Концепція критичних періодів і криз в розвитку особистості

 

Дослідження онтогенезу людини з точки зору особливостей психічного  розвитку  в певні вікові періоди, що було здійснено  ви? датними  зарубіжними та вітчизняними психологами, стали  осно? вою розуміння соціалізації особистості як стадійного процесу.


Розглядання процесу соціалізації  з точки зору стадій життєді? яльності людини дозволяє краще зрозуміти закономірності форму? вання особистості, складність  цього процесу.

Стадійність процесу соціалізації означає наступне.

1. Особистість ? це цілісна система взаємодіючих елементів, до того ж швидкість розвитку  кожного елемента своєрідна. Тому кожен віковий  етап характеризується своєрідністю  автокореля? тивних зв’язків елементів особистісної системи. У кожного індивіда і на кожному його віковому етапі детермінація процесу соціалізації ви? являється своєрідною взаємодією  чинників. Специфіка окремих вікових етапів обумовлюється зростанням зовнішніх детермінант розвитку, які  дедалі більш опосередковуються специфікою внут? рішньої структури особистості.

2. Своєрідність автокорелятивних зв’язків елементів  особис?

тісної системи, що є характерною  для кожної стадії її розвитку, впливає  на утворення,  розвиток  і розв’язання тих суперечностей, що лежать в основі новоутворень певного вікового етапу. Кількісні зміни, що відбуваються в особистісній  системі, у співвідношенні її де терм інант,  ведуть  до утворе ння  супереч ностей.  Нез начні, кількісні  зміни в структурі  особистості  на кінцевому  етапі дають якісний стрибок у розвитку. Нові, зріліші структури позбавляють? ся зайвих елементів. З’являються вікові новоутворення, усуваєть? ся суперечність. Якби розвиток  особистості  був лише накопичен? ням кількісних змін, то ніяких новоутворень не відбувалося б. Весь життєвий шлях людини складається з виникнення, формування і усунення суперечностей, які лежать в основі внутрішніх конфліктів особистості на тому чи іншому етапі життя або в конкретній ситу? ації. Внутрішній конфлікт з’являється поступово. В якийсь момент порушується внутрішня рівновага. Суперечність загострюється до конфлікту, який потребує розв’язання через революційні,  швидкі глибокі зміни якісного стану.

3. Стадійність процесу соціалізації виявляється в такій зако? номірності розвитку особистості, як нерівномірність, хвиле? подібність цього процесу. Відносно стабільні періоди змінюються швидкими, революційними.


Нерівномірність розвитку  особистісних  властивостей та пси? хічних функцій  доводиться багатьма дослідженнями. Психологи відмічають,  наприклад,  що в період  18?25 років  відбуваються найб ільші  зм іни  в  інтеле ктуальни х  функ ція х, рухливіс ть  і гнучкість зв’язків між сприйняттям і увагою людини. В 26?29 років увага у своєму розвитку  випереджає пам’ять і мислення.  В 30?33 роки знову відмічається високий розвиток  таких інтелектуальних функцій  як пам’ять, увага, які знижуються у 40 років. Виявлено, що у 41?46 років найбільш  високий  рівень має увага, а найбільш низький  – пам’ять. Середній  пік творчої активності для багатьох спеціальностей ? 35?39 років. Пік творчих  здібностей  для різних наук не є однаковим:  для математики і фізики  ? 30?34 років, гео? логії, медицини  ? 35?39 років, філософії і політики  ? 40?55 років.

Інтенсивність старіння інтелектуальних функцій залежить від

двох факторів: обдарованості і освіти. Освіта гальмує старіння, саме тому безперервна освіта є важливою  умовою інтелектуального і професійного розвитку  людини.

4. Стадійність процесу соціалізації означає те, що кожний віко?

вий етап розвитку людини характеризується появою специфічних новоутворень, які знаменують перехід до іншої системи цінностей. Це може відбуватися у будь?якому віці. Переоцінка цінностей  пе? реживається людиною дуже болісно. На поверхні це виявляється в різних відхиленнях поведінки, в її непередбачуваності, що свідчить про критичний стан особистості. Людині, яка переживає такий  стан, доводиться себе перебудовувати, відмовляючись від звичних  цінностей.  Звичні ціннісні  орієнтації  вже не спрацьову? ють. Цей критичний стан часто супроводжується такими емоцій? ними корелятами, як напруженість, тривога, інколи  – депресив? ними симптомами.  Вихід з цього стану відбувається в результаті зміни особистістю  соціальної  позиції, в основі якої була провідна діяльність,  що вже вичерпала  себе в межах попереднього  вікового етапу. Критичні періоди  виникають на рубежі вікових  періодів  і пов’язані з перебудовою  психіки, зі зміною соціальної  ситуації. Критичний період потребує розв’язання внутрішнього конфлікту, адекватної  переоцінки  цінностей,  тобто ресоціалізації. Отже,  ут?


ворення  критичних періодів  в розвитку  особистості  є законо?

мірністю соціалізації.

5. Критичні періоди пов’язано з розв’язанням криз в розвит? ку особистості. У різних людей і в різних обставинах кризи розв’я? зуються  по?різному. В психології  виділяють нормальні  кризи  і анормальні  кризи.

Нормальна криза – це той критичний період в розвитку особи? стості, який пов’язано з переходом від одного вікового етапу до іншо? го. Розв’язання кризи потребує  переходу до іншої системи ціннос? тей, в результаті  чого відбувається корекція  стану. Все це нормаль? но. Адекватна переоцінка цінностей створює сприятливі можливості і передумови  для входження в наступну стадію розвитку. Такі кри? зи є нормальними, або нормативними (існування у межах норми) тому, що немає людини, яка б не переживала такої кризи протягом життя. Критичний період розвитку  особистості може ускладнюва? тись анормальною кризою. Анормальна  криза може бути й не по? в’язаною із завершенням певної вікової  стадії. Головною ознакою анормальної кризи є неможливість прогнозувати власне майбутнє. Як відомо, потреба вийти за межі сьогодення є однією з найважлив? іших біологічних  потреб  людини,  яка  пов’язана з особливостями свідомості як можливості вийти за межі самої себе. Анормальна кри? за руйнує адаптивні можливості людини. Самій людині важко вий? ти з процесу руйнації анормальної кризи. Подолання такого кризо? вого стану потребує допомоги з боку психолога?консультанта.

6. Як у випадку  нормальної кризи,  так і анормальної, розв’я? зання  кризи  значною мірою залежить  від особливостей самої осо? бистості, зокрема  її вікових  етапів, які визначаються не тільки  за біологічною ознакою, але й психологічною.  У різних людей навіть одного й того ж  віку критичні періоди проходять  по?різному.

Віковий період кожної людини має свої неповторні за змістом особливості  розвитку  психічних  функцій  (пам’ять, мислення, сприйняття), особистісних  властивостей (інтереси, погляди,  суд? ження, мотиви поведінки), а також особливості  взаємостосунків з оточуючими.  Ці психологічні,  поведінкові  властивості, які харак? теризують психологічний вік людини, суттєво впливають  на мож? ливості особистості у подоланні критичного стану. Подолання цьо?


го стану тісно пов’язано зі ступенем його усвідомлення, який збільшується зі зростанням особистісної  зрілості, зі здатністю  до рефлексування. Оскільки останнє  має  зв’язок  з психологічним віком, то той чи інший психологічний вік суттєво впливає  на особ? ливості подолання людиною критичного стану. Саме тому пробле? ма розв’язання людиною  критичного стану тісно пов’язана з пи? танням психологічного віку людини.