Основні теоретичні напрямки дослідження процесу соціалізації

 

У вивченні соціалізації виокремлюються наступні напрямки. Це, перш за все, біогенетичний підхід, теоретичним підгрунтям

якого виступають еволюційна  теорія Ч. Дарвіна і біогенетична  тео?

рія Е. Геккеля. Всі біогенетичні теорії виходять з того, що розвиток особистості  визначається біогенетичними чинниками і, отже, чис? ленні типи соціальної поведінки зумовлені генетично. Соціокуль? турні умови лише визначають темп розкриття природжених задатків та здібностей, але не впливають  на їх наявність  – розвиток  є дозрі? вання відповідно до внутрішнього плану.

Одним  з найвпливовіших представників даного напрямку був

американський дослідник Дж. Ст. Холл. Згідно його теорії рекапіту? ляції, онтогенез повторює  філогенез,  тобто кожна людина у своєму розвитку проходить ті стадії, що і людство в ході еволюції. Дж. С. Холл виокремив чотири  основні етапи соціального  розвитку: 1) етап не? мовляти (дитина  подібна до тварини); 2) дитинство  (відтворюється період мисливства і землеробства); 3) підліток  (відповідає початку цивілізації,  оскільки  дитина здатна до навчання  і підкоряється дис? ципліні); 4) юність (відображає перехідну епоху, період “бурі і натис? ку”, зародження сучасної цивілізації – людина характеризується по? ганою адаптацією і емоційною нестабільністю).

Іншим  представником біогенетичного напрямку в аналізі про? цесу соціалізації був А. Гезелл. Він створив спіральну модель розвит? ку, яка розглядає будь?які людські  здібності  та вміння  як такі, що виникають самі собою як результат  дозрівання і не залежать  від на? вчання і практики. Індивідуальні відмінності, які визначаються гене? тично, зумовлюють відмінності у процесі дозрівання окремої особис? тості. Модель розвитку  є спіральною, оскільки, на думку А. Гезелла, деякі форми поведінки повторюються на різних вікових етапах.


Таким  чином, біогенетичні  теорії розглядають розвиток  і со? ціалізацію людини як результат існування її вроджених механізмів, сформованих в ході тисячолітньої еволюції.

Соціогенетичний підхід об’єднує велику  кількість  етноп?

сихологічних,  соціально?психологічних теорій  та емпіричних досліджень  (Р. Бенедикт, М. Мід). Головна теза підходу поля? гає в тому, що різні типи особистості є продуктом  різних куль? тур . Культур а  пр и  цьом у ви ко нує  функ цію  станда ртиз ації: інтегровані  в особистості  соціокультурні елементи  стають для людини нормою (стандартом) відчуття, мислення і дій. Соціа? лізація  відіграє інтегруючу функцію: на основі стандартів  соц? іального мислення і дій у людини  формується почуття  належ? ності до даної соціокультурної спільноти.  Соціокультурні умо? ви визначають напрямок розвитку  дитини.  Головним  резуль? татом соціалізації  є адаптація  людини до культури,  в якій вона живе. Серед соціологічно  орієнтованих концепцій  соціалізації найбільший інтерес  представляє символічний інтеракціонізм Дж. Міда,  в якому  робиться  наголос  на взаємодії  індивіда  зі своїм соціальним оточенням.

На думку інтеракціоністів, людина осягає світ через символічні значення,  вони набуваються людиною в ході соціалізації в резуль? таті участі у численних інтеракціях. Головним результатом соціалі? зації є розвиток  самосвідомості (self), яка має соціальну  природу і формується у процесі взаємодії з Іншими. У соціальному розвитку людина проходить  дві фази: на першій з них (game) вона засвоює ролі значущих Інших, а на другій (play) – вчиться “володіти” роля? ми, підпорядковувати їх. Соціальний розвиток полягає у формуванні певного рольового репертуару, причому дитина здатна стати об’єк? том у власних очах настільки, наскільки вона здатна грати роль Іншо? го. В результаті створюється образ “узагальненого Іншого”, в якому втілюються  соціальні норми.

Відпр авни м пунк том  концепції  Дж.  Міда  є не  ок рем ий індивід, а процес соціальної  взаємодії, в ході якого тільки і фор? муються  індивідуальні якості. Символічний інтеракціонізм роз? глядає соціалізацію як процес засвоєння індивідом певної систе? ми соціальних  ролей, з якою пов’язані соціально?культурні зна?


чення і символи. Самосвідомість особистості, її Я також є по? хідною від спілкування. За допомогою символів дитина починає керувати  власною  і чужою поведінкою  і здатна  набувати  нових значень не тільки за допомогою особистого досвіду, а через ком? бінації існуючих значень і аналогій з ними. Головним агентом соціалізації є первинна  група, причому відзначаються функції дитячої ігрової групи у навчанні ролям і поведінці в ролі. “Прий? няття  ролі Іншого” – головний  механізм  соціалізації.  Спочатку дитина орієнтується на експектації  “значущих Інших” (батька, матері), але в міру розширення контактів  відбувається генралі? зація,і об’єктом орієнтації стає “генералізований Інший”, що ото? тожнюється Дж. Мідом з узагальненою соціальною групою.

Конкретизацією соціогенного  підходу є соціально?екологічна концепція американського вченого У. Бронфенбреннера, про що вже йшлося. Він вважає, що при аналізі соціалізації  необхідно врахову? вати всю сукупність  чинників  навколишнього середовища  і умов життя: мікро? і макросоціальне оточення, вплив засобів масової інформації,  національні і культурні  особливості,  характеристики соціальних  інститутів  тощо. Розвиток особистості є результатом взаємодії  об’єктивних  особливостей її соціального  оточення  і суб?

’єктивних процесів та переживань. Оскільки соціальне оточення по?

стійно змінюється, процес соціалізації не завершується ніколи.

Таким  чином, соціоекологічний підіхд визначає  соціалізацію як складний  процес, в ході якого індивід реконструює своє багато? рівневе життєве середовище, відчуваючи вплив всіх елементів цьо? го середовища і взаємозв’язків між ними.

До соціогенетичного напрямку,  належить  також біхевіоризм. Головна теза біхевіоризму полягає в тому, що особистість у всіх своїх проявах формується навколишнім середовищем, причому більшість форм поведінки  набувається шляхом  научіння,  тому особистість  є продуктом всієї своєї власної теорії научіння. Научіння соціальним діям відбувається в результаті  спостереження за поведінкою інших людей і наслідування за значущими моделями. На думку А. Банду? ри, процес соціалізації є, по суті, процесом моделювання. Необхід? ним елементом процесу научіння  є підкріплення, тобто реакція інших людей на поведінку індивіда.


Загальним теоретичним підґрунтям психоаналітичних трактовок процесу  соціалізації  слугувала  теорія З. Фрейда.  Процес  соціального розвитку є процесом послідовного оволодіння особистістю своєю лібідоз? ною енергією, відкритий вияв якої суперечить нормам культури. Таким чином соціалізація є процесом оволодіння природними інстинктами за допомогою тих чи інших захисних механізмів особистості.

Неофрейдистські концепції  соціалізації акцентували увагу на аналізі “Его”, як головного засобу адаптації в ході соціального розвитку  особистості.

В основу  когнітивістських теорій  покладено  положення Ж. Піаже, згідно якого психологічні  новоутворення кожного вікового етапу в житті індивіда визначаються розвитком когнітивних струк? тур. На кожній стадії розвитку  мислення формуються нові навич? ки, що визначають межі научуваності в широкому  сенсі: не тільки можливість навчання тим чи іншим математичним операціям, але й можливість осягнення тих чи інших соціальних дій. Л. Колберг вва? жає, що соціальний розвиток  індивіда  є процесом  осягнення ним сукупності  соціальних  норм і правил та підпорядкування своєї по? ведінки соціальним вимогам. Динаміка процесу соціального розвит? ку – це рух від пасивного і конформного прийняття соціальних норм до розуміння соціальних  вимог як узгодження між вільними  людь? ми, до навичок соціальної взаємодії поза рамками рольових вимог з опорою на систему універсальних моральних  принципів.

Всі існуючі концепції і підходи у дослідженні процесу соціалізації можна розглядати з точки зору двох гілок: американської і французької, кожна з яких має свою специфіку. Американські дослідники схильні звужувати смисл даного поняття: соціалізація розглядається як про? цес навчання, шлях прийняття групових норм, адаптація. Французькі вчені розглядають соціалізацію ширше – як весь комплекс взаємові? дносин між людиною та суспільством. На думку Н.В. Андреєнкової, головна відмінність  американської і французької концепції  соціалі? зації полягає  в тому, що американці виходять  з розуміння суспіль? ства як організації індивідів, водночас як французи розглядають сус? пільство як первісне ціле. Дослідники, що займаються даною пробле? мою, належать до різних теоретичних шкіл і напрямків, вони працю? ють в галузі соціальної, дитячої психології та психології особистості.