Механізми соціалізації

 

Важливою  проблемою  теорії соціалізації є дослідження ме- ханізмів процесу соціалізації.

Відносно механізмів соціалізації в психології існує кілька точок зору. У психоаналітичній школі під механізмами соціалізації розумі? ються механізми переведення внутрішніх стимулів у соціально прий? нятні форми, серед яких головну роль відіграє ідентифікація. У біхе? віоризмі  механізмами соціалізації прийнято вважати  зовнішнє  сти? мульне підкріплення тієї чи іншої поведінки і вчинків – научіння.

На думку Г. Тарда, механізм соціалізації включає в себе: 1) іміта?

цію, наслідування; 2) ідентифікацію; 3) керівництво.

У вітчизняній психології  також  не існує єдиної  думки  з цієї проблеми. Так, серед механізмів соціалізації називають:

– механізм  інтеріоризації, що функціонує в процесі  спільної діяльності  (О.М. Леонтьєв);

–  наслідування, референтна група, ідентифікація, рефлексія

(А.В. Мудрик);

–  навіювання, наслідування, психологічне  зараження, іденти?

фікація, авторитет, популярність (С.А. Белічева);

–  конформізм (А.Н. Сухов).


Загалом механізми соціалізації А.В. Мудрик визначає  як со? ціально?психологічні впливи  середовища, що безпосередньо сприяють  інтеріоризації зовнішніх  групових  норм і цінностей. Всі механізми  соціалізації  вітчизняні психологи  поділяють  на три групи: 1) неусвідомлювані (навіювання, зараження, насліду? вання, ідентифікація); 2) усвідомлювані (референтна група, ав? торитет, популярність); 3) окрема група механізмів, до якої на? лежать  санкції  заохочення і покарання, що застосовуються в суспільстві.

Соціалізація здійснюється за допомогою широкого набору за? собів, специфічних для певного суспільства, соціального прошарку, віку людини. До них можна віднести засоби вигодовування немов? лят і догляду за ними; методи заохочення і покарання дітей в сім’ї, в групах  ровесників,  в учбових  і професійних групах; різноманітні види і типи відносин  в головних  сферах  життєдіяльності людини (спілкування, гра, пізнання,  предметно?практична і духовно?прак? тична діяльність,  спорт тощо).

Уз ага льнююч и  дані  за руб іжних  та  вітчи зня них  автор ів

(Н.В. Андреєнкова,  А.В. Мудрик,  Н. Смелзер,  Дж. К. Коулмен,  У. Бронфенбреннер, Т. Парсонс  та ін.), можна  виокремити наступні групи засобів соціалізації.

1. Традиційний – через сім’ю, найближче оточення.  Цей засіб характерний для ранніх етапів соціалізації (від народження до 5?6 років) і названий Т. Парсонсом “просоціалізацією” або “усною іден? тифікацією”. Саме в сім’ї діти набувають перших навичок взаємодії, осягають перші ролі (у тому числі – статеві ролі, формування рис маскулінності і фемінності), осмислюють  перші норми  і цінності. Тип поведінки  батьків (авторитарний або ліберальний) має вплив на формування у дитини “образу Я” (Р. Бернс).

2. Інституційний – через певні інститути (дитячий садок, шко? лу, засоби  масової  інформації (ЗМІ):  преса, радіо, телебачення, Інтернет тощо). У процесі взаємодії людини з різними інститутами соціалізації  відбувається на базі наростаючого накопичення нею відповідних  знань і досвіду соціально прийнятної поведінки.

3. Міжособистісний – у процесі спілкування з суб’єктивно зна?

чущими особами. Даний засіб реалізується через такі механізми, як


імітація та ідентифікація (Н. Смелзер). Імітація з точки зору соціа? лізації розуміється як усвідомлюване прагнення дитини копіювати певну модель поведінки. Ідентифікація – як засіб засвоєння дітьми поведінки, установок і цінностей батьків як своїх власних. Ці меха? нізми характерні  для ранніх стадій соціалізації.

4. Рефлексивний – засіб, який розуміється як внутрішній діа?

лог, в якому людина розглядає,  оцінює, приймає  або не приймає  ті чи інші цінності, включаючи  їх до своєї поведінки як результат  пе? ретворення суспільних відносин. Він реалізується через такі механ? ізми як почуття сорому і провини. Вони є негативними механізма? ми, оскільки  забороняють певну поведінку або придушують  її.

5. Стилізований – діє в рамках певної субкультури. Субкуль? туру прийнято розглядати як комплекс морально?психологічних рис і поведінкових проявів, які типові для людей певного віку, профе? сійного або культурного прошарку,  який  загалом  створює певний стиль життя. Вплив субкультури на соціалізацію людини залежить від міри референтності для індивіда тієї чи іншої групи, яка є носієм. У зв’язку з цим актуальними є питання  про вплив на соціалізацію класових, етнічних і культурних відмінностей.

Отже, поняття  “соціалізація” орієнтує на те, щоб розглядати процес формування особистості  у всій його багатогранності, тобто як такий, що відбувається у всіх його формах. Очевидно, що до та? кого складного  багатогранного процесу,  як  соціалізація, можна підходити  по?різному. Історія  вікової  і соціальної  психології  має багато концепцій,  точок зору, в яких  представлено певний  аспект процесу соціалізації і погляд на нього.

Якщо розглядати процес соціалізації з точки зору його функцій, то стає важливим в дослідженні  соціалізації  виокремлення таких аспектів. По?перше, розглядати соціалізацію як соціальну адапта- цію. Остання означає  засвоєння індивідом  соціальних  норм, сус? пільних  цінностей, значень, символів,  сприйняття соціальних сте? реотипів,  стандартизацію мови, жестів, характерних для індивідів конкретного суспільства,  формування соціального  характеру  осо? бистості. По?друге, процес соціалізації можна розглядати як інкуль- турацію, тобто як засвоєння традицій певної культури суспільства з метою передачі їх наступному  поколінню. По?третє, соціалізація


може розглядатись як інтерналізація, що включає розвиток у осо? бистості специфічної ієрархії мотивів, цінностей, інтересів, форму? вання персональної ідентичності, засвоєння спеціальних ролей. По? четверте, розглядати соціалізацію як процес конструювання. Цей процес відображає момент активного відтворення людиною соціаль? ного досвіду, який ним засвоєно. Результатом даного процесу стає утворення людиною образу соціального світу, частиною якого є уяв? лення про себе як частину цього світу. Цей образ стає для людини сконструйованою реальністю  (Г.М. Андреєва, 2000). Цей підхід до аналізу соціалізації дозволяє подолати традиції жорсткого детермі? нізму у вирішенні проблеми “індивід – суспільство”.

Отже, соціалізація в загальному своєму визначенні може розу? мітися як процес входження індивідів в суспільство через засвоєн? ня людиною  соціальних  норм, ролей, форм  спілкування і форму? вання соціальності як головного результату соціалізації,  в якій здійснюється творчість людини.

Основними механізмами соціалізації є ідентифікація, інтеріо?

ризація, екстеріоризація, наслідування, навіювання.

Основними інститутами соціалізації є сім’я, навчальні  закла?

ди, неформальні групи, офіційні організації.