Висновки

1. Поняття “соціалізація”  має декілька визначень  в залежності від аспекту та сторони дослідження. Під соціалізацією здебільшого розуміють процес, в ході якого людська істота з певними  біологіч? ними задатками шляхом засвоєння системи знань, норм і цінностей набуває якостей, необхідних для її життєдіяльності в суспільстві. В такому розумінні соціалізація – це процес розвитку  людини як со? ціальної істоти, становлення її як особистості. Сутність процесу со? ціалізації полягає в тому, що людина, засвоюючи соціальний досвід, включається в життя суспільства.

2. Соціалізація – результат взаємодії численних чинників. Ба? гатофакторність і складність  процесу  соціалізації зумовлює  на? явність різних підходів, теорій, а також різних визначень  процесу соціалізації.


Серед підходів найпоширенішими є такі: 1) розглядання соціа? лізації як процесу інкультурації, тобто трансляції культурно зада? них моделей поведінки, цінностей із покоління в покоління; 2) роз? глядання соціалізації  як інтерналізації, тобто як процесу засвоєння різних  модусів соціального  досвіду; 3) визначення соціалізації як адаптації. В цьому підході акцентується на результаті  соціалізації як досягненні потрібної соціалізованості. Всі ці підходи визначають різні моменти єдиного процесу соціалізації.

3. Поняття “соціалізація”  відрізняється від поняття  “соціаль?

ний розвиток”  тим, що в ньому акцентується увага на конкретно? історичній формі виявлення соціальності людини, на становленні у людини тих властивостей, які обумовлені конкретно?історичним типом соціальної системи. З цієї точки зору людина первинного сус? пільства буде недостатньо соціалізованою відносно сучасного сере? довища (як і навпаки), незважаючи на те, що там і тут відбувається її соціальний розвиток.

4. В зв’язку з тим, що соціалізація – це процес, який  детермі? нується конкретними соціально?історичними умовами, його не мож? на вважати завершеним на якомусь етапі життєдіяльності людини. Соціалізація – це не тільки формування закінченості і зрілості осо? бистісних  рис, але й розвиток  і модифікація зрілих форм соціаль? ності особистості  в ході включення її в систему наявних  зв’язків і залежностей. Для розуміння безперервності соціального  розвитку особистості  важливим є розрізнення понять  “соціалізація”  і “”со ціалізованість”. Останнє визначається як відповідність людини со? ціальним вимогам, які пред’являються до даного вікового етапу, як наявність  особистісних  і соціально?психологічних передумов,  які забезпечують нормативну поведінку,  або процес  соціальної  адап? тації. Порівняно з поняттям “соціалізованість”, “соціалізація” є більш широким  поняттям, яке включає в себе, окрім соціалізованості, го? товність допереходу в нові ситуації соціального  розвитку.

5. Зміна соціально?економічних умов вимагає від особистості сформованої готовності  до переходу  в нові ситуації  соціального розвитку,  тобто “вторинного”  входження особистості  в суспільні відносини. В соціальній психології таке “вторинне входження” виз? начається  терміном “ресоціалізація”.


6. Поняття “соціалізація”  відрізняється від поняття  ”форму

вання особистості” тим, що воно відображає  більш універсальні процеси  становлення і розвитку  особистості  у порівнянні з по? няттям  “формування”. В той час як поняття “формування особи? стості” відображає  процес становлення і розвиток  особистості під кутом зору породження, складання, набуття закінченості і зрілості її особистісних  рис, поняття  “соціалізації” фіксує  не тільки про? цес складання, становлення, але й розвиток  зрілих форм соціаль? ності індивіда,  їх модифікацію в ході включення особистості  в систему нових зв’язків і залежностей.

7. Необхідно  розрізняти також поняття “соціалізація”  і “вихо

вання”. Поняття “виховання”  вживається в широкому  і вузькому значенні. У вузькому значенні виховання означає процес цілеспря? мованої дії на розвиток  особистості. Смисл поняття “соціалізація” розповсюджується не тільки  на цілеспрямовані, але й на стихійні процеси, які діють на особистість.

В широкому  значенні  виховання – це вплив  на людину  всієї системи соціокультурного середовища.  Відмінність  понять  “соціа? лізація”  та “виховання”,  коли  останнє  розуміється в широкому смислі, полягає в тім, що в понятті виховання акцентується увага на ролі зовнішнього  впливу  у розвитку  особистості,  мається  на увазі відтінок односторонності. В понятті “соціалізація”  підкреслюється двосторонність процесу, взаємодія індивіда і соціальних  умов жит? тя людини  і суспільства,  внаслідок  чого відбувається розвиток  як окремої людини, так і людства в цілому.

8. Оскільки процес соціалізації особистості включає як соціаль?

но?контрольовані цілеспрямовані процеси, які впливають на осо? бистість, так і стихійні, спонтанні  впливи,  то потрібно  розрізняти направлену  і ненаправлену (стихійну) форми соціалізації.

Направлена форма соціалізації (виховання) – це спеціально роз? роблена  певним  суспільством система  засобів  впливу  на людину  з метою формування її у відповідності  з інтересами цього суспільства.

Ненаправлена, або стихійна  форма  соціалізації  – це, так би

мовити,  “автоматичне”  виховання певних  соціальних  якостей  у зв’язку з постійним  перебуванням індивіда в безпосередньому соціальному оточенні.


9. Зовнішній вплив на індивіда соціокультурного середовища в процесі соціалізації здійснюється через інститути  (агенти)  со ціалізації, якими є перш за все сім’я, система освіти і виховання, ідео? логія, засоби масової інформації.

10. Процес соціалізації  розгортається в трьох сферах, які тісно взаємопов’язані: діяльності,  спілкуванні, самосвідомості.

В діяльнісній сфері процес соціалізації відбувається як розши? рення “набору” діяльностей, як засвоєння все нових і нових форм і моделей рольової поведінки, в результаті  чого у індивіда поступово формується орієнтація в існуючій системі соціальних  ролей і фор? мування його як соціального  суб’єкта діяльності.

Формування особистості як суб’єкта діяльності стає можливим

завдяки розгортанню процесу соціалізації в сфері спілкування, в якій відбувається розвиток і примноження його контактів з іншими людь? ми і в умовах суспільнозначущої сумісної діяльності.

Зі сферою спілкування тісно пов’язана третя сфера соціалізації –

сфера самосвідомості. Завдяки спілкуванню відбувається формуван? ня у людини певних структур  індивідуальної самосвідомості,  яке по? в’язане з процесом самовизначення і становлення соціальної ідентич? ності особистості.