міжнародних сис- тем сертифікації. На початку 1970-х років вона перша з міжнародних організацій почала створювати під своєю егідою системи сертифікації. Першою з міжнародних систем сер- тифікації була створена система виробів електричної техніки, на відповідність вимогам


стандартів ІЕС. Другою системою сертифікації, створеною в рамках ІЕС, є система сертифікації електротехнічних виробів. З 1984 р. діє система з випробувань електрично- го обладнання на відповідність стандартів безпеки (ІЕСЕЕ). У 1986 р. створена система з сертифікації виробів електронної техніки (ІЕСQ) і таке ін.

У 1976 р. між ІЕС і ІSО була підписана Угода про сумісну діяльність і створен- ня єдиної системи міжнародної стандартизації. Сфери впливу цих організацій розме- жовані галузями техніки, які входять до їх компетенції. З загальних питань стандар- тизації ІSО та ІЕС виступають узгоджено. Вони видають спільні рекомендації та нор- мативні документи. Співробітництво ІЕС та ІSО здійснюється шляхом встановлення безпосередніх  зв’язків  між  ТК  і  робочими  групами  цих  організацій  у  системі ІSО/ІЕС, а також поза нею утворюються тимчасові та постійно діючі робочі органи, які  здійснюють  серйозні  наукові  дослідження,  аналіз,  розробку  прогнозів,  змісту, форм і методів роботи з стандартизації в умовах безперервного розвитку науки і техніки.

Ці дві організації, ISO та ІЕС, разом з Міжнародною організацією законодавчої метрології (ОІМL), Міжнародною спілкою електрозв’язку (ITU) та Міжнародною конференцією з вимірювальної техніки та приладобудуванню (IIЕСО) створюють найкрупнішу в світі неурядову систему для здійснення добровільного промислово-тех- нічного співробітництва на міжнародному рівні, вирішення проблем міжнародної стан- дартизації. Створені ними стандарти, незалежно від того, стосуються вони товарів або послуг, являють собою колективні знання та досвід сторін, які беруть участь в їхньому розробленні — виробників, урядових органів, науково-дослідних інститутів, випробу- вальних  лабораторій,  організацій  споживачів  тощо.  Загалом,  у  світі  існує  понад

350 різних міжнародних організацій, які займаються проблемами технічного регулю-

вання та управління якістю.

2001 року ISO, ІЕС та ITU створили Всесвітнє співробітництво щодо стандартів

(WSC — Wold Standart Cooperation) з метою:

•     посилення ропі та поширення системи добровільних міжнародних стандартів;

•           забезпечення прозорості міжнародної стандартизації на основі консенсусу в усьому світі;

•           координації питань технічного характеру з метою усунення дублювання та більш ефективної співпраці у сфері конвергентних (взаємно проникних) технологій. Міжнародна, регіональна та національна стандартизація складають систему глоба-

льної стандартизації, яка охоплює практично всі сфери економічного та суспільного життя (рис. 1.2.4).

У цілому глобальна система стандартизації базується на угодах про співпрацю:

•     між ISO, ІЕС і ITU на міжнародному рівні;

•           між  організаціями  зі  стандартизації  на  регіональному  рівні,  наприклад,  CEN, CTNTLEC та ETCI в Європі;

•     двосторонніх між національними органами стандартизації.


 

 

Всесвітнє співробітництво щодо стандартів

(WSC)

 

ISO      ІЕС      ITU      Міжнародний рівень

 

 

Європейські організації  зі стандартизації:

CEN, CTNTLEC, ETCI


 

Інші регіональні  організації: ARSO, COPANT, EASC тощо


Регіональний рівень

 

 

 

 

 

ARNOR, BSI, GOST, DSS тощо


Національний рівень

 

 

 

Рис. 1.2.4.

Система глобальної стандартизації

 

Крім вищеназваних міжнародних організацій з технічного регулювання стандарти- зація впроваджується багатьма регіональними організаціями. (Перелік міжнародних і ре- гіональних організацій з стандартизації надано у табл. 1.2.1).

Так, у межах ЄС система стандартизації та підтвердження відповідності пройшла два етапи формування. Чинна практика веде свій відлік від 1985 р., коли було прийнято директиви «нового», а потім і «глобального підходу» до технічної гармонізації. Раніше в країнах ЄС діяли системи національних стандартів, обов’язкових до застосування. Згід- но з «новим підходом» вимоги до продукції та послуг установлюють на основі таких принципів:

•           обов’язкові вимоги зазначають не в стандартах, а в директивах ЄС, що їх прийма-

ють на законодавчому рівні, та в технічних регламентах;

•           обов’язкові вимоги до продукції суворо обмежено лише її безпечністю;

•           стандарти не є обов’язковими, вони лише визначають шляхи досягнення обов’язко-

вих вимог директив;

•           уведено категорію «гармонізований стандарт», виконання якого не є обов’язковим; він передбачає презумпцію відповідності директивам, тому застосування таких ста- ндартів звільняє виробників і постачальників від необхідності звертатися до орга- нів сертифікації;

•           наявність переліку добровільних стандартів, які в директивах розглядають як основу презумпції відповідності.


 

 

Таблиця 1.2.1

Міжнародні і регіональні організації із стандартизації та  оцінки відповідності

 

 

Назва організації

Позначення організації

Міжнародна організація зі стандартизації

ISO

Міжнародна електротехнічна комісія

IEC

Міжнародна організація законодавчої метрології

OIHL

Міжнародна спілка електрозв’язку

ITU

Міжнародна конференція з вимірювальної техніки та приладобудуванню

IIЕСО

Міжнародний союз телекомунікацій

ITU

Міжнародне бюро по стандартизації синтетичних волокон

BISFA

Міжнародна організація зі стандартизації та тестування

ISTO

Міжнародний консультативний комітет по телеграфії і телефонії

CCITT

Міжнародний світотехнічний комітет

CIE

Міжнародна асоціація  з ацетилену

IAA

Міжнародне агентство з атомної енергії

IAEA

Міжнародна асоціація  хімії зерна

ICC

Міжнародна федерація по молоку

IDF

Міжнародне бюро з документації  на какао та шоколад

IOCC

Міжнародна асоціація  шовку

ISA

Міжнародна комісія з правил приймання (сертифікації) електрообладнання

CEE

Всесвітня Рада якості

WQC

Європейський комітет з стандартизації

CEN

Європейська організація з якості

EOQ

Європейський фонд управління якістю

EFQM

Європейський Комітет з оцінювання  та сертифікації систем якості

ЕQS

Європейська організація з випробувань та сертифікації

EOTC

Європейський комітет з електронних компонентів

EЕСС

Європейський комітет зі стандартизації в електротехніці

СЕNELЕС

Міждержавна Рада зі стандартизації, метрології та сертифікації (країн-членів СНД) (зареєстрована в ISO як Евро-Азійська Рада зі стандартизації)

МДР (ЕASC)


 

 

Європейська економічна комісія ООН є форумом для урядів з метою розширення їхньої співпраці у питаннях політики у сфері стандартизації та більш ефективного залу- чення неурядових організацій до процесу прийняття міжнародно узгоджених стандартів. Робоча група ЄЕК ООН з політики в галузі технічного узгодження і стандартизації є міжурядовою групою експертів, які вивчають пов’язані зі стандартизацією проблеми на міжнародному, регіональному і національному рівнях. У рамках своєї діяльності Робоча група, починаючи з 1970 р., розробила 12 рекомендацій щодо стимулювання і здійснен- ня процесів стандартизації, які сприяють торгівлі. Остання з них стосується механізмів і принципів міжнародного узгодження національних технічних правил. ЄЕК ООН складає з урахуванням пропозицій урядів «Перелік ЄЕК зі стандартизації», в якому зазначено пріоритетні галузі та сфери розроблення НД. Цей перелік використовують міжнародні та регіональні організації зі стандартизації у процесі планування робіт

1953 року було створено Координаційну комісію зі сталі, що уповноважена розроб- ляти  Європейські  стандарти  для  шести  країн  —  Франції,  Бельгії,  Нідерландів,  ФРН, Італії, Люксембурга, які входили до Європейського об’єднання вугілля. У 1961 р. на на- раді в Парижі представники національних організацій зі стандартизації різних країн, що входять до складу Європейського економічного товариства, Європейського товариства вільної торгівлі, Комітету з загального ринку, утворили Комітет європейської коорди- нації стандартів: нині — Європейський комітет з стандартизації (СЕN) — з вели- кою кількістю робочих груп, головним чином, таких галузей промисловості, як металур- гія, будівництво, суднобудування, текстильна та нафтова промисловості тощо. Основне завдання Комітету — розробка загальних стандартів для країн, які входять до складу Європейської співдружності (ЄС) й Європейського товариства вільної торгівлі.

СЕN займається питаннями усунення технічних бар’єрів, які пов’язані з відмінніс- тю у національних стандартах на продукцію, суперечливими правилами щодо її експлуа- тації, з різними нормами по техніці безпеки, охорони здоров’я і природи, визначає поря- док використання національних і міжнародних стандартів при розробці Європейських стандартів. Велику роботу здійснює СЕN стосовно виявлення національних стандартів країн-учасниць та міжнародних стандартів, які можна застосовувати як єдині стандарти без їх переробки в європейський стандарт. Комітет контролює виконання європейських стандартів країнами-учасницями організації.

Оновлена стратегія СЕN до 2010 року визначає такі ключові цілі:

•           сприяння розвитку гармонічної системи європейської стандартизації;

•           забезпечення ділового підходу разом з ефективною маркетинговою стратегією в ме-

жах СЕN;

•           забезпечення споживачів своєчасними та відповідними до їхніх вимог виробами і послугами за умови дотримання принципів відкритості, прозорості та консенсусу;

•           забезпечення стабільного фінансування системи стандартизації СЕН;

•           створення ефективних стосунків з ЄС та Європейською асоціацією вільної торгівлі (EFTA) заради посилення ролі європейської стандартизації як інструмента для під- тримання європейської політики та спрощення законодавства в Європі;

•           здійснення ролі провідного провайдера європейських стандартів з оцінювання від-

повідності та розповсюдження знака відповідності;


 

 

•           перегляд корпоративної керівної структури з метою спрощення процесів прийняття рішень та забезпечення політики у межах СЕN;

•     відкритість до партнерства для ефективного розроблення європейських стандартів,

що забезпечує тісну співпрацю з міжнародними партнерськими організаціями

До складу СЕN входить і Асоціація з сертифікації (СЕNСЕР), яка об’єднує націона- льні органи з стандартизації Європейського економічного товариства й Європейської асоціації вільної торгівлі. Діяльність (СЕNСЕР) здійснюється під загальним керівницт- вом СЕN.

Велику роботу з стандартизації та оцінення відповідності на регіональному рівні проводять також Європейська організацією з якості (EOQ, 1956 р., до складу входять понад 100 країн), Європейський фонд управління якістю (EFQM, 1988 р.), Європейський комітет зі стандартизації в електротехніці (СЕNELЕС, 1972 р.) та ін.

В рамках пострадянського простору активно працює Міждержавна Рада зі стан- дартизації, метрології та сертифікації (МДР)1. Так, 13 березня 1992 р. 11 країн Спів- дружності незалежних держав (СНД) підписали «Угоду про проведення узгодженої полі- тики у галузі стандартизації, метрології та сертифікації». У цьому ж році була створена Міждержавна Рада, членами якої є керівники національних органів стандартизації, мет- рології та сертифікації. Засідання Міждержавної ради відбуваються двічі на рік. Як між- державний орган МДР бере участь в роботі Міжпарламентської Асамблеї держав-членів СНД з розробки модельних законодавчих актів і рекомендацій в сфері стандартизації, метрології й сертифікації та акредитації в цих галузях діяльності. Була визначена «Прог- рами робіт з міждержавної стандартизації на 2007–2009 роки». Укладені та діють в межах СНД двосторонні міжурядові та міжвідомчі угоди в сфері стандартизації, метро- логії й сертифікації. У складі МДР працюють понад 300 міждержавних технічних комі- тетів   з   стандартизації.   Сьогодні   ними   розроблено,   а   МДР   прийнято   близько

1500 міждержавних стандартів, порядків та рекомендацій у сфері міждержавної стандар-

тизації. Важливим є рішення МДР щодо визначення діючих раніше в СРСР стандартів

«ГОСТ» як міждержавних в рамках СНД. Це надало можливість використання як міжде- ржавних  понад  20 тис.  державних  стандартів  колишнього  Радянського  Союзу.  На XXXIV  засіданні  МДР  (10–12 грудня  2008 р.)  країнами-учасницями  було  узгоджено

«Стратегію розвитку МДР на період до 2020 року».

Важливо зазначити, що на національні системи стандартизації має вплив політич- ний та економічний вибір, зроблений суспільством. Незважаючи на швидкий розвиток міжнародної стандартизації та застосування єдиних загальноприйнятих принципів орга- нізації робіт, у сучасному світі є відмінні системи стандартизації. Виокремлюють три ос- новні моделі: північноамериканську, японську та європейську.

Північноамериканську модель базовано на ринку та конкуренції як основі його ефективного існування. Головне завдання держави — забезпечити стабільні умови функ- ціювання ринку без прямого втручання. Це обумовило принципи організації системи стандартизації: добровільні стандарти, які розробляють науково-технічні чи професійні

 

1  В жовтні 1995 р. ISO визнала МДР як міждержавну регіональну організацію з стандартизації і

МДР зареєстрована в рамках ІSО як регіональна Євро-Азійська Рада зі стандартизації (ЕАSС).


 

 

товариства, і технічні регламенти, прийняті органами державного управління. Систему характеризує велика кількість стандартів, дублювання та неузгодженість вимог. Прикла- дом такої моделі є система стандартизації США.

Японську модель базовано на тісній співпраці економічних кіл та органів державно-

го управління. Стандарти розробляють промисловці в рамках професійних об’єднань у співробітництві з відповідним міністерством, що затверджує стандарти. Особливістю системи є спрямованість на внутрішній японський ринок, який створена система ефекти- вно захищає, оскільки заінтересовані зарубіжні сторони позбавлено прав участі в стан- дартизації.

Європейська модель підтримує загальну для всіх країн Західної Європи концепцію розвинутої держави, зобов’язаної узгоджувати демократичні, соціальні та культурні ін- тереси суспільства з ринковою економікою. Національні органи є асоціаціями, з якими уряди укладають угоди щодо виконання окремих державних управлінських функцій.

Для організації та координації стандартизації та суміжних видів діяльності в кож- ній країні створюють спеціальний орган — національний орган стандартизації, основ- ною функцією якого, за визначенням ISO, є розроблення та прийняття національних ста- ндартів, доступних широкому колу користувачів. Національний орган має право бути членом міжнародних і регіональних організацій зі стандартизації та представляти інте- реси країни в цих організаціях. Державна політика у сфері стандартизації базується на концептуальних принципах, які представлені на рис. 1.2.4.

 

Концептуальні принципи державної  політики у сфері стандартизації

 

•           відкритість та прозорість процедур стандартизації;

•           доступність інформації  щодо плану стандартизації;

•           забезпечення участі заінтересованих юридичних  та фізичних  осіб у розробленні стандартів;

•           доступності стандартів та інформації  щодо них для користувачів;

•           відповідність стандартів законодавству;

•           адаптація  до сучасних досягнень науки і техніки з урахуванням стану національної економіки;

•           пріоритетність прямого впровадження міжнародних та регіональних стандартів;

•           дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації;

•           участь  у міжнародній (регіональній) стандартизації;

•           усунення технічних бар’єрів у торгівлі;

•           сприяння міжнародному науково-технічному співробітництву в галузі стандартизації

 

Рис. 1.2.4.

Концептуальні принципи державної політики у сфері стандартизації


 

 

Узагальнюючи тенденції у глобальній системі стандартизації, можна виділити такі особливості:

•     на міжнародному рівні діяльність зі стандартизації спрямовано на забезпечення узго-

дженої політики розроблення та використання міжнародних стандартів з метою усу- нення технічних бар’єрів та підвищення ефективності стандартизації в усьому світі; крім того, об’єктом стандартизації стають не лише продукція та послуги, але й соціа- льно-економічні системи, що забезпечують сталий розвиток, якість життя тощо;

•           на регіональному рівні діяльність зі стандартизації спрямовано на урахування потреб певного географічного, політичного чи економічного регіону, на прискорення проце- су входження товарів на ринок регіону та на забезпечення конкурентоспроможності товарів;

•           на національному рівні діяльність зі стандартизації має два спрямування: перше — це активне поширення та використання міжнародних і регіональних стандартів відповід- но до вимог СОТ, друге — це запровадження інновацій, новітніх технологій з метою підвищення конкурентоспроможності продукції та зростання економіки країни.

Отже, міжнародна стандартизація з кожним роком набуває все більшого значення. Вона є одночасно і наслідком, і інструментом ефективного управління суспільно-політи- чними, науково-технічними та торговельно-економічним процесами у світі. Вона сфор- мувалась на базі міжнародного розподілу праці, поглиблення на цій основі процесів спе- ціалізації та кооперації виробництва. Міжнародний розподіл праці у сфері стандартиза- ції сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва та якості суспільного життя. Починаючи з 1989 р., щорічно 14 жовтня на честь дня створення ІSО відзначаєть- ся Міжнародний день стандартизації.