1.8. Порядок розроблення, затвердження та впровадження стандартів

 

Ключові слова  та  поняття: видання  стандартів,  Державна програма стандартизації на  2006–2010 роки, Державна програма розвитку  еталонної бази  на 2006–2010 роки, державна реєстрація стандартів, державний нагляд, координація, метрологічне забезпечення, нагляд за впровадженням та  додер; жанням стандартів, національна програма стандартизації, НДІстандарти; зації, основні принципи розроблення програми робіт із стандартизації, перс; пективна програма (план) стандартизації, поточна програма (план) стан; дартизації, правила розроблення програми робіт із стандартизації, програ; ма робіт із стандартизації, стратегічна програма (план) стандартизації

 

Планування робіт зі стандартизації є складовою частиною плану економічного та соціального розвитку країни. Основним завданням у цій сфері, є створення ефектив- ної, дієвої, визнаної на міжнародному рівні, запитуваної промисловістю та спожива- чами національної стандартизації, згармонізованої з усталеною міжнародною прак- тикою, щоб:

•     забезпечити національну, екологічну, технічну та технологічну безпеку;

•     підвищити якість та конкурентоспроможність продукції, робіт та послуг, зокрема,

на міжнародному ринку;


 

•           сприяти глобалізації торгівельних відносин та усуненню технічних бар’єрів у тор-

гівлі;

•           сприяти за допомогою стандартів взаємопроникненню технологій, знань та досвіду,

накопичених у різних галузях економіки.

Проведення оптимального, економічно ефективного планування робіт з стандарти- зації необхідно, передусім, для створення фонду національних стандартів, який би від- повідав фондові міжнародних стандартів та стандартів промислово розвинених країн Європи, і тим самим підвищувати рівень гармонізації національних стандартів з між- народними та європейськими.

Методологічні засади та правила формування програми національної стандартизації значною мірою визначено звершенням заходів щодо вступу України до СОТ та набуття членства в ЄС. А позиція міжнародних організацій у сфері стандартизації є чіткою і зрозумілою:

•           необхідно підтримувати міжнародні стандарти ISO та IEC;1

•           стандарти повинні бути простими і відповідати цілям;

•           міжнародні стандарти повинні використовуватися, за можливості, без модифікацій;

•           розроблені стандарти повинні прийматися на підставі консенсусу;

•           необхідно уникати дублювання зусиль;

•           галузеві стандарти та технічні умови компаній слід мінімізувати і, за можливості,

подавати у формі документів, які визначають функціональні вимоги;

•           користувачі повинні мати представництво в робочих групах зі стандартизації.

Отже, пріоритетним під час складання планів є розробляння національних стандар- тів, гармонізованих з європейськими стандартами, що входять до переліків стандартів директив ЄС. Для забезпечення комплексності стандартизації до плану також вносять теми щодо розробляння національних стандартів, гармонізованих з міжнародними (ISO, ІЕС, ІТU тощо), у першу чергу ті, на які є посилання в гармонізованих стандартах дирек- тив ЄС, а також стандарти тих міжнародних організацій (САС, ОІV, ICUMA, IDF тощо), стандарти яких СОТ визнає як міжнародні.

Вперше в незалежній Україні правила розробляння плану державної стандарти- зації було викладено в КНД 50-014–93. «Порядок розроблення плану державної стан- дартизації», де фактично було зафіксовано практику колишнього СРСР. У 1995 р. було надано чинності стандарту ДСТУ 3250–95. «Порядок розроблення плану державної стандартизації», який встановив загальні положення, порядок формування, узгоджен- ня, затвердження та контролю виконання річного плану державної стандартизації на основі  напрацювань  у  незалежній  Україні.  Законодавчою  базою  його  розроблення був  Декрет  Кабінету  Міністрів  України  «Про  стандартизацію  і  сертифікацію»  від

10.05.1993 № 46.

Після прийняття Закону України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 № 2408-111

НДІстандартизації в рамках національної системи стандартизації розробив проект ДСТУ 1.8.

«Національна стандартизація. Правила розроблення програми робіт із стандартизації» (на

 

1   Нагадаємо,  що  тенденція  прямого  використання  міжнародних  стандартів  цілком  відповідає вимогам СОТ щодо усунення технічних бар’єрів у торгівлі.


 

 

заміну ДСТУ 3250–95. «Порядок розроблення плану державної стандартизації»), який встановлює основні правила складання програми робіт із стандартизації та ведення цієї програми. Законодавчою базою розроблення цих правил є Закон України «Про стандар- тизацію». Ураховано також практику європейського законодавства та вимоги міжнарод- них нормативних документів. 1

Ще одним кроком до запровадження в Україні міжнародної практики стандартиза- ції було започатковане наприкінці 1990-х рр. розроблення (з актуалізацією двічі на рік) Технічної програми робіт із стандартизації відповідно до ISO/IEC Guide 59:1994. «Ко- декс усталених правил стандартизації». Технічна програма містить теми, пов’язані з роз- робленням лише таких національних стандартів, що не запроваджують міжнародні чи регіональні, відрізняються від них або не мають серед них аналогів. Технічна програма дає змогу усім заінтересованим сторонам ознайомитись із суто національними напрацю- ваннями у сфері стандартизації.

Структура Технічної програми є аналогічною плану. Додатково в ній для кожної те- ми наводять відповідними кодами поточний етап розроблення стандарту та термін його виконання, що дає змогу відслідковувати хід виконання робіт. Технічну програму актуа- лізують двічі на рік та розміщують в інформаційних мережах, адреса сайту — www.dssu.gov.ua.

Тобто, з 2001 р. (хоча на сьогоднішній день чинності ДСТУ 1.8 ще не надано) скла-

далися щорічні плани національної стандартизації з дотриманням таких принципів:

•     відкритість та прозорість процедур розробляння та прийняття плану;

•           забезпечення  участі  усіх  зацікавлених  юридичних  і фізичних  осіб  у  розроблянні плану;

•     забезпечення системності та узгодженості складників плану;

•     прийняття  плану  на  основі  добровільної  згоди  усіх  заінтересованих  сторін (кон-

сенсусу);

•     доступність плану та інформації щодо нього.

Усі роботи зі стандартизації здійснюються на основі перспективних і поточних програм (планів) стандартизації, програм комплексної стандартизації і метрологічного забезпечення. Ці програми дають змогу координувати діяльність усіх організацій країни, які займаються питаннями стандартизації.

 

1  На міжнародному рівні вимоги щодо розроблення програми робіт із стандартизації викладено в документах 1980-х — початку 2000-х років:

•           ISO Guide 26:1981. Justification of proposals for the establishment of standards (Обгрунтування пропозицій щодо розроблення стандарт (в);

•           ISO/IEC Guide 59:1994. Code of good practice for standardization (Кодекс усталених правил стандартизації);

•           ISO Guide 69:1999. Harmonized Stage Code system (Ed. 2) — Principles and guidelines for use (Система гармонізованих кодів стадії розробляння (друге видання) — Принципи та настанови щодо застосування);

•           ISO/IEC  Directives. Part  I. Procedures  for  the  technical work  —  2001  (Директиви ISO/IEC.

Частина 1. Настанови з технічної діяльності — 2001);

•           ISO Technical Programme. September 2002 (Технічна програма ISO. Вересень 2002).


 

 

Програма робіт із стандартизації

в широкому розумінніце документщо визначає завдання та пріоритети стандартизації, засоби та шляхи їх досягнення, і формує взаємоузгоджену та комплексну систему  заходів центрального органу  влади у сфері стандартизації, технічних комітетів (ТК) та інших субєктів стандартизації, спрямовану на ефективне розвязання проблем та реалізацію державної політики щодо економічного і соціального розвитку, досягнення стабільного економічного зростання, утвердження України як високотехнологічної держави.

Програму  розробляють, щоб здійснити державну політику щодо технічного регулювання розвитку галузей  економікиконцентрації фінансових, інтелектуальних, матеріальних та інших ресурсів, науково'технічного потенціалу на реалізації визначених пріоритетів щодо робіт із стандартизації

 

Програму робіт із стандартизації розробляють на підставі стратегічних та поточних пріоритетних напрямків стандартизації. Основні принципи розроблення програми робіт із стандартизації представлені на рис. 1.8.1.

Стратегічні пріоритетні напрямки зумовлено реальними політичними та соціально-- економічними процесами, зокрема, базовим принципом та основним пріоритетом Украї- ни, яким є гармонійний розвиток економіки, людського потенціалу та природного сере- довища, і визначено низкою законодавчих та нормативно-правових документів. У першу чергу це:

•           нові та відновлювані джерела енергії;

•           новітні ресурсо- та енергоощадні технологи;

•           критичні технологи;

•           машинобудування та приладобудування, як основа високотехнологічного оновлен-

ня усіх галузей виробництва;

•           інформаційні технологи та телекомунікації, нанотехнологн, мікроелектроніка;

•           вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, біотехнології;

•           технологи високоякісної металурги;

•           високотехнологічний розвиток сільського господарства та переробної промисловості;

•           транспортні системи;

•           охорона та оздоровлення людей, захист довкілля (екологічний менеджмент).

Слід зазначити, що формування програми робіт із стандартизації необхідно прова- дити таким чином, щоб розроблення та впровадження стандартів відповідало визначе- ним міжнародними організаціями основним напрямкам політики у сфері стандартизації на урядовому рівні:

•           сприяння впровадженню міжнародних стандартів;

•           використання однозначної термінології;

•           усунення технічних бар’єрів у торгівлі на підставі стандартів;

•           сприяння науково-технічному співробітництву.


 

 

Основні принципи розроблення програми робіт із стандартизації

 

цілісність — розроблення взаємопов’язаних та взаємоузгоджених частин програми, які охоплюють  усі галузі економіки України та усі рівні стандартизації від національного до міжнародного

 

об’єктивність — програму розроблюють на основі відповідних пропозицій центральних органів влади, ТК та інших заінтересованих сторін

 

директивність — усі суб’єкти стандартизації обов’язково повинні керуватись розробленим планом

 

збалансованість — програма повинна  забезпечувати сумірність  потреб з можливостями їх задоволення (фінансовими, технічними, кадровими тощо)

 

науковість — врахування під час розробляння програми  прогнозних документів щодо пріоритетів та напрямків стандартизації, основних положень стратегії економічного і соціального розвитку України, а також постійне  удосконалення методології та використання світового досвіду в галузі розроблення програм

 

гласність та прозорість — програма є доступною для громадськості на усіх етапах  її розробляння та реалізації; інформування про завдання, пріоритети та зміст програми  забезпечує усі заінтересовані сторони необхідними орієнтирами та даними щодо власної  діяльності у сфері стандартизації

 

самостійність  — галузеві органи виконавчої влади та ТК у межах своїх повноважень відповідають за розроблення програми  за закріпленими за ними напрямами  та за розроблення відповідних стандартів, а центральний орган влади у сфері стандартизації забезпечує координацію діяльності галузевих органів влади та ТК

 

рівність — дотримання прав та врахування інтересів  усіх суб’єктів стандартизації

 

Рис. 1.8.1.

Основні принципи розроблення програми робіт із стандартизації


 

 

Успішне вирішення цих питань пов’язане із гармонізацією національних стандартів з міжнародними чи, за потреби, з регіональними. Однією з основних умов цього процесу є правильний вибір нормативного документа для гармонізації, що накладає певні вимоги до підготовки пропозицій та формування програми робіт із стандартизації.

Критеріями такого вибору тем до програми є:

•           ступінь забезпеченості рівня взаємозамінності та технічної сумісності об’єкта стан-

дартизації та його вплив на економічну і технічну ефективність співробітництва;

•           значення стандарту для взаємного визнання результатів випробовування та контро-

лювання якості продукції;

•           ступінь зв’язку стандартів з іншими нормативними документами;

•           здатність стандарту реально або потенційно усувати технічні бар’єри в торгівлі.

Необхідно також зважати на те, що чинниками, які впливають на ступінь гармоніза- ції національних стандартів, є загальний рівень економіки, її орієнтація на зовнішню то- ргівлю, обсяги внутрішнього ринку, ступінь та спосіб входження країни до організації міжнародного співробітництва.

Загальне методичне керування щодо розроблення програм із стандартизації виконує Держспоживстандарт України та Кабінет Міністрів України. Роботи з державної стандар- тизації здійснюються відповідно до річного плану, який формують на основі довгостроко- вих програм і проектів планів роботи з стандартизації технічних комітетів та міністерств (відомств). Координує роботи, веде облік і контроль виконання завдань плану державної стандартизації Держспоживстандарт України. У роботі з стандартизації бере участь велика кількість спеціалістів та служб різних підприємств та організацій, тому чітке планування і координація їх діяльності має особливе значення для успіху всієї роботи.

Перспективні та поточні плани робіт з державної стандартизації і метрологічного забезпечення розробляються на наступних рівнях: у галузі (відомстві), на підприємстві (об’єднанні), у науково-дослідних і окремих організаціях. Усі плани зі стандартизації є складовою частиною техпромфінплану галузі, підприємства (об’єднання) чи організації. У техпромфінпланах передбачено окремий розділ, згідно з яким виділяються кошти на розробку нових стандартів, перегляд чинних стандартів та іншої нормативної докумен- тації, а також на інші види робіт в галузі стандартизації. Планування робіт зі стандарти- зації дозволяє правильно розподілити кошти для забезпечення комплексності та систем- ності стандартизації при створенні нормативних документів з визначеними прогресивними вимогами до продукції, яка призначена для потреб народного господарства, населення, оборони країни та експорту.

План робіт із стандартизації містить перелік національних стандартів, прийнятих до розроблення на підставі пропозицій міністерств (відомств), ТК та організацій-розроб- ників.  План  охоплює  усі  комплекси  економіки  України,  він  є  документом  (банком даних), який постійно чинний упродовж зазначеного періоду і містить перелік робіт, забезпечених необхідним фінансуванням з державного бюджету.

Після затвердження план у двотижневий строк розсилають міністерствам (відом-

ствам) та ТК.

План актуалізують двічі на рік (червень, грудень) і розміщують в інформаційних мережах, адреса сайту — www.dssu.gov.ua.


 

 

Також двічі на рік на підставі пропозицій міністерств (відомств), ТК та організацій- розробників формують додаток до плану, який містить нові, запропоновані протягом ро- ку роботи за умови їх позабюджетного фінансування та відповідного обґрунтування до- цільності проведення таких робіт.

Щорічний план містить дві частини:

•           Частина 1, яка охоплює нові теми з розробляння національних стандартів, гармонізо-

ваних з європейськими та міжнародними стандартами, за кошти державного бюджету.

•           Частина 2, яка містить перехідні теми, за якими розроблення стандартів у попе-

редні роки не було завершено.

Теми плану згруповано у порядку зростання номерів ТК. Якщо теми стосуються напрямків, за якими ТК відсутні, то такі теми згруповано у кінці плану за організаціями- розробниками. За наявності великої кількості тем того чи іншого ТК їх наведено за класифікованими об’єктами стандартизації відповідно до ДК 004–2003. «Український класифікатор нормативних документів».

Включення до плану пропозицій щодо розробляння стандартів можливе лише за уз- годженням з відповідним ТК, до сфери діяльності якого належить об’єкт стандартизації. Перехід від галузевого розподілу робіт до закріплення тем за ТК зумовлено тим, що з огляду на потребу вирішення встановлених стратегічних завдань і для забезпечення сис- темності та узгодженості робіт з національної стандартизації до розроблення та впрова- дження національних стандартів необхідно якнайширше залучати як основну ланку ТК, а вже через них — усі заінтересовані сторони. На нашу думку, саме ТК, значною мірою створені на базі головних інститутів галузей економіки, є тими основними суб’єктами, за допомогою яких, у першу чергу, необхідно формувати план.

Плани державної стандартизації складаються з основних розділів:

•           розробка нових та перегляд чинних стандартів і технічних умов;

•           державний нагляд і відомчий контроль за впровадженням, додержанням стандартів та інших нормативних документів, за мірами і вимірювальними приладами, співро- бітництво з питань стандартизації з міжнародними організаціями тощо.

Поточні (річні) плани державної стандартизації є складовою частиною перспектив-

них планів і включають заходи:

•           з розроблення стандартів та інших нормативних документів на національному та міжнародному рівнях;

•           нагляд за їх впровадженням і дотримуванням;

•           підвищення якості продукції, забезпечення єдності та достовірності вимірювань.

ТК, міністерства (відомства) або, за їхнім дорученням, головні (базові) організації зі стандартизації розглядають обґрунтовані замовлення на розроблення стандарту і пода- ють пропозиції щодо плану державної стандартизації до Держспоживстандарту України. Розглядання пропозицій, формування та затвердження річного плану державної стандар- тизації України, укладання договорів на розроблення стандартів здійснюють у порядку, встановленому Держспоживстандартом України.

На підприємствах (об’єднаннях) та окремих організаціях розробляють перспектив- ні, річні, квартальні й щомісячні плани робіт зі стандартизації. Головним завданням пла- нування робіт зі стандартизації є створення умов для підвищення технічного рівня та


якості продукції, підвищення ефективності виробництва, раціональне використання си-

ровинних, паливно-енергетичних та інших матеріальних ресурсів.

Оскільки планування робіт зі стандартизації повинно сприяти підвищенню якості продукції, важливим його завданням є забезпечення комплексної стандартизації продук- ції. Для здійснення цих завдань у планах передбачається не тільки розроблення стандар- тів на кінцеву (річну) продукцію, але й стандартів на сировину, матеріали, комплектуючі вироби, а за потребою і на обладнання, оснащення, технологічні процеси, правила паку- вання, транспортування та зберігання.

Система планування робіт зі стандартизації включає розроблення планів на основі науково-технічного прогнозування, що сприяє розширенню робіт з комплексної і випе- реджуючої стандартизації.

В умовах сучасної багатогалузевої промисловості розроблення стандартів є склад- ною науково-технічною роботою, що потребує значного часу та коштів. Тому під час розроблення стандартів слід дотримуватися основних вимог:

1.         Стандарти необхідно розробляти тільки за потребою. В першу чергу повинні розро- блятися стандарти, які забезпечують безпеку життя населення, охорону навколиш- нього середовища, сумісність та взаємозамінність продукції.

2.         Потрібно взаємне прагнення всіх зацікавлених сторін, які розробляють, виготовля- ють та споживають продукцію, до досягнення згоди щодо управління якістю проду- кції, її сумісністю та взаємозамінністю.

3.         Керуватися вимогами споживачів, для чого представники всіх галузей народного господарства та спілка споживачів повинні брати участь у розробленні проектів стандартів, готувати пропозиції щодо розробки, перегляду та зміни стандартів.

4.     Використовувати сучасні методи стандартизації.

5.         Встановлювати. такі вимоги до основних властивостей об’єкта стандартизації, які можна об’єктивно перевірити.

6.     Потрібно виключати одночасне розроблення стандартів на ідентичні об’єкти стан-

дартизації.

7.         Стандарти повинні бути викладені чітко для забезпечення однозначності розуміння їх вимог.

Як вже зазначено, розроблення державних стандартів України здійснюють технічні

комітети зі стандартизації (ТК), міністерства (відомства), головні (базові) організації зі стандартизації або організації, що мають у відповідній галузі необхідний науково-техні- чний потенціал.

Протягом року різні підприємства, організації та науково-дослідні інститути розро- бляють велику кількість стандартів різноманітних категорій та видів, що ускладнює ор- ганізацію та контроль робіт в цій області. Для досягнення організаційно-методичної єд- ності при розробленні стандартів, забезпечення координації та контролю робіт за розро- бленням стандартів, підготовки до їх впровадження Національна система стандартизації України передбачає визначені правила та порядок. Правила Національної системи стан- дартизації України не залежать від об’єкта стандартизації, вони є загальними і наведені у ДСТУ 1.2:2003. «Національна стандартизація. Правила розроблення національних нор- мативних документів».


 

 

Запроваджені наступні стадії виконання робіт:

1.         Організація розроблення стандарту.

2.         Розроблення в першій редакції проекту стандарту.

3.         Розроблення в остаточній редакції проекту стандарту.

4.         Затвердження та державна реєстрація стандарту.

5.         Видання стандарту.

6.         Нагляд за впровадженням та додержанням стандартів (див. табл. 1.8.1).

 

Таблиця 1.8.1

Порядок розроблення, затвердження та  впровадження стандартів

 

з/п

 

Стадії

 

Зміст конкретного етапу

 

 

1

 

 

Організація розроблення стандарту

Згідно з затвердженим планом стандартизації керівник організації, яка повинна розробляти проект стандарту, призначає відповідальних виконавців та визна' чає термін виконання окремих етапів роботи. Розробляється технічне завдан' ня (ТЗ) на розробку стандарту. З цією метою здійснюється збір, вивчення та аналіз матеріалів щодо об’єкта стандартизації з урахуванням досягнень вітчиз' няного та закордонного досвіду, виконуються патентні дослідження.

У ТЗ, що розробляється, зазначають мету та завдання стандарту; перелік ви' мог, які будуть встановлені у стандарті; об’єм та етапи роботи і строки їх ви' конання. ТЗ на розробку стандарту затверджує голова ТК або керівник ор' ганізації'розробника після погодження з Держспоживстандартом України та зацікав'леними міністерствами (відомствами). Якщо стандарт розробляє ТК, то для виконання робіт ним визначається відповідний підкомітет (ПК), формується робоча група (РГ) або залучається найбільш компетентна в цій галузі стандартизації організація (підприємство)

 

 

2

 

 

Розроблення проекту стандарту (перша редакція)

ТК (ПК, РГ) або організація'розробник готує проект стандарту згідно з дого' вором і ТЗ на розробку стандарту. Для підготовки проекту стандарту здійс' нюють науково'дослідні, проектно'конструкторські роботи, випробування тощо.  На основі  науково'дослідних робіт  вибирають оптимальні  варіанти об’єкта (показники, норми, критерії, вимоги, правила), які стандарт повинен встановлювати. На стадії розробки проект стандарту перевіряють на патент' ну чистоту.  Патентно'чистими називають стандарти, що не підпадають під дію патентів, які існують у країнах світу.

Одночасно з розробкою проекту стандарту складається пояснювальна запис' ка, проводяться техніко'економічні розрахунки та розробляється план органі' заційно'технічних заходів щодо впровадження стандарту. Підготовлений про' ект стандарту та пояснювальну записку розсилають на відгук організаціям від' повідно до переліку, з якими повинен бути погоджений проект стандарту

 

 

3

Розроблення проекту стандарту (остаточна редакція)

Організації, що  одержали проект   стандарту,  складають на  нього відгук і надсилають його  на адресу ТК або  організації'розробника не пізніше, ніж через  місяць від дня одержання проекту стандарту. ТК або  організація'розробник опрацьовує одержані відгуки і скла' дає зведення усіх відгуків. На підставі зауважень і пропозицій, які


 

 

Продовження табл. 1.8.1

 

з/п

 

Стадії

 

Зміст конкретного етапу

 

 

містяться  у зведених відгуках, здійснюється доопрацювання проек' ту стандарту, робляться обгрунтовані висновки щодо  кожного за' уваження та пропозиції. За наявністю  суттєвих розбіжностей відно' сно  проекту стандарту ТК або  організація'розробник  організують їх всебічний розгляд та усунення.

На основі  проведеної роботи складається остаточна редакція  стан'

дарту.  ТК або  науково'технічна рада  (НТР) організації'розробника розглядає проект  стандарту в остаточній редакції і приймає  рішення про  надання його  на  затвердження. Прийняте  рішення  оформлю' ється  протоколом, в якому зазначено результати голосування кож' ного члена ТК або НТР організації'розробника

 

 

4

 

 

Затвердження та державна реєстрація стандарту

ТК, відповідне міністерство (відомство) або організація'розробник подає  на затвердження до Держспоживстандарту України остаточ' ну редакцію  проекту стандарту українською та російською мовами. Держспоживстандарт України здійснює  державну експертизу ос' таточної  редакції  стандарту. До експертизи проекту стандарту за' лучаються науково'дослідні інститути Держспоживстандарту Укра' їни, ТК, відомі вчені та фахівці.

Після проведення експертизи Держспоживстандарт України розглядає стандарт і приймає рішення про затвердження або повернення остато' чної редакції стандарту на доопрацювання. Під час затвердження стан' дарту визначають дату надання стандарту чинності з урахуванням часу на виконання підготовчих заходів щодо його впровадження.

Державна реєстрація стандарту, яку виконує Держстандарт Украї' ни, впроваджується з метою виключення дублювання стандартів і забезпечення  централізованої інформації   стосовно  них  у  країні. При реєстрації стандартам надається позначення, яке складається з індексу  (ДСТУ,  ТУ, ГСТУ, СТП, СТТУ), реєстраційного номера  та року  затвердження чи перегляду стандарту (дві останні  цифри  ро' ку,  які  відокремлені тире).  У позначенні державного  стандарту України, що входить  до комплексу  стандартів міжгалузевих систем, в його  реєстраційному номері  перші  цифри з крапкою  визначають комплекс  стандартів. Усі зареєстровані стандарти заносяться до класифікатора єдиного  фонду  стандартів країни

 

 

5

 

 

Видання стандартів

Видання    і  розповсюдження  державних  стандартів  здійснюється Держспоживстандартом України. Галузеві та інші стандарти видають міністерства  (відомства), підприємства та організації. Розповсюджу' ють стандарти через  мережу спеціалізованих магазинів стандартів. Інформацію  щодо затвердження стандартів надають  у щомісячному інформаційному покажчику «Стандарти», а стосовно чинних станда' ртів в Україні — у річному  виданні  «Каталог нормативних докумен' тів» та покажчику міждержавних стандартів.


 

 

Продовження табл. 1.8.1

 

з/п

 

Стадії

 

Зміст конкретного етапу

 

 

Впровадження стандартів є важливим  народногосподарським за' вданням, а також  завершальним етапом  комплексу робіт зі стандар' тизації.  Стандарти впроваджуються у визначений термін на основі планів організаційно'технічних заходів.  Стандарт вважається впро' вадженим на підприємстві,  якщо встановлені у ньому показники, норми та вимоги дотримуються у відповідній галузі застосування. Стандарт на продукцію  вважається впровадженим, якщо продукція відповідає усім вимогам цього стандарту.

Стандарти, як і інші нормативні  документи,  не можуть  залишатися незмінними  протягом  тривалого часу.  Під впливом  темпів розвитку науки та техніки, удосконалення технології виробництва, створення нових речовин, матеріалів  тощо в усіх галузях  народного господар' ства  відбувається старіння  продукції,  яку замінюють  новою,  більш сучасною, модернізованою. З цієї причини показники, норми, вимо' ги та правила, раніше встановлені у стандартах, застарівають і втра' чають свою  актуальність. Для забезпечення прогресивної ролі ста' ндартизації, розвитку народного господарства та підвищення  якості продукції слід постійно  вносити  відповідні зміни у показники, норми та вимоги стандартів, які можна  забезпечити не тільки шляхом роз' роблення нових  стандартів, але й шляхом систематичної перевірки чинних  нормативних документів.  Результатом перевірки стандартів є удосконалення їх вимог з урахуванням соціально'економічних пріоритетів, розвитку науки  і техніки,  впровадження прогресивних екологічно  чистих  і безвідходних технологій,  підвищення  вимог до якості продукції, а також  встановлення ступеня їх відповідності чин' ному  законодавству, вимогам  міжнародних, регіональних стандар' тів і національних стандартів інших країн.

Перевірку чинних  стандартів  здійснюють   принаймні  один  раз  на п’ять років. Строки  проведення перевірок та їх періодичність визна' чають для кожного стандарту при його затвердженні, про що і вка' зують в інформаційних даних стандарту. Перелік стандартів, які під' лягають перевірці, враховують при плануванні  робіт зі стандартиза' ції. Перевірку стандартів здійснюють  ТК або  організації'розробни' ки стандарту. Під час перевірки стандартів визначають відповідність показників, норм та вимог стандартів передовим досягненням науки, техніки,  виробництва, безпеки, вимогам  споживачів і взаємопов’я' заних  з ними нормативних документів.  За  результатами перевірки стандарту готують пропозиції щодо доцільності  подальшого його застосування або  про  його перегляд, внесення змін чи скасування. Ці пропозиції подаються до органу,  що затвердив стандарт.

Якщо у процесі перевірки потрібно внести  зміни до важливих пока' зників технічного  рівня й якості продукції, які встановлені у стандарті, такий стандарт підлягає перегляду. Перегляд стандартів здійснюється


 

 

Закінчення табл. 1.8.1

 

з/п

 

Стадії

 

Зміст конкретного етапу

 

 

шляхом розробки нових  стандартів. При цьому переглянутий стан' дарт  скасовують, а у новому  зазначають, замість  якого  стандарту його  розроблено. Під час  перегляду стандарту одночасно повинні бути надані пропозиції щодо перегляду чи зміни взаємопов’язаних з ним нормативних документів  зі стандартизації. У позначенні переглянутого стандарту номер  його  залишається, а змінюють  дві останні цифри  — рік його затвердження.

Зміни у стандарти вносять  за потребою коректування окремих значень показників  і параметрів чи їх вилучення, а також  введення додаткових параметрів і вимог, якщо це не пов’язано зі зміною основних технологічних і експлуатаційних характеристик об’єкта стандартизації.

Розроблення, узгодження, подання  на затвердження, затвердження та державна реєстрація змін до стандарту здійснюється згідно з чинним ДСТУ. Кожній  затвердженій зміні надається при реєстрації порядковий номер і визначається дата введення її в дію. Інформацію щодо  змін у стандарті та текст  цих змін публікують  у щомісячному інформаційному покажчику державних стандартів України, не пізніше ніж за 6 місяців до терміну надання йому чинності.

Скасовує стандарт орган, що затвердив його, у разі припинення випуску  продукції (використання процесу, надання послуги), регламентованої цим НД. Інформацію щодо скасування стандарту публікують  в інформаційному покажчику державних стандартів України,  не  пізніше  ніж  за  3 місяці до  дати  його  скасування.  При цьому стандарт діє до дати його скасування чи до дати введення в дію нового стандарту.

Використання такої системи  слідкування за рівнем стандартів, технічних  умов та іншої нормативної документації  дозволяє забез' печити безперервність і відповідність їх вимог потребам науки, техніки та народного господарства країни

 

 

6

Нагляд за впровадженням та додержанням стандартів

Діяльність  спеціальних уповноважених органів,  які здійснюють контроль  за  додержанням  підприємствами  і  організаціями (незалежно від форм  власності) посадовими особами і громадянами вимог і правил  нормативних документів під час розроблення і виробництва продукції (процесів, робіт, послуг)

 

Загальні вимоги до змісту розділів технічних умов, їх реєстрація.

В технічних умовах (ТУ) установлюють вимоги до якості, виконання, розмірів, си- ровини, складаних одиниць, охоплюючи вимоги до фірмового знака, термінології, умов- них познак, методів випробування (вимірювання, контролювання, аналізування), паку- вання, маркування та етикетування, а також визначають, за потреби, способи оцінюван- ня відповідності встановленим обов’язковим вимогам.


 

 

ТУ розробляють ініціативно або на замовлення, якщо:

•           нема національних стандартів на розроблювану продукцію;

•           декілька однорідних видів продукції — групу однорідної продукції (групові ТУ).

Групові ТУ складають на два або кілька видів продукції, які характеризуються спільністю функціонального призначення, сфери застосування, конструктивно-технологічного вирішен- ня та номенклатури основних характеристик споживчих властивостей та показників якості.

Якщо на групу однорідної продукції є національний стандарт або стандарт органі- зації виду «Загальні технічні умови», то показники чи вимоги до конкретної продукції, які виділяють її з групи однорідної (марка, склад тощо) установлюють у ТУ.

Для виготовлення продукції або надання послуги на експорт суб’єкти господарювання мо- жуть застосовувати чинні ТУ інших країн, якщо це зазначено в договорі (контракт), за умови до- тримання обов’язкових вимог безпеки та охорони довкілля, і якщо вони не суперечать чинному законодавству України, щодо виготовлення, транспортування і зберігання на території України.

За тих самих умов дозволено застосувати нормативні документи (НД) міжнародних чи регіональних організацій зі стандартизації, членом яких є Україна, а також інших міжнародних організацій, документи яких визнано Генеральною Угодою з тарифів та то- ргівлі Світової організації торгівлі.

Суб’єкти господарювання можуть використовувати чинні ТУ іноземних фірм на до- говірних (контрактних) засадах згідно з ГОСТ 15.311. У договорах (контрактах) має бу- ти передбачено зобов’язання власника ТУ про забезпечення користувача всіма змінами до них, а також у разі потреби, власник може дати дозвіл користувачеві скопіювати ТУ.

Технічні умови розробляють за рішенням виробника (постачальника) або на вимогу споживача (замовника). Основою для розроблення ТУ є технічне завдання продукції (до- говір, контракт, протокол) підготовлене та затверджене установленим порядком. Зміни до технічних умов розробляють власники ТУ. За кількістю змін до ТУ понад 10 або в ра- зі внесення змін у вимоги, за якими ідентифікують продукцію, ТУ підлягають перегляду з розробленням ТУ на заміну чинних. Технічні умови переглядають не рідше одного ра- зу на п’ять років після надання їм чинності чи останнього перевіряння. Державну реєст- рацію технічних умов на продукцію чи змін до ТУ виконують згідно з ДСТУ 1.6. «Пра- вила реєстрації. Нормативних документів». Облік, зберігання та обіг облікованих копій ТУ здійснюють порядком, установленим власником ТУ (див. рис. 1.8.2).

У розділі «Сфера застосування» має бути назва продукції, її призначеність (сфера засто- сування) та умови використання (надання послуги, виконання процесу). Треба подати приклад познаки продукції під час її замовляння та для посилання в інших нормативних документах.

Розділ «Нормативні посилання» — згідно з ДСТУ 1.5. — 2003 «Національна стандартиза-

ція. Правила побудови, викладання, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів».

Розділ «Технічні вимоги» має такі розділи:

•           параметри й розміри;

•           основні показники та характеристики (властивості);

•           вимоги до сировини, матеріалів, купованих виробів;

•           комплектність;

•           маркування;

•           пакування.


 

 

В ТУ мають бути такі розділи
•  сфера застосування;

•  нормативні  посилання;

•  технічні вимоги (параметри, розміри, основні показники та характеристики, вимоги до сировини, матеріалів, покупних виробів,  комплектність, маркування, пакування);

•  вимоги безпеки;

•  вимоги охорони довкілля, утилізація;

•   правила приймання;

•  методи контролювання (виробування, аналізу, вимірювання;

•   транспортування та зберігання;

•  вимоги до експлуатації, ремонту, настанова щодо застосування тощо;

ії           б

 

 

Рис. 1.8.2.

Структура ТУ

У підрозділі «Маркування» доцільно наводити посилання на нормативні докумен-

ти, вимогам яких має відповідати маркування.

У маркуванні харчової продукції має бути:

•     загальна назва харчового продукту;

•     харчова цінність, а також енергетична цінність, для харчових продуктів, що її мають;

•           номінальна кількість харчового продукту в установлених одиницях виміру маси чи об’єму;

•     кінцевий термін реалізації, або дата виготовлення і строк придатності до споживання;

•           склад харчового продукту, якщо його виготовлено з кількох складників, із зазна- ченням переліку назв, використаних у процесі виготовлення інших продуктів хар- чування, харчових добавок;

•     позначення НД;

•     наймення та адреса виробника, місце виготовлення;

•           наявність у харчовому продукті складників з генетично модифікованої сировини (у випадках, коли використання таких складників передбачено НД або нормативно-- правовими актами на цей харчовий продукт);

•     умови зберігання;

•     умови використання (якщо такі передбачено);

•     застереження щодо вживання харчового продукту певними категоріями (групами)

населення (діти, вагітні, літні люди, спортсмени, хворі тощо);

•           інша інформація, передбачена чинними в Україні нормативними документами, дія яких поширюється на певний харчовий продукт.

Заборонено наводити в маркуванні інформацію про лікувальні властивості харчових

продуктів без дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я. У маркуванні харчових продуктів потрібно використовувати затверджені встановленим по- рядком специфічні познаки, якими позначають дієтичні, профілактичні, оздоровчі харчові


продукти, біологічно активні харчові добавки, дитяче харчування, харчування для спорт- сменів. Опис специфічних познак, їх використання та маркування продуктів штрихови- ми кодами здійснюють порядком, установленим Кабінетом Міністрів України.

У підрозділі «Пакування» мають бути вимоги згідно з ДСТУ 1.5. та рекомендовано враховувати вимоги ISO|IEC Guide 41. Доцільно наводити посилання на нормативні до- кументи, вимоги яких мають відповідати паковання, засоби консервування, види спожи- ткової та транспортної тари.

У розділі «Вимоги безпеки» треба зазначени ті вимоги безпеки, які пов’язано зі спе- цифікою виготовлення саме цього виробу (речовини, матеріалу), виконання процесу, а не функціонуванням виробництва взагалі зі специфікою надання саме цієї послуги, а не робо- ти всього підприємства обслуговування. У вимогах безпеки має бути передбачено всі види можливої небезпеки, які може заподіяти цей виріб (матеріал, речовина) на всіх стадіях ви- робництва та використання (споживання); мають бути допустимі норми, які треба встано- вити таким чином, щоб ці норми безпечного функціонування продукції не змінювалися протягом її служби (придатності). Вимоги безпеки мають бути згідно з ДСТУ вимоги ДСТУ ISO/IEC Guide 50-2001 «Безпека дітей і стандарти. Загальні принципи» та ДСТУ ISO/IEC Guide 51-2002»Аспекти безпеки. Настанови щодо їх включення до стандартів».

Залежно від специфіки виробництва та призначення продукції дозволено доповню-

вати іншими розділами та об’єднувати окремі розділи.

В ТУ на продукцію, виготовлення та використання якої можуть зашкодити здоро- в’ю, майну громадян чи природному довкіллю, обов’язково мають бути розділи «Вимоги безпеки»  та  «Вимоги  охорони  довкілля».  ТУ  на  послуги  мають  враховувати  вимоги ДСТУ 3279. — 95 «Стандартизація послуг. Основні положення». В ТУ дозволено долу- чати вимоги до процесу чи способу виготовлення продукції, якщо окремі вимоги до про- дукції не можна відобразити певними показниками, але їх можна досягти за умови одно- значного дотримання будь-яких інших вимог (санітарно-гігієнічних, технологічних, до покриттів, обладнання, кліматичних умов тощо). Недозволено посилатися на документи, які не внесено в державні реєстри нормативних документів. Придатність ТУ для підтвер- дження  відповідності  забезпечують  виконанням  вимог  ISO|IEC  Guide  7.  —  1994. Guidelines for drafting of standards suitable for use for conformity assesment. (Настанови щодо розроблення стандартів, придатних до використання для оцінювання).

Титульний аркуш слід оформляти згідно з додатком А. На титульному аркуші ТУ в лівому верхньому кутку проставляють код продукції за ДК 016. У правому верхньому куті зазначають код нормативного документа на продукцію за ДК 004. Нижче назви про- дукції та позначення ТУ в дужках подають позначення документа, на заміну якого їх ви- дано, термін уведення та дії ТУ (за потреби). Якщо ТУ впроваджують уперше, відмітку про це роблять у дужках нижче позначення.

На титульному аркуші треба передбачити вільне місце розміром 90 мм на 45 мм для розміщення штампа органу державної реєстрації ТУ, в якому має бути назва органу дер- жавної реєстрації, реєстраційний номер та дата реєстрації.

У позначенні технічних умов має бути:

•     індекс документа — «ТУ»;

•     скорочена назва держави — «У»;


•           код продукції за ДК 016 (три перші знаки);

•           код підприємства (організації) власника ТУ згідно з «Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України» (ЄДРПОУ) (вісім знаків);

•           порядковий реєстраційний номер, що його надає власник ТУ (три знаки);

•           рік прийняття (чотири знаки) для ТУ, прийнятих уперше чи на заміну чинних ТУ, —

через двокрапку.

Приклад: ТУ У 27.1-21926977-001:2004

ТУ на продукцію будівельного призначення позначають за правилами, установле-

ними Держбудом України.

Побудова, виклад, оформлення, зміст ТУ та зміни до них мають відповідати вимо- гам ДСТУ 1.3, ДСТУ 1.5, а для ТУ та змін до них, що є у складі конструкторської доку- ментації, вимогам ДСТУ 1.3, ГОСТ 2.105, ГОСТ 2.114, ГОСТ 2.503.

Стандарти, технічні умови та зміни до них подають на реєстрацію зброшуровани- ми. Національні стандарти, міждержавні стандарти, крім ТУ, реєструють Державне під- приємство «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості (УкрНДНЦ).

ТУ реєструють державні підприємства (ДП), які підпорядковано центральному органу виконавчої влади у сфері стандартизації і яким чинне законодавство надало право реєстру- вання за вибором підприємства-розробника продукції чи підприємства-власника ТУ.

Реєструють такі технічні умови:

•           ТУ на продукцію серійного та масового виробництва, яку постачають самостійно;

•           ТУ на послуги;

•           ТУ іноземних фірм, на які підприємства України отримали право використання згі-

дно з контрактами (ліцензіями), у разі постачання продукцію в Україну;

•           ТУ, згідно з якими постачають продукцію для державних потреб.

Реєструють технічні умови:

•           за  умови  їх  відповідності  вимогам  технічних  регламентів  та  інших  нормативних правових актів;

•           після проведення робіт з прийняття дослідного зразка (дослідної партії) приймаль-

ною або дегустаційною комісією, художньою радою;

•           за відсутності чинних національних стандартів на продукцію чи послугу;

•           після проведення державного приймального випробування засіб вимірювальної тех-

ніки відповідно до вимог ДСТУ 3400.

•           після одержання дозволу на застосування виробу в медичній практиці (для медич-

них виробів) згідно з ДСТУ 3627.

Не підлягають реєструванню ТУ на: дослідні зразки (дослідні партії); сувеніри та вироби народних художніх промислів (крім виробів з коштовних металів); технологічні промислові відходи сировини, речовини, матеріалів, напівфабрикатів; складники виробу, напівфабрикати, речовини та матеріали, не призначені для самостійного постачання або виготовлені на безпосереднє замовлення одного підприємства (суб’єкта господарюван- ня; продукцію одиночного виробництва.

Перед реєстрацією нормативні документи перевіряють в УкрНДНЦ або ДП, які ви-

конують їх реєстрування. Тривалість перевіряння нормативних документів не повинна


перевищувати 20 днів з дня їх находження. Національні стандарти, кодекси усталеної практики (настанови, зводи правил, правила), державні класифікатори, зміни до них, які приймає Держспоживстандарт України, перевіряє УкрНДНЦ під час експортування згід- но ДСТУ 1.11 –2004 «Національна стандартизація. Правила проведення експертизи про- ектів національних нормативних документів».

Національні стандарти, прийняті Держбудом України, УкрНДНЦ перед реєстраці-

єю не перевіряє.

Технічні умови та зміни до ТУ перевіряють державні підприємства (ДП), що їх ре- єструють. Роботи виконують згідно з договорами (контрактами) з підприємством-розро- бником чи підприємством власником ТУ та за ДСТУ 4054.

Національні стандарти, кодекси усталеної практики (настанови, зводи правил, правила), державні класифікатори, зміни до них прийняті Держспоживстандартом України, подають на реєстрацію у двох примірниках (оригінал та дублікат) із супровід- ним листом з долучанням наказу про прийняття та документації.

Національні стандарти, прийняті Держбудом України, зміни до них, подають на реєстрування у двох примірниках із супровідним листом з дорученням наказу (копії) про прийняття.

Стандарт, зміну до стандарту, подають у двох примірниках: два дублікати або оригінал і дублікат, разом з такими документами:

•     копією документа про прийняття;

•           копіями документів про погодження, зокрема органами державного нагляду, якщо це погодження встановлено чинними технічними регламентами та законодавством (якщо нема погоджувальних підписів у НД, завірених печаткою органу чи установи);

•     інформаційною картою (ІК) стандарту чи зміни до стандарту.

Технічні умови, зміну до ТУ подають на реєстрування із супровідним листом підпри- ємства-розробника продукції чи підприємства-власника ТУ у трьох примірниках (оригінал і два дублікати), не пізніше 6 міс. Після прийняття ТУ разом з такими документами:

•           копіями документів про погодження, в тому числі органами державного нагляду, якщо це погодження встановлено чинними технічними регламентами та законодав- ством (якщо нема погоджувальних підписів у ТУ, завірених печаткою органу чи установи);

•     каталожною картою продукції у двох примірниках;

•     копією контракту (ліцензії) на застосування для ТУ іноземних фірм.

Для НД на харчові продукти, тютюнові вироби та алкогольні напої додатково по-

дають такі документи:

•     перелік матеріалів, речовин, сировини, застосовуваних у процесі виготовлення;

•     висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи для продовольчої сиро-

вини, речовини чи супутнього матеріалу.

Залежно від виду продукції під час перевіряння ТУ додатково, на вимогу, подають такі документи:

•           акт приймання дослідного зразка або акт кваліфікаційних випробувань установчої серії (першої промислової партії);

•     протокол дегустаційних комісій харчових продуктів та алкогольних напоїв;


•           для харчової продукції — технологічну інструкцію чи інший документ опису тех-

нологічного процесу виготовлення;

•           свідоцтво про державну реєстрацію пестицидів, агрохімікатів і технічних засобів їх застосування;

•           протокол художньої ради;

•           акт державних приймальних випробувань;

•           висновок санітарно-епідеміологічної експертизи про погодження ТУ на продукцію,

вимоги до якої встановлено в нормативно-правових актах;

•           ветеринарне свідоцтво для продукції тваринного походження;

•           реєстраційне посвідчення для медичних виробів.

Для нормативних документів на харчові продукти, тютюнові вироби та алкогольні напої додатково перевіряють наявність маркування згідно з чинним законодавством; пе- реліку матеріалів, речовин, сировини, застосовуваних у процесі виготовлення; висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи для продовольчої сировини та супут- нього матеріалу.

За результатами перевіряння в разі

•           позитивних результатів — НД візує особа, яка його перевірила, із зазначенням по-

сади, прізвище та дати;

•           негативних результатів — подають висновок з переліком обґрунтованих недоліків і зауваг.

У разі негативного висновку НД не реєструють і весь комплект надісланих докуме- нтів, а також копію висновку за результатами перевіряння поданих документів, поверта- ють органові (організації), який їх подав.

Національні стандарти, в тому числі ТУ реєструють протягом трьох робочих днів з дня їх надходження.

Після реєстрації ТУ, зміни до ТУ оригінал повертають підприємству, яке подало

документ на реєстрацію. Один дублікат зберігають у ДП, яке зареєструвало ТУ; другий дублікат ДП подає до фонду технічних умов, зареєстрованих в Україні.

Державний нагляд за додержанням стандартів

Державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил, за станом засобів вимірювань, а також інших вимог, пов’язаних з якістю продукції, здійснює Держспожив- стандарт України, його територіальні органи — центри стандартизації, метрології та сертифікації, а також інші спеціально уповноважені на це органи відповідно до чинного законодавства в усіх галузях народного господарства на всій території України. Види на- гляду за впровадженням та додержанням стандартів надано на рис. 1.8.3.

Основним завданням державного нагляду за додержанням стандартів, норм і правил є захист прав споживачів, інтересів держави та підприємств, сприяння запобіганню порушень законів України та положень нормативних документів, які містять обов’язкові умови до об’- єктів стандартизації, передусім до безпеки, якості продукції, охорони праці та навколишньо- го природного середовища. Відповідно до цього завдання державний нагляд здійснюється шляхом контролю за додержанням підприємствами і організаціями незалежно від форм вла- сності стандартів, вимог і правил нормативних документів під час розроблення та виробниц- тва продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів.

 

Крім державного нагляду, існує відомчий контроль за впровадженням та додержанням стандартів, норм і правил на підприємствах певного міністерства (відомства). Діяльність відомчого контролю обмежується рамками закріпленої галузі народного господарства. Завдання відомчого контролю аналогічні завданням державного нагляду.

Об’єктами нагляду є:

1)         продукція виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, про-

дукти харчування тощо;

2)         імпортована продукція — на відповідність чинним в Україні стандартам, нормам безпеки для життя, здоров’я та майна людей і навколишнього середовища;

3)         експортована продукція — на відповідність стандартам, нормам і окремим вимо-

гам, які обумовлені договором і контрактом;

4)         атестовані виробництва — на відповідність установленим вимогам з сертифікації продукції;

5)         проектна, конструкторська, технологічна та інша документація.

Державний нагляд і відомчий контроль за додержанням стандартів здійснюється з метою припинення та попередження порушень стандартів, технічних вимог, іншої нор- мативної документації, випуску продукції з порушенням вимог стандартів, підвищення державної дисципліни і законності в галузі стандартизації. Суб’єкти підприємницької діяльності за порушення обов’язкових вимог стандартів, норм і правил несуть відпові- дальність згідно з чинним законодавством України.


 

 

Основною формою державного нагляду та відомчого контролю є вибіркова або су- цільна перевірка (рис. 1.8.4). Продукція для перевірки може бути відібрана у сфері виро- бництва чи у сфері обігу, тобто на різних стадіях життєвого циклу. В основу перевірок покладено контроль відповідності продукції, що перевіряється, усім параметрам, нор- мам, характеристикам, вимогам, які встановлені у нормативній документації. Для оцінки якості об’єкта використовують види та методи контролю, передбачені стандартами, тех- нічними умовами, іншими нормативними документами.

Державний нагляд здійснюється шляхом проведення періодичних чи постійних перевірок (рис. 1.8.5).

Періодичні перевірки мають форму інспекційного контролю за планами державно- го нагляду територіальних органів Держспоживстандарту України або за зверненням громадян. Постійний нагляд впроваджується в разі систематичних претензій щодо якості готової продукції, що випускається, та за відсутністю умов для її стабільного випуску згідно з нормативними документами. Постійний державний нагляд здійснюється у формі особливого режиму чи інтенсивного нагляду.

При усіх видах перевірок особливу увагу приділяють метрологічному забезпечен- ню. Якщо під час перевірки виявлено, що випуск продукції відповідає усім вимогам ста- ндарту і технологія виробництва, що використовується, забезпечує її стабільну якість, то вважається, що стандарту додержуються.

Перевірки здійснюють головні державні інспектори з нагляду за стандартами і засо- бами вимірювань, їх заступники, державні інспектори. За потребою до перевірок можуть залучатися спеціалісти сторонніх організацій.

За  результатами  перевірки  складається  акт,  який  є  юридичним  документом.  Ос- новні вимоги до акту — достовірність, обґрунтованість встановлених фактів порушень стандартів і причин їх виникнення, стислість викладання. Відповідальність за повноту, достовірність і об’єктивність викладених у акті результатів перевірки несе керівник з пе- ревірки. Акт перевірки може бути підставою для прийняття правових санкцій.

На основі акта перевірки головний державний інспектор (його заступник) й держав-

ні інспектори приймають заходи і видають розпорядження (приписи) щодо:

•           припинення виробництва продукції;

•           заборони випуску і реалізації продукції чи надання послуг;

•           заборони використання продукції (послуг);

•           ліквідування порушення стандартів, метрологічних правил і причин їх виникнення;

•           введення на підприємстві особливого режиму приймання готової продукції за умов система-

тичного порушення стандартів під час її випуску;

•           вилучення з використання засобів вимірювання, які не пройшли державних випро-

бувань, метрологічну атестацію, неповірені чи несправні;

•           застосування економічних санкцій згідно з чинним законодавством.

Використовуються й інші правові санкції відповідно до існуючого порядку.

За результатами перевірки керівництво підприємства забезпечує розробку плану організаційно-технічних заходів щодо усунення порушень стандартів та причин, які їх викликали. Контроль за виконанням заходів щодо усунення порушень стандартів, норм і правил та виданих приписів здійснюється під час повторної перевірки.

На сучасному етапі нагальною стає проблема підвищення якості планування робіт із стандартизації. Адже ефективність та якість планування, пов’язані з низкою невиріше- них питань, серед яких слід виділити такі, як:

•           низька динамічність стандартизації, що пов’язана, передусім, з процесом швидко- го старіння Національного фонду стандартів внаслідок як недостатніх темпів осво- єння міжнародних, регіональних (у першу чергу, європейських) і національних ста- ндартів інших країн, так і практично через відсутність своєчасного перегляду чин- них національних стандартів;

•           недостатня ефективність планів національної стандартизації. Плани розроблю- ють на один рік, тоді як потрібна ще й система трьох- та п’ятирічного програмного планування. Під час планування робіт із стандартизації не в повній мірі використову- ються прогнози розвитку науки і техніки, недостатньо враховуються потреби у стан- дартах як на внутрішньому ринку, так і на експортну продукцію. Довгострокове про- грамно-цільове планування робіт із стандартизації є ускладненим не в останню чергу внаслідок непрогнозованого та неритмічного фінансування робіт із стандартизації;


•           досить низька продуктивність та якість роботи ТК. На жаль, лише третина ТК працює з більшою чи меншою ефективністю, а інші (і то не всі) виконують роботи лише за наявності бюджетного фінансування. Структура ТК та методи їхньої діяль- ності потребують удосконалення;

•           недостатній рівень взаєморозуміння та взаємодії між різними центральними орга- нами влади, що призводить до паралелізму, суперечливості у діях, акцентуванні на галузевих пріоритетах;

•           слабкий потенціал служб стандартизації на підприємствах;

•           обмеженість і нестабільність фінансування, складність залучення суб’єктів госпо- дарювання, в першу чергу малого та середнього бізнесу, до фінансування розроб- ляння національних стандартів та участі у створенні стандартів.

Головна ж проблема всієї національної стандартизації та планування, як одного з основних її складників, — відсутність розвиненого технічного законодавства у сфері стандартизації. Законодавчі акти, які стосуються стандартизації, характеризує, зазвичай, суперечливість їхніх вимог. Це не тільки ускладнює роботу, а призводить до її дублю- вання і розпорошення ресурсів.

Розв’язання цих нагальних проблем та реалізація пріоритетів потребує покращання координації роботи суб’єктів стандартизації задля узгодженості політики у сфері станда- ртизації та ефективності використання бюджетних коштів, зокрема, через розроблення адекватних сучасним потребам економіки планів стандартизації.

Отже, планування діяльності в галузі стандартизації потребує, передусім, реалізації за- ходів щодо завершення вступу України до СОТ та реалізації пріоритетних положень Програ- ми інтеграції України до ЄС. З метою дотримання цих принципів в Україні складено план, що передбачає першочергове впровадження директив ЄС, зокрема директив «нового підхо- ду», та розроблення технічних регламентів. Показовим в цьому плані є започаткування здій- снення перспективних планів — цільових державних програм: «Державної програми стан- дартизації на  2006–2010 роки»  та  «Державної програми розвитку еталонної бази на

2006–2010 роки». Це дає нашій країні шанс на входження до Європейського Співтовариства саме на рівні стандартизації та технічного регулювання. І цей шанс ми маємо використати.

Висновки

Технічне регулювання  —  це  правове регулювання відносин у сфері

1          встановлення, застосування та  виконання  обов’язкових вимог до  про;

дукції або пов’язаних з нею  процесів, систем і послуг, персоналу та  орга; нів, а також перевірка їх дотримання шляхом оцінення відповідності та/або ринкового нагляду.

Система технічного регулювання  містить такі важливі компонен; ти, як  стандартизація, метрологія та  процедури оцінення відповіднос; ті    (сертифікація   або    декларація  про    відповідність).   Інтегрування зусиль в цій сфері  з міжнародним співтовариством стало наслідком гло; балізації ринків, вимог екологічних факторів і гострої конкуренції.


Технічне регулювання відіграє першочергову роль у створенні раціо; нальних передумов для  розробки національних систем технічного регулю; вання, запровадження ефективних систем управління якістю продукції.

2          Стандартизація — це  встановлення та  запровадження стандар;

тів  (тобто нормативно;технічних документів, що  встановлюють єди;

ні обов’язкові вимоги щодо типів, розмірів, якості, норм  та  інших особ; ливостей продукції та   послуг), з  метою упорядкування  діяльності в певній галузі, економного використання  ресурсів, дотримання техніки безпеки, підвищення якості продукції (процесів, робіт, послуг).

Стандартизація акумулює найновіші досягнення науки і техніки, органічно з’єднує фундаментальні та  прикладні галузі науки, сприяє швидкому впровадженню наукових. досягнень в практику, допомагає визначити  найбільш економічні та   перспективні напрямки розвитку науково;технічного прогресу і народного господарства країни. Вона  по; єднує науку, техніку і виробництво, сприяє забезпеченню єдиної техніч; ної політики в різних галузях народного господарства, технічному пере; озброєнню виробництва,  широкому  впровадженню сучасної техніки  і технологій, інтенсифікації виробництва, механізації і автоматизації виробничих процесів, підвищенню якості товарів. Усе це сприяє розвит; ку економіки країни.

Стандартизація є незамінним і практично єдиним засобом забезпе; чення сумісності, взаємозамінності, уніфікації, типізації, надійності техніки та  інформаційних мереж,  норм  безпеки та  екологічних вимог, єдності характеристик і властивостей, якості продукції. Розвиток стандартизації нерозривно пов’язаний з удосконаленням управління якістю виробництва, зокрема, з впровадженням систем керування якіс; тю, систем екологічного керування та  інтегрованих систем.

Стандартизація виникла  у  глибокій давнині, розвивалася посту;

3          пово, її  успіхи сприяли культурному, науково;технічному та  економіч;

ному прогресу на  усіх  ступенях  цивілізації. Письменність, система лічення, грошові одиниці, одиниці міри  і ваги, архітектурні стилі, різні гіпотези та  теорії, взагалі всі закони і моральні норми — все  це прояви фактичної стандартизації. Ще на зорі  свого розвитку суспільство зро; зуміло переваги спрямованого обмеження, яке  забезпечує єдність мето; дів, і зручність виготовлення та  використання виробів.

Роботи зі стандартизації аж до 1901 р. здійснювались в основному шляхом приватної ініціативи на  території окремої країни, міста під; приємства. Першу національну інституцію  з  стандартизації —  Комі; тет технічної стандартизації (пізніше перетворений на  Британську асоціацію стандартизації)  —  було організовано в  1901 р.  у Великобри; танії. В інших промислово розвинених країнах національні структури


стандартизації загалом виникають під  час  Першої світової війни та перші післявоєнні роки. В 1886 р. у Дрездені (Німеччина) відбувся перший конгрес з стандартизації,  який сприяв створенню Міжнародної асоціа; ції  з  випробування матеріалів. Наступним кроком стало створення в

1926 р.  у  Нью;Йорку Міжнародної федерації національних  асоціацій з стандартизації (ISA). Праобраз майбутньої ISO.

Сьогодні організаційно;методичну основу розробки стандартів як

4          міжнародних, так  і  національних,  створює  Міжнародна організація з

стандартизації  (ISO,   1947 р.).   ISO  —  це   160 країн;учасниць,  близько

3000 структурних   підрозділів —   190 технічних  комітетів;  650 підко;

мітетів; 2188 робочих груп; це — понад 15000  опублікованих стандартів.

Крім  ІSО,  стандартизація  впроваджується багатьма міжнародни; ми  і регіональними організаціями: Європейським комітетом з стандар; тизації (СЕN),  Міжнародною організацією  з стандартизації тестуван; ня (ISTO), Міжнародною електротехнічною комісією (ІЕС), Міжнародною організацією законодавчої метрології (ОІМL), Міжнародною спілкою еле; ктрозв’язку (ITU) та  ін.

5                      Стандарти  розрізняють  національні,  міжнародні, регіональні  та міждержавні.

Міжнародні стандарти не є юридично обов’язковими документами для  використання. Кожна країна має право застосовувати їх цілком, окремими розділами чи  зовсім  не застосовувати. Ці стандарти носять рекомендований характер. Однак вони встановлюють вимоги і показни; ки,  які  відповідають світовому технічному рівню і впливають на націо; нальні стандарти, а через них  обумовлюють попит на ту чи  іншу про; дукцію на міжнародному ринку.

Міжнародні стандарти  акумулюють  новітні досягнення  науки  і техніки провідних країн світу, відображають інтереси більшості країн і тому беруться за  основу при  розробці національних та  регіональних стандартів.  Стандартизація,  яка   на   міжнародному  рівні   не   тільки сприяє швидкому впровадженню наукових досягнень у практику,  але  і допомагає визначити  найбільш економічні та  перспективні напрямки розвитку науково;технічного прогресу — це інструмент управління на; уково;технічним і економічним розвитком  країн.  Міжнародні стандар; ти  для  багатьох країн є випереджаючими.

 

6                      Основу  міжнародних стандартів  на   системи  якості  складають стандартів ISO серії  9000 на  системи якості за  стандартом ISO серії

9000–1.192094. Стандарти ІSO 9000 в галузі систем менеджменту якос; ті  широко впроваджуються в Європі, США, Японії, очікується різке збі; льшення  кількості  підприємств,  що   впроваджують  стандарти  ІSO


серії  9000 в країнах Азії  та  Латинської Америки. Достатньо сказати, що  понад 90 країн мають державні стандарти, еквівалентні стандар; там  серії  ІSО 9000.  За офіційною інформацією ISO, у світі сертифіковано понад 800 тис. СУЯ відповідно до ISO 9001:2000.

 

Згідно з методологією та  практичною діяльністю у галузі техніч;

7          ного   регулювання  важливо визначити  низку  методичних  принципів

стандартизації:  обов’язковості, системності,  динамічності, оптима;

льності, перспективності, плановості тощо.

Стандартизація в своїй діяльності використовує й різноманітні методи, найбільш значними з яких є уніфікація, агрегатування, типіза; ція, які забезпечують взаємозамінність і спеціалізацію на різних рівнях.

Історичне коріння вітчизняної стандартизації сягає у Середні  віки.

8          Сучасна система вітчизняної стандартизації формувалась на  ос;

нові  розгалуженій системи стандартизації колишнього СРСР, яка  про; вадилась на всіх  рівнях: державному (загальносоюзному),  республікансь; кому, галузевому, на рівні  підприємств чи установ. За техніко;економіч; ним  потенціалом Україна посідала друге місце  в Союзі,  а тому практич; но   весь   фонд   державних  (понад  20 тис.  ГОСТ)  та   галузевих  (понад

43 тис. ОСТ, РТМ, РД) документів застосовували підприємства й органі;

зації України.

Із здобуттям незалежності бере  свій  початиок процес становлення Національної системи стандартизації України. До 2001 р. в Україні фак; тично існувала система стандартизації, що  залишилась у спадщину від колишнього СРСР, в основу якої було покладено жорсткий централізова; ний   принцип  керування  господарчим комплексом. Після   прийняття  в

2001 р. Закону «Про стандартизацію» від 17.05.2001 № 2408;111  ситуація суттєво змінилась — розпочалась активна перебудова національної ста; ндартизації  відповідно до  принципів, прийнятих у розвинених країнах світу з ринковою економікою. Передусім Законом було встановлено доб; ровільність стандартів та  розмежовано положення стандартів і зако; нодавчих нормативно;правових актів (технічних регламентів) відповідно до практики європейського законодавства (директив ЄС).

9          Центральним органом виконавчої влади у сфері  технічного регулю;

вання є Державний Комітет України з питань технічного регулюван-

ня та  споживчої політики (Держспоживстандарт), та  його терито; ріальні органи в Автономній Республіці Крим,  областях, містах Києві та Севастополі.

Серед  основних пріоритетів діяльності Держспоживстандарту є:

•      вдосконалення національної системи технічного регулювання та  спо;

живчої політики й адаптація законодавства відповідно до практики


країн-членів СОТ, Євросоюзу, Єдиного економічного простору (ЄЕП) з метою усунення ТБТ. Створення системи ринкового нагляду, та- кої  як в Євросоюзі;

•           забезпечення розвитку  національної системи стандартизації, її відповідності вимогам Угоди  з технічних бар’єрів в торгівлі та  гар- монізації з європейською моделлю стандартизації ЄС та  ЄЕП;

•      забезпечення розвитку національної еталонної бази;

•           підвищення  якості  та     конкурентоспроможності   вітчизняної продукції (товарів, робіт, послуг);

•      розвиток  міжнародного співробітництва у  сфері   захисту  прав

споживачів, стандартизації, метрології, якості та  оцінки відповід- ності з країнами-торговельними партнерами України. Участь у формуванні європейського економічного простору;

•      підвищення рівня захисту прав та  інтересів споживачів;

•           підвищення дієвості та  ефективності державного управління в си- стемі Держспоживстандарту та  забезпечення відкритості в його роботі.

 

10                    Держспоживстандарт представляє  Україну  в  9 міжнародних  та регіональних організаціях. Зокрема, з  1992 р.  —  в  Міждержавній Раді зі

стандартизації, метрології та  сертифікації країн СНД (в рамках «Уго- ди  про  проведення узгодженої політики  в галузі стандартизації, мет- рології та  сертифікації» та  інших). З 1993 р — в таких найвпливовіших міжнародних організаціях у сфері  стандартизації, як  Міжнародна орга- нізація із стандартизації (ISO)  та  Міжнародна електротехнічна  комі- сія (ІЕС). З 1997 р. Україна є членом за підпискою Європейського коміте- ту з стандартизації (СЕN) і членом-кореспондентом  Міжнародної орга- нізації законодавчої метрології (ОІМL). У жовтні 2004 р. CEN підписав Угоду про  надання Держспоживстандарту України статусу  Партнер- ського органу  зі  стандартизації.  Фахівці Держспоживстандарту та- кож  активно працюють в Європейському комітеті з стандартизації в електротехніці (CENELEC),  Міжнародній організації  з  стандартизації тестування (ISTO),  Організації Євроазіатського співробітництва дер- жавних метрологічних установ (COOMET),  Організації національних ме- трологічних установ держав  Європи (EUROMET),  Генеральній конферен- ції мір та  вагів (СGPM).

На  сьогодні  з  152 національних  технічних  комітетів  (ТК)  понад

70 працює у 126 структурних підрозділах ISO у статусі активного чле- на,  28 українських ТК працюють у 124 технічних підрозділах IEC (комі- тетах та  підкомітетах), 9 ТК працюють у статусі активного члена у

31 структурному  підрозділі IEC, 19 ТК мають статус наглядача і пра- цюють в 93 комітетах та  підкомітетах IEC.


Загалом в Україні. є чинними є 3707 національних стандартів, гармоні-

11        зованих з міжнародними та  європейськими. За 2006–2010 рр.  передбачено

розроблення та  прийняття 8570 гармонізованих національних стандар- тів.  Заслуговують на  увагу й  активні заходи Держспоживстандарту щодо розроблення, впровадження та  сертифікації систем управління якістю на  вітчизняних виробництвах, відповідно до вимог міжнародно- го стандарту ISO серій  9000, 14000.

 

12                    Одним із провідних закладів системи Держспоживстандарту Укра- їни  є Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стан- дартизації, сертифікації та  якості  (УкрНДНЦ, створений у 2003  р.), пріоритетами діяльності якого є здійснення науково-методичного керівництва  процесами розроблення, впровадження та  забезпечення функціонування систем стандартизації, сертифікації та  керування якістю.

 

13 Планування робіт зі стандартизації є складовою частиною плану економічного та  соціального розвитку країни. Методологічні засади та

правила формування програми національної стандартизації значною мірою визначено здійсненням заходів щодо вступу України до СОТ та  на- буття членства в ЄС. Проведення оптимального,  економічно ефектив- ного  планування робіт із стандартизації  необхідно, передусім, для створення фонду національних стандартів, який би  відповідав фондові міжнародних стандартів  та  стандартів промислово розвинених країн Європи, і тим самим підвищувати рівень гармонізації національних ста- ндартів з міжнародними та  європейськими.

Програма робіт із стандартизації в широкому розумінні — це  до- кумент, що визначає завдання та  пріоритети стандартизації, засоби та  шляхи їх досягнення, і формує взаємоузгоджену та  комплексну сис- тему заходів центрального органу влади у сфері  стандартизації, тех- нічних комітетів (ТК) та  інших суб’єктів стандартизації, спрямовану на  ефективне розв’язання проблем та  реалізацію державної політики щодо економічного і соціального розвитку, досягнення стабільного економічного зростання,  утвердження України як  високотехнологіч- ної  держави.

Програму розробляють,  щоб   здійснити державну політику  щодо технічного регулювання розвитку галузей економіки, концентрації фі- нансових, інтелектуальних,  матеріальних та  інших ресурсів, науково-- технічного потенціалу на  реалізації визначених пріоритетів  щодо ро- біт із стандартизації.

Усі роботи зі стандартизації здійснюються на основі перспективних і поточних планів стандартизації, програм комплексної стандартизації


і метрологічного забезпечення. Ці плани дають змогу координувати діяльність усіх  організацій країни, які  займаються питаннями стандартизації. Загальне методичне керування щодо розроблення планів виконує Держспоживстандарт України та  Кабінет Міністрів України.

Запроваджені наступні  стадії виконання  робіт під  час  реалізації планів стандартизації:

1.      Організація розроблення стандарту.

2.      Розроблення в першій редакції проекту стандарту.

3.      Розроблення в остаточній редакції проекту стандарту.

4.      Затвердження та  державна реєстрація стандарту.

5.      Видання стандарту

Державний нагляд за  додержанням стандартів,  норм   і правил, за станом засобів вимірювань, а також інших вимог, пов’язаних з якістю продукції, здійснює Держспоживстандарт України, його територіальні органи —  центри стандартизації, метрології та  сертифікації, а  та- кож інші  спеціально уповноважені на це органи відповідно до чинного за- конодавства в  усіх  галузях  народного господарства на  всій  території України.

14        Загалом сучасна стратегія діяльності у  сфері   стандартизації в

Україні дає  відповідь на  змінювану ситуацію та  нові  запити глобалізо-

ваного світу, а також відповідає новим завданням вітчизняної економі- ки  в умовах її реформування. Роль  і принципи стандартизації, зокрема, планування,  адекватні змінам, що  відбуваються, та  відповідають між- народній практиці. З метою дотримання цих  принципів в Україні скла- дено  план, що  передбачає першочергове впровадження директив ЄС, зок- рема  директив «нового підходу», та  розроблення технічних регламентів. Показовим в цьому плані є започаткування здійснення перспективних планів — цільових державних програм: «Державної програми стандар- тизації на  2006–2010 роки»  та  «Державної програми розвитку еталон- ної  бази  на  2006–2010 роки».  Це дає  нашій країні шанс на  входження до Європейського Співтовариства саме  на  рівні  стандартизації та  техні- чного регулювання.

Зі вступом у СОТ Україна взяла зобов’язання до 2012  р. реформува- ти  систему технічного регулювання, яка  базується на  стандартиза- ції,  оцінці відповідності та  метрології, з метою подолання технічних бар’єрів у торгівлі з країнами-членами СОТ. Наразі  перед Держспоживс- тандартом стоїть важливе завдання – виважений підхід  до  реформу- вання системи технічного регулювання з урахуванням національних особливостей розвитку цієї сфери.


 

Питання і завдання для самоконтролю

 

1.         Визначте роль системи технічного регулювання  в  системі управління якістю.

2.         Які складові системи технічного регулювання Ви знаєте. Дайте їм характе- ристику.

3.         Визначте зміст категорії «стандартизація».

4.         Визначте мету і завдання стандартизації.

5.         Які види стандартизації Ви знаєте?

6.         Розкрийте роль та  значення міжнародної стандартизації Охарактеризуй- те  історичну динаміку створення національних та  міжнародних організа- цій зі стандартизації.

7.         Визначте організаційну структуру та  основні напрями діяльності Міжна- родної організації із стандартизації (ISO).

8.         Які ще міжнародні організації зі стандартизації Ви знаєте?

9.         Дайте характеристику науково обґрунтованої термінології з стандар- тизації.

10.  Охарактеризуйте основні принципи та методи стандартизації.

11.  Розкрийте зміст поняття «міжнародні стандарти».

12.  Визначте головні сфери застосування міжнародних стандартів.

13.  Зробіть характеристику основних міжнародних стандартів ISO/ІЕС по сис- темах якості.

14.  Наведіть приклади родин стандартів ISO, які  забезпечують якість про- дукції.

15.  Розкрийте історичну динаміку створення системи технічного регулювання в Україні.

16.  Дайте характеристику законодавства в галузі вітчизняної системи техні- чного регулювання.

17.  Визначте організаційну структуру та основні пріоритети діяльності цен- трального органу виконавчої влади у сфері  технічного регулювання  — Держспоживстандарту України.

18.  Розкрийте повноваження інших центральних органів виконавчої влади в си- стемі технічного регулювання України.

19.  Визначте основні напрямки діяльності Держспоживстандарту України у галузі стандартизації.

20.  Коли було започатковано Національну систему стандартизації України?

21.  Визначте комплекс правил та положень Національної системи стандарти- зації України. В яких документах вони викладені?

22.  Дайте характеристику структурними елементами та  об’єктам  Націо- нальної системи стандартизації України.


 

 

23.   HKi  Kamempii ma suiJu cmaHilapmiB B YKpaiHi Bu 3Haeme?

24.   Haseilimb  npuK;wiJu yc;acmi YKpaiHu y  po6omi  MbicHapoiJHux ma  pecioHal!bHUX

opcaHi3a4iSlx 3 cmaHilapmu3a4ii.

25.   BU3Ha'ime nopSliJOK pmpo6neHHSl, 3amsepiJJICeHHSl ma snposaiJJICeHHSl cmaHilap­

miB B YKpaiHi.

 

131