Проблема „дитина – суспільство” в сучасних дослідженнях соціалізації особистості
Нові підходи до вирішення проблем соціалізації обумовлені також зростанням інтересу в різних галузях гуманітарного знання до проблеми взаємовідносин “дитина – суспільство”. Проблема “ди? тина – суспільство” займає провідне місце не тільки в соціальній психології, але й віковій психології, психології особистості, етног? рафії дитинства, соціології сім’ї.
Світ дитинства – невід’ємна частина способу життя і культури будь? якого окремо взятого народу і людства в цілому. Дитинство і суспіль? ство взаємопов’язані так, що суспільство не може пізнати себе, не зрозу? мівши закономірностей свого дитинства, і воно не може зрозуміти світ дитинства, не знаючи історії і особливостей дорослої культури. Світ ди? тинства співвідноситься з загальними властивостями і ціннісними оріє? нтаціями відповідного суспільства. Це співвідношення якнайяскравіше відбивається в процесі соціалізації дитини, в ході якого індивід, змінюю? чись, отримує соціальність, а суспільство стає світом людини, який без? перервно конструюється особистістю згідно з її потребами.
Дослідження проблеми “дитина – суспільство” під кутом зору процесу соціалізації дитини активно розпочалось наприкінці 20?х рр. ХХ ст., перш за все під впливом З.Фрейда.
Психоаналізом було висунуто постулат, згідно якого джерело розвитку індивіда і суспільства потрібно шукати в дитинстві, або постулат детермінації сучасного минулим. Позитивний внесок фрей? дизму в дослідження проблеми “дитина – суспільство” полягає в стимулюванні широкого висвітлення світу дитинства, подальшої ак? тивізації досліджень механізмів, інститутів, методів соціалізації ди? тини, виявленні нових, більш глибоких і складних питань в цьому процесі. Проте фаталістична трактовка ролі дитинства в розвитку особистості, зведення складних процесів соціалізації до окремих еле? ментів догляду за дитиною, або “пелюшковий детермінізм” (як його інколи називають), виявився неспроможним у вирішенні питань, пов’язаних з глибинними механізмами взаємодії у системі “дитина
– суспільство”. У подальших дослідженнях було встановлено, що засоби догляду за малюком самі по собі не дозволяють передбачити майбутній характер дорослої людини.
На відміну від робіт цього типу, які у відповідності з фрейдис?
тськими установками вивчали головним чином методи безпосеред? нього догляду за малюком, сучасні дослідження охоплюють досить широке коло тем. Ці теми можна розділити на чотири групи:
1) вивчення специфічних закономірностей розвитку людини в даному конкретному суспільстві, а також того, як ці особливі зако? номірності впливають на процес соціалізації дітей;
2) як саме діти засвоюють культуру свого народу, в чому ви?
значається специфічність механізмів і процесів інкультурації;
3) дослідження взаємозв’язку між вихователем дітей та іншими ас? пектами соціальної структури і культури даного суспільства: хто і як визначає цілі і засоби виховання, як взаємодіють один з одним окремі інститути соціалізації, як контролюються і коректуються її результати.
4) вивчення взаємозв’язку між певним стилем виховання дити?
ни і соціальним характером, рисами особистості дорослої людини.
Дослідження за зазначеною тематикою спираються на тезу про соціальну детермінацію розвитку людини. Останнє поділяється всіма сучасними науковцями, які займаються проблемою “дитина
– суспільство”. Протягом декількох десятиліть було здійснено ба? гато цікавих досліджень, в яких аналізувалось питання соціокуль? турних детермінант виховання дітей.
Значний внесок у розвиток теорії соціальної обумовленості формування особистості дитини було зроблено американською дос? лідницею, видатним вченим, Маргарет Мід (1901?1978). Вона була першим етнографом, для якої світ дитинства став основним і голов? ним предметом дослідження. На протилежність фрейдистам, М.Мід доказує, що дитинство не є деміургом культури; напроти, культурні традиції, розвиваючись за власними законами, визначають зміст ди? тинства. В будь?якому суспільстві дитина народжується з деякими універсальними біологічними передумовами, проте кожна культу? ра використовує ці “ключі” по?своєму. А тому порівняльне вивчен? ня цілей, засобів і методів соціалізації дітей не тільки прояснює спе? цифіку кожної окремої культури, але й дозволяє глибше зрозуміти і проконтролювати наші власні методи соціалізації. Новаторство М.Мід полягає не тільки в постановці питання, але й в методах до? слідження (метод безпосереднього включеного спостереження, ди? тячі малюнки, ігри, кіно? і фотокамери). Важливою заслугою М.Мід було подолання типового для наук про людину андроцентризму, тобто схильності розглядати і приймати за норму перш за все пове? дінку чоловіків. М.Мід, досліджуючи відмінності в поведінці і со? ціалізації хлопчиків і дівчат, показує їх соціально?структурні і куль? турні детермінанти, які до цього традиційно “списувались” на уні? версальні властивості біологічного статевого диморфізму.
Слід зазначити, що в першій половині ХХ ст. пануючими були
дві точки зору на проблему “дитинство – суспільство”. Перша (якої дотримувались психологи) – це погляд на процеси індивідуального розвитку як такі, що відбуваються у незмінному соціальному світі. Друга (її дотримувались в основному соціологи, історики, етногра? фи) – це точка зору на те, що можна досліджувати зміну в соціально? му світі без врахування зрушень у змісті і структурі життєвого шляху індивіда. Ці дві точки зору (1 – в незмінному світі індивід, який змінюється, 2 – незмінний індивід у світі, який змінюється) визнава? лись такими, які взаємно доповнюють одна одну. Згодом стало зро? зумілим, що така постановка питання є незадовільною, що потрібно вивчати індивіда, який розвивається у світі, який змінюється.
В роботах соціальних психологів 60?80 рр. в аналізі пробле?
ми “дитина – суспільство” було акцентовано увагу на тому, що
зовнішній соціальний світ, в якому здійснюється процес соціа? лізації дитини, є складним, багатофакторним і мінливим. Зок? рема, дослідженнями американського соціального психолога У.Бронфенбреннера, який у співдружності з радянськими вче? ними вивчав особливості соціалізації дітей в СССР і США , було виявлено, що нормативно?педагогічні установки і принципи не співпадають повністю з реальною педагогічною практикою. Ре? зультати цього дослідження були опубліковані в книзі “Два мира детства: Дети в США и СССР”. – М, 1976.
В результаті соціально?класової диференціації людської діяльності тривалість індивідуального життєвого шляху, конкрет? ний зміст його етапів суттєво варіюють в різних суспільствах і у представників різних соціальних прошарків. Індивіди, які нале? жать до імущих прошарків, мають більше шансів на тривале жит? тя. Їх дитинство, період, коли індивід не приймає участі у вироб? ництві, теж триваліший. Ще ширшими є соціально?історичні ва? ріації змістовних вікових властивостей і процесів та відношення людей до окремих періодів життя, зокрема дитинства. Ніщо не може змінити інваріантну послідовність циклів дитинства, дорос? лості і старості. Проте тривалість і зміст кожного з них суттєво залежить від соціальних факторів. Ця залежність має не тільки кількісний, але й якісний характер.
Як вважають антропологи, є певна філогенетична зако?
номірність, згідно з якою в процесі біологічної еволюції зростає значення індивіда і його вплив на розвиток виду. Це виявляєть? ся, по?перше, в нарощуванні тривалості періода індивідуально? го існування, протягом якого накопичується індивідуальний досвід, який здійснює вплив на подальшу еволюцію, і, по?друге, в нарощуванні варіативності (морфологічної, фізіологічної і пси? хічної) всередині виду.
Це продовжується і в людській історії. Окрім загального
продовження тривалості життя людини порівняно з іншими ан? тропоїдами, змінюється співвідношення і тривалість її етапів. Зокрема, підвищується значення підготовчого етапу життєдіяль? ності, відбувається продовження дитинства як періоду первин? ного навчання і соціалізації.
Збільшення самого періоду дитинства, в основному за ра? хунок отроцтва, нижня і верхня межа якого стає все більше роз? митою, викликало інтерес у сучасників до проблеми “дитина – суспільство”. Зі збільшенням періоду дитинства інколи пов’я? зується факт зростання обсягу і значимості відмінностей між поколіннями. “Несхожість” дитячого і дорослого світів в нашо? му сьогоденні супроводжується певним “розмиванням” звичних критеріїв “дорослий – дитина”, що може посилювати між цими двома групами суперечності в соціальних установках до широ? кого кола соціальних проблем.
Інтерес до дослідження проблеми “дитина – суспільство” ви?
кликано також таким явищем, як динамікою інститутів (агентів) соціалізації і розвитком юнацької субкультури, появою таких особ? ливостей в цих факторах, які не спостерігались раніше. Динаміка освітянських інститутів соціалізації виявилась не стільки у галузі структурної перебудови системи освіти, скільки у зміщенні цінно? стей суспільної свідомості, в наголошенні самоцінності особистості дитини. Ця динаміка освітянських інститутів відбувається на фоні більш пізнього включення підростаючого покоління в сферу ви? робництва і розширення агентів соціалізації (формування само? діяльних організацій і інших неформальних об’єднань, в тому числі різних групових форм асоціальної поведінки). Факт примножен? ня агентів підліткової соціалізації має велике значення для змін, які відбуваються в цьому процесі.
Все це сприяло активізації досліджень закономірностей со? ціалізації не тільки дітей, але й інших вікових груп. В результаті цього сучасна тенденція в аналізі соціалізації виявляється також в тому, що в якості об’єктів дослідження все частіше вибирають? ся не тільки дитинство і отроцтво, але й інші вікові етапи. Реалі? зується ідея про безперервність процесу соціалізації. Нова тен? денція в теорії соціалізації виявляється також в тому, що замість спроб створити загальну теорію соціалізації, яка характерна для традиційного підходу до соціалізації, все більшої переваги набу? вають дослідження окремих моделей соціалізації – статевороль? ової, економічної, політичної, етнічної, релігійної та ін. І це є за? кономірною стадією накопичення знань у розвитку науки.