Перехідні соціальні типи особистості

Соціальний тип особистості – це результат  динамічної адаптації людської  природи  до суспільного  устрою. Як конкретно?історичне втілення певного етапу розвитку людства соціальний тип особистості змінюється в ході історії. Кожна культура, кожен тип суспільства ство? рює свій тип особистості. Наприклад, щоб визначити тип особистості людини ХІ або ХVIII ст., потрібно дослідити, якими були в кожному з цих століть потреби людей, їх виробничі сили, їх засоби виробництва, якими були відносини між людьми, детерміновані тими умовами. Зміни соціальних умов приводять до зміни соціального характеру. Отже, со? ціальний  тип особистості не є результатом пасивного пристосування до соціальних умов, це – результат динамічної адаптації.

В часи історичних  змін, зміни суспільного  ладу звичні зразки поведінки  змінюються  В часи швидких  змін спосіб життя  людини починає не співпадати зі зразком поведінки, який прийнято у суспільстві як норма. Виникає  масове відхилення від “норми”.

Соціальний тип особистості виражає  певні потреби. Якщо по? ведінка, яка відповідає цим потребам, одночасно дає і психологічне задоволення, і практичну користь в плані матеріального успіху, то тут  наявною  є ситуація,  в якій психологічні  сили цементують  со? ціальну структуру. Однак рано чи пізно виникає  розрив. Традицій? ний склад характеру (соціальний тип) ще існує, але виникають нові економічні  умови, в яких колишні  риси особистості  стають непот? рібними. Люди прагнуть діяти у відповідності  зі своїм складом ха? рактеру, але їх поведінка або заважає досягненню економічних цілей, або вони просто не в змозі діяти відповідно своїй “природі”.

Це можна проілюструвати на такому прикладі. В умовах ринко? вої економіки такі особистісні риси характеру як обережність, довір? ливість, поміркованість, що традиційно вважаються позитивними, в сучасному бізнесі втрачають свою цінність на перевагу таким, як ініціативність, здатність до ризику, агресивність і т.ін. Ті риси харак? теру, які були в свій час пристосовані до минулих соціальних умов, в нових умовах не відповідають  потребам  людини. Економічний роз? виток  відбувається швидше, ніж розвиток  характеру,  і розрив  між еволюцією  економічною  і еволюцією  психологічною приводить до


того, що в процесі звичайної економічної діяльності психологічні по? треби вже не задовольняються. Але ці психологічні потреби існують і потрібно шукати інші способи їх задоволення.

За таких умов виникають перехідні типи соціального характе-

ру. Б.С. Братусь характеризує такий соціальний тип перехідним потре? бово?мотиваційним станом. Це той стан, в якому є бажання, прагнення, потреба, але немає стійкого визначеного предмета, що їх задовольняє, тобто немає визначеного шляху життєдіяльності. Як зазначає Б.С. Бра? тусь, людина в такому стані може ще сказати про те, що вона не хоче, але не про те, що їй дійсно потрібно. У неї немає образу цілого, немає образу рознятої  половини, прагнення до з’єднання, оволодіння якою повинно стати основою, знаком, символом її осмисленої діяльності.

Цей перехідний  стан обумовлено,  з одного боку, підсвідомим засвоєнням архетипів старого суспільства, яке знаходиться в агонії, а з другого – новим суб’єктивним життєвим простором з його нови? ми прагненнями, домінуючими  інтересами, цінностями і їх значен? нями. Говорячи  про засвоєння особистістю  архетипів  старого, не? існуючого вже суспільства, І.А. Акчурін виділяє  такі архетипи:

1) недовіра до інших людей (головне – розподіл  на “наших” і

“не наших”);

2) “фамілізм” – довіра і прив’язаність перш за все до стосунків кровного родства;

3) невміння  уявити  перспективи розвитку;

4) ворожість до всього нового;

5) невміння  навіть уявити  себе в іншій, нетрадиційній ролі;

6) погане знання реальності  свого світу (а не його міфології). Поряд зі старим світом одночасно народжується нова, не зовсім

сформована культура. “Ринок” як соціально?економічна альтернатива

старого світу породив психологічний феномен, відомий  як “ринкова орієнтація характеру”. Характеристику останнього дав Е. Фромм у своє? му аналізові  типів соціального  характеру.  Характеризуючи ринкову орієнтацію, він підкреслює значення в ній “особистісного ринку”, який інтенсивно розвивається в нашій дійсності. Суть особистісного ринку полягає  в тім, наскільки добре людина вміє продати себе на ринку, наскільки добре вона уміє подати себе, наскільки приваблива її “упа? ковка”. Тепер, щоб отримати успіх, мало володіти умінням, розумом,


майстерністю,  відвертістю  і порядністю.  Успіх  залежить  тепер  від здатності вступати в конкурентну боротьбу з подібними собі.

Отже,  перехідний  тип соціального  характеру  – це тип, який знаходиться в стані вибору між ринковою  орієнтацією і архетипа? ми старого суспільства. Одночасне  існування  в сьогоденні багатьох пластів цінностей, жоден з яких не являє  собою чітко структурова? ної нормативної моделі, утруднює ситуацію вибору і прийняття со? ціальних норм, а в цілому ускладнює процес соціалізації.

Говорячи про такий перехідний  стан, в якому формується но?

вий соціальний тип особистості, К. Хорні відмічає два його показ? ники: 1) ригідність реагування, 2) розрив між можливостями люди? ни і їх реалізацією. Ригідність реагування – це відсутність тієї гнуч? кості, яка дозволяє людям реагувати різним способом на різні ситу? ації. Розходження між потенційними можливостями даної людини, її даруваннями і її дійсними життєвими досягненнями сприяє підтримці перехідного потребово?мотиваційного стану як захисно? го механізму в умовах несприятливого для неї способу життя.

Говорячи про небезпечність цього стану, Б.С. Братусь звертає ува?

гу на імовірність вибору індивідом предмета, який не відповідає суті осо? бистісного росту. Потрібно мати на увазі, що вибір предмета є вибір шля? ху, бо знаходження предмета означає кінець потребового стану і форму? вання якісно нового психологічного утворення – потреби (тобто “нуж? ды”, яка знає свій предмет), яка, в свою чергу, спонукає до діяльності, що її задовольняє. Ця діяльність може тривати роками поки виявиться, що предмет був неістинним і шкідливим. А тому в кризі перехідних станів ми, по суті, вибираємо шлях, долю. Такий перехідний стан потребує нової “техніки існування” (Л.І. Анциферова), сутність якої полягає в тім, по? перше, що планування діяльності в соціальній сфері вимагає від особис? тості враховувати швидкі темпи змін соціальної реальності, а, по?друге, високої особистісної толерантності до невизначеності. Така “техніка існу? вання” передбачає розглядати соціалізацію особистості як її ресоціалі? зацію, як процес, в результаті якого формується уміння орієнтуватись у непередбачених ситуаціях. Зміна умов буття ставить перед особистістю ряд проблем з освоєння нових інструментальних технік взаємодії з но? вою конкретно?історичною дійсністю. Це пов’язано перш за все зі зміною типу соціального характеру.