Висновки

 

1. Теорія стадійності соціалізації особистості базується на ре? зультатах  досліджень  генетичної  психології,  особливий внесок  в яку було зроблено  видатним  швейцарським психологом  Жаном Піаже,  зокрема  його дослідженнями закономірностей розвитку інтелекту  особистості.

2. В психології існує три групи періодизації в залежності від критерію, на основі якого виділяється певний віковий період роз? витку людини: перша група – це періодизація за зовнішньою озна? кою; друга група – це періодизація, критерієм якої є якась  одна ознака розвитку  людини; третя група – це періодизація за декіль? кома ознаками  розвитку.

Прикладом першої групи є періодизація В. Штерна,  згідно з якою  онтогенез  повторює  у згорнутому  вигляді  філогенез.  При? кладом другої групи є психоаналітична теорія З. Фрейда,  де в ос?


нову  стадій  розвитку  особистості  покладено  такий  критерій,  як зміна дитячої сексуальності. Прикладом третьої групи періодизації є теорія Л.С.Виготського.

3. Вітчизняна психологія  в питанні розвитку  особистості спи?

рається здебільшого на культурно?історичну теорію Л.С.Виготсь? кого. Його теорія стадійності процесу розвитку  особистості ґрун? тується на віковій періодизації,  в основу якої покладено  три озна? ки: ситуація  розвитку,  провідна  діяльність і вікове новоутворен? ня. Згідно з цією теорією, стадії соціалізації характеризуються віко? вими новоутвореннями, а джерелом  розвитку  є соціальне  середо? вище. Л.С.Виготський вводить  поняття  “соціальна  ситуація  роз? витку” – специфічне для кожного віку відношення між дитиною і соціальним середовищем.  Саме  “соціальна  ситуація  розвитку”  є основним  фактором соціалізації особистості.  Теорія  стадійності психічного розвитку  знайшла подальший розвиток  у Д.Б.Елькон? іна, Д.І.Фельдштейна та ін.

4. На основі узагальнення досліджень, які здійснено в галузі віко? вої періодизації психічного розвитку, можна виділити деякі положен? ня, що розкривають основні моменти стадійності процесу соціалізації: а) специфіка окремих  вікових  етапів визначається своєрідні?

стю автокорелятивних зв’язків елементів особистісної системи, зро?

станням зовнішніх детермінант розвитку;

б) кількісні зміни, що відбуваються в особистісній  системі, у співвідношенні її детермінант  ведуть до утворення суперечнос? тей. Внутрішні  суперечності  з’являються поступово в результаті кількісних змін в структурі  особистості. Суперечність загост? рюється  до конфлікту, який потребує  розв’язання через швидкі, глибокі зміни  якісного  стану. Незначні кількісні  зміни  в струк? турі особистості на кінцевому етапі дають якісний  стрибок у роз? витку. Нові, зріліші структури позбавляються зайвих елементів, з ’я в ля ю ть с я  но во утво р е ння ,  р о з в ’яз у є т ь ся  с упе р е ч ніс ть . Стадійність процесу  соціалізації виявляється  у такій  законо? м ірності  розвитк у  особистості,  я к  не рівномір ність,  хвиле? подібність цього процесу. Відносно стабільні періоди змінюють? ся швидкими,  революційними;

в) кожен віковий етап розвитку людини характеризується по?

явою специфічних новоутворень, які знаменують перехід до іншої


системи цінностей. Останнє  пов’язано з перебудовою  психіки, зміною соціальної  позиції. На поверхні  це виявляється в різних відхиленнях поведінки, в її непередбачуваності, що свідчить про критичний стан особистості. В психології  такий стан називаєть? ся критичним періодом життєдіяльності людини.

5. Поняття “критичний період” розвитку  людини має декіль? ка значень: як етап розвитку,  який пов’язано з переходом від од? ного вікового стану до іншого, як якісний  стрибок, який пов’яза? но з появою вікових  новоутворень.

6. Говорячи про той критичний період в розвитку особистості, який пов’язано з переходом від одного вікового етапу до іншого і який переживає кожна людина, потрібно зазначити,  що цей пер? іод може ускладнюватись кризою. Інакше кажучи, критичний період може протікати  по?різному. Він може протікати  нормаль? но як необхідна передумова  входження в наступну вікову стадію розвитку.  Адекватна  переоцінка  цінностей,  яка  відбувається в цьому періоді, створює сприятливі можливості для розвитку  осо? бистості на іншій віковій стадії. В іншому випадку критичний період може протікати як анормальна криза, яка руйнує адаптивні можливості людини.  Подолання такого кризового  стану потре? бує допомоги з боку психолога?консультанта. Анормальна криза може бути й не пов’язаною із завершенням певної вікової стадії.

7. Оскільки розв’язання кризи  значною мірою залежить  від

особливостей самої особистості, зокрема, особливостей її вікової стадії, то проблема розв’язання людиною критичного стану тісно пов’язана з питанням психологічного віку людини.