Взаємозв’язок соціального й індивідуального в людині

 

Соціально?типові риси  – це природний атрибут  кожної  лю? дини. Будучи відносно стійкою якісно визначеною  соціальною ре? альністю, соціально?історичний тип особистості не існує до і поза індивідами.  Це ставить завдання  дослідження проблеми  соціаль? но?типового в зв’язку з індивідуально?окремим і висуває  дослід? ження проблеми індивідуальності на одне з перших місць. Це пи- тання взаємозв’язку  соціального і індивідуального в людині, сутності і існування,  соціалізації  і індивідуалізації. Суттєвий вне? сок в розробку  діалектики соціально?загального і індивідуально? окремого  в розвитку  особистості  внесли представники німецької класичної  філософії,  особливо  Гегель. Розглядаючи ступені руху духу від абстрактного до конкретного,  він розкрив  діалектику за? гального і одиничного, об’єктивного і суб’єктивного. При з’ясуванні сутності індивідуалізації Гегель не зупиняється на одиничності індивіда, а піднімає  його на рівень всезагальності. Смисл  індиві? дуалізації він пов’язує з набуттям індивідом “самості”, вбачаючи її сутність у єдності з загальним  – абсолютною ідеєю. Таким чином, процес розвитку  індивіда у Гегеля є рухом від загального до окре? мого, в якому зливаються одиничне і загальне, індивід і рід.

Ідея Гегеля про те, що процес розвитку  людини здійснюєть?

ся через залучення окремого  індивіда  до загального,  через його включення в життя  роду, завдяки  чому і відбувається зняття  об? меженості  індивідуального буття, знайшла  подальший розвиток у філософії і психології.  Після  Гегеля у трактовці  проблеми  со? ціального й індивідуального чітко виявилися дві протилежні тен? денції. Одна в образі Маркса і Енгельса пов’язала вирішення пи? тання з суспільними відносинами,  абсолютизуючи соціальне. Друга, що бере початок  від С.К’єркегора, знайшла  своє відобра? ження  в екзистенціалізмі, персоналізмі, філософській антропо? логії, психоаналізі, трактує  індивідуалізацію як самоздійснення ізольованого індивіда, що відкриває себе у власній самосвідомості і бачить вирішення проблеми  індивідуальності людини у рекон? струкції її внутрішнього світу.


В рамках традицій історико?культурного напрямку в психології вихідні позиції в розумінні проблеми соціального і індивідуального полягають в детермінації процесу соціалізації перш за все предмет? ною діяльністю  людини. Через діяльність індивідів, що перетворю? ють умови свого життя і створюють для себе нові можливості,  роз? вивається і сутність  людини, збагачується “людський  рід”. Таким чином, суспільне і індивідуальне – це дві сторони людського буття.