Конструктивістський підхід у дослідженні соціалізації

 

Дослідження останніх двох десятиліть обумовили появу нових характерних загальних  тенденцій  в теорії соціалізації,  які свідчать про якісні зміни в розвитку  цього напрямку соціальної  психології. Головною тенденцією є домінування конструкціоністського підхо? ду в аналізі соціалізації.

Традиційно соціалізація розглядається як зміна якісних фаз, до кожної з яких людина повинна бути підготовленою попереднім етапом свого розвитку.  Соціалізація, за традицією, розглядається як процес  ніби?то повернений назад, як реакція,  що наступає  за змінами  соціальної  ситуації.  Конструктивістський підхід, навпа? ки, повинен вирішувати проблему знаходження характеристик осо? бистості, які забезпечують майбутній успіх. В процесі соціалізації формуються особистісні передумови для виконання задач наступ? ного етапу розвитку  людини. Як відмічає відомий американський соціальний психолог А.Інкелес, аналіз соціалізації з цього боку по? винен вирішувати проблему “заглядування вперед”. Соціалізація виступає  як процес, звернений в майбутнє.

Конструктивістський підхід суттєво  відрізняється від тради? ційного  “диспозиціонізму”, який  у поясненні  процесу  соціалізації акцентує  увагу на особистісних  властивостях як стійких  утворен? нях, що жорстко обумовлюють  поведінку індивіда.

Диспозиційний підхід, з точки зору якого соціалізація – це

формування характеристик, що забезпечують  нормативне фун? кціонування індивіда, склався ще в 30?х рр. ХХ ст. В своєму ана? ліз о ві  со ціа л ь н о ї  успішно с ті  ( с о ц іа лізо в а но сті)  лю ди ни Ф.Гіддінгс  спирається на наявність  у неї певних  особистісних рис. Так, з його точки зору, більш соціально  бажаними  є люди уважні, відповідальні, незалежні  в думках і такі, що прагнуть принести  користь  суспільству.  Навпаки, безвідповідальні, бай? дужі, егоїстичні індивіди погано пристосовані до соціального се? редовища і не мають успіху. Отже, досягнення рівня успішності, адекватного соціальній ситуації, обумовлено певними особист? існими установками, аттитюдами.


Дійсно, цей підхід в певному діапазоні спрацьовує, а саме: якщо це стосується пояснень  поведінки  і розвитку  особистості  в буден? них обставинах, тобто в обставинах  обмеженого кола повторюва? них ситуацій. Спостерігаючи за індивідом в певних соціальних умо? вах, ми виходимо з того, що ті ж самі закономірності будуть вияв? лятися в іншій ситуації. Саме так і відбувається, якщо інша не дуже відрізняється від попередньої. Буденний диспозиціонізм спрацьо? вує, поки  не виникає  нестандартна ситуація,  наприклад, та, що змоделював у своєму відомому дослідженні Стенлі Мілгрем. Про? те, реакцію людей в нестандартних ситуаціях  передбачити немож? ливо з будь?якою точністю. Принаймні, це неможливо зробити, використовуючи інформацію про особистісні диспозиції  цих лю? дей або навіть про їх поведінку в минулому. Це підтверджується досвідом  піввікових  досліджень.  Максимальна статистична ко? реляція (0,30) виявленості тих чи інших індивідуальних відмінно? стей, з одного боку, і поведінкою  в новій ситуації,  що підтверд? жує або заперечує  ці показники, ? з другого, найкраще  відобра? жає існування цієї “стелі передбаченості”.

Перебільшене уявлення людей про значимість особистісних рис і диспозицій з одночасною нездатністю визнати важливість впливу ситуативних факторів на поведінку індивіда отримало назву “фун- даментальної помилки атрибуції”.

На відміну від традиційних підходів, які наголошують  на важ?

ливості досліджень  рушійних  факторів  соціалізації,  нові тенденції в теорії соціалізації  виявляються у підкресленні того, що аналіз об? межувальних факторів є так само важливий, як і рушійних. Ці тен? денції ґрунтуються на визнанні  того, що соціалізація відбувається як  динамічний багатофакторний процес, в якому  задіяна  велика кількість  одночасно існуючих факторів,  які мають характер  сило? вого поля і існують як напружена система. В нестандартній ситуації різко виявляються внутрішні  чинники  соціалізації,  які характери? зують активність суб’єкта, ту конфігурацію сил, яка діє всередині суб’єкта. Ця внутрішня сила взаємодіє із зовнішньою  як суб’єктив? на інтерпретація індивідом  соціальної  ситуації.  Концепція напру? жених систем у розгорнутому вигляді  представлена в роботах ви? датного американського соціального психолога Леона Фестінгера.


Отже, для конструктивістського підходу важливими є такі положення:

? реальність  соціального  світу і реальність  внутрішнього світу особистості – це реальності, що постійно пізнаються, осмислюють? ся і інтерпретуються, і в цьому смислі – вони є створеними;

? результатом процесу  конструювання є створення людиною

образу світу, частиною якого є уявлення про саму себе як частину цього світу – соціальна  ідентичність;

? соціальна ідентичність  – це та створена соціальна реальність,

яку потрібно  розглядати як результат  ресоціалізації особистості  в умовах трансформації суспільства;

? завдяки  формуванню соціальної  ідентичності людина вміє орієнтуватись в непередбачених ситуаціях.