Проблема стадійності розвитку людини в науці. Концепція стадій розвитку особистості в психоаналізі

 

Недостатня розробленість методів для визначення критеріїв, за якими  виділяють  ті чи інші періоди  в житті людини, а також відсутність міжнародної системи одиниць, що характеризує дати життєвого  циклу людини, є однією з причин існування  різнома? ніття цих класифікацій. Існують різні схеми вікової періодизації розвитку людини в залежності від застосування критеріїв, на підставі  яких  простежуються особливості  кожного  періоду. Так, в педагогіці поширеною  є класифікація за ступенями сусп? ільної освіти і виховання: передшкільний, дошкільний і шкільний (молодший, середній, старший) віковий період. Ця класифікація ґрунтується на практичних вимогах державної  системи освіти підростаючого  покоління. В психології використовується вікова періодизація за домінуванням одного з видів діяльності  людини (гри, навчання, праці). Періодизація за психофізіологічними ха?


рактеристиками розвитку  включає  такий  ланцюжок  фазних  пе? ретворень  життєвого  циклу людини, як: вік немовляти, раннє дитинство, дитинство, отроцтво, юність, молодість, середній вік, літній вік, старий, старечий  вік. В залежності від критерію  мож? на виділити  три групи періодизації: перша група – це періоди? зація за зовнішньою  ознакою; друга група – це періодизація, кри? терієм якої є якась одна ознака розвитку  людини; третя група – це періодизація за декількома  ознаками  розвитку.

Для першої групи є характерним побудова  періодизації на основі зовнішнього,  непов’язаного з самим процесом  розвитку, критерію.  Прикладом є періодизація В. Штерна,  згідно з якою онтогенез повторює у згорнутому  вигляді філогенез.  Або періо? дизація  Рене  Зоззо. В ній етапи  дитинства  співпадають  зі сту? пенями  системи  виховання і навчання  дітей: стадія  дитинства (до 3?х років); дошкільного  віку (3 ? 6 років) – це виховання в сім’ї  або  в  дош кільних  за кладах.    Д алі  – стадія  поч атк ової шкільної освіти (6 ? 12 років); стадія навчання  в середній школі (12 ? 16 років), коли дитина отримує  загальну освіту і пізніше – стадія вищої освіти.

У другій групі періодизації використовується не зовнішній,

а внутрішній критерій.  Цим  критерієм стає якась  одна сторона розвитку.  До цієї групи періодизацій належить,  наприклад,  тео? рія стадій розвитку  дитини П.П. Блонського. Він вибрав об’єктив? ну, доступну для спостереження, пов’язану з суттєвими особли? востями конституції зростаючого організму ознаку – появу і зміну зубів. Дитинство ділиться  на три епохи: беззубе дитинство  (до 8 місяців – 2 ? 2,5 років); дитинство  молочних  зубів (до 6,5 років); дитинство  постійних  зубів (до появи зубів мудрості).

В психоаналізі в основу стадій розвитку  індивіда покладено такий критерій як зміна дитячої сексуальності. Зігмунд Фрейд вва? жав, що сексуальний розвиток  визначає  розвиток  всіх сторін осо? бистості  і може служити  критерієм вікової  періодизації.  Дитяча сексуальність розуміється Фрейдом як все те, що приносить тілес? ну насолоду: дотики, звільнення кишечнику.


Стадії, пов’язані зі зміщенням ерогенних  зон – тих областей тіла, стимуляція яких викликає задоволення. Оральна стадія (до 1 року) – ерогенна зона – це область губ, рота. Дитина отримує  за? доволення,  коли  ссе молоко  (палець, предмет).  Оскільки всі ба? жання малюка не можуть бути задоволеними терміново, то з’явля? ються перші обмеження,  і крім безсвідомого,  інстинктивного на? чала особистості, названого  Фрейдом “Воно”, розвивається друга інстанція  – “Я”. Формуються такі  риси  особистості,  як  нена? ситність, вимогливість, незадоволеність тим, що пропонується.

На  анальній  стадії (1 ? 3 роки) ерогенна  зона зміщується в

слизову кишечнику. Дитину в цей час приучують до акуратності, виникає  багато вимог і заборон, в результаті  чого у особистості дитини  починає  формуватись остання  третя інстанція  ? “Зверх? Я” як втілення  соціальних норм, внутрішня цензура, совість. Роз? виваються  охайність, впертість, агресивність, скритність, накопичу? вальність та ін. риси.

Фалічна стадія (3 ? 5 років) характеризує вищу ступінь  ди?

тячої сексуальності. Провідною ерогенною зоною стають геніталії. Якщо до цих пір дитяча  сексуальність була спрямована на себе, то зараз  діти починають  відчувати  сексуальну  прив’язаність до дорослих людей, хлопчики  до матері (Едипів комплекс), дівчата до батька (комплекс Електри). Це час найбільш суворих заборонів і інтенсивного формування “Зверх?Я”. Зароджуються нові риси особистості  – самоспостереження, розсудливість та ін.

Латентна  стадія (5 ? 12 років) немов би тимчасово перериває сексуальний розвиток дитини. Потяги, які виходять з “Воно”, доб? ре контролюються. Дитячі  сексуальні  переживання витісняють? ся і інтереси  дитини  спрямовуються на спілкування з друзями, шкільне  навчання  та ін.

Генітальна  стадія (12 ? 18 років) відповідає  власне статево? му розвиткові дитини. Об’єднуються всі ерогенні зони, з’являєть? ся бажання  до нормального сексуального спілкування. Біологіч? не начало “Воно” підсилює свою активність, і особистості підлітка доводиться боротись  з його агресивними імпульсами,  викорис? товуючи механізми психологічного захисту.