Поняття “соціального типу” і “соціального характеру” особистості. Проблема типології особистості в соціально-психологічній науці

 

Соціальність людини, розглянута з точки зору тих властивос? тей і якостей,  які є вираженням обов’язкових вимог до неї з боку конкретної соціально?економічної системи, виявляється у функціо? нуванні соціально?історичних типів особистості. Жодне суспільство не могло б існувати, якби індивіди не засвоїли у процесі соціалізації певної одноманітності дій і вчинків, якби воно не упорядковувало поведінку багатьох індивідів у потрібному  йому напрямку,  форму? ючи у них певні загальні їм усім характерні риси.

Отже,  важливим питанням теорії соціалізації є питання  со? ціального  типу  особистості.  Для  чого потрібна  типологія особис? тості? Точніше за інших на це запитання відповів Г. Юнг. На його думку, типологія  це: 1) критичний інструмент  для дослідження; 2) помічник  в розумінні  широкого  різноманіття індивідів  і ключ до фундаментальних відмінностей в психологічних теоріях; 3) це сут? тєвий засіб для визначення “особистісного” рівня практичного пси? холога, для уникнення серйозних  помилок  в роботі з пацієнтами.


Проблема  соціального  типу особистості  досліджується різними науками: психологією, філософією, соціологією, історією, етнографією, культурологією та ін. Найбільш активно ця проблема досліджується в соціальній психології, в якій соціально?історичний тип особистості виз? начається поняттям “соціальний характер”. Класикою психології стала типологія соціальних характерів, яка створена в 1947 р. в США Е. Фром- мом. Він визначив поняття “соціальний характер” як специфічну фор? му людської енергії, що виникає  в процесі динамічної адаптації людсь? ких потреб до певного способу життя  в певному суспільстві.  За своїм змістом соціальний характер визначає думки, почуття, дії, світогляд і т.ін., які є загальними для більшості людей конкретної суспільної спільноти.

Е. Фромм  був не першим, хто досліджував цю тему, але він пер? ший створив цілісну концепцію типології соціальних характерів. Першим,  хто сформулював поняття “соціальних  характерів”,  був О.Ф. Лазурський, який підкреслював, що класифікація особистос? тей повинна бути не тільки психологічною, але й психосоціальною в широкому розумінні цього слова.

Проблема соціального типу особистості знайшла відображення в

концепції базисної (основної) особистісної структури А. Кардіне- ра (1945), який стверджує, що базисна (основна) структура  виникає на основі конкретної історичної  долі народу, його ідеології або вико? нує функцію матриці, на основі якої формуються індивідуальні риси особистості. Базисна особистісна  структура  сприймається більшістю членів суспільства в результаті схожого досвіду в ранньому дитинстві. Основна (базисна) особистість – це свого роду усереднений характер певного суспільного ладу, риси якого є суттєвими ознаками народу.

Думку про соціальний тип особистості розвиває Д. Хонігман в роботі “Культура і особистість” (1954). Він виділяє два типи явищ, що пов’язані  з культурою:  перший  – соціально?стандартизована поведінка: дії, мислення, почуття певної групи; другий – матеріальні продукти діяльності такої сукупності. Думки Д. Хонігмана було продовжено Д. Хсю в психологічній антропології, яка досліджує, по? перше,  усвідомлені  і неусвідомлені ідеї, що розповсюджені у більшості  індивідів  даного суспільства  як індивідуальні; по?друге, усвідомлені ідеї, що управляють діями багатьох індивідів, і існують як групові і описуються в термінах групової психології.


Найбільш чітко концепція соціальних характерів особистості вик? ладена в роботі Е. Фромма “Втеча від свободи”. Формулюючи свої ідеї, він зауважив, що вивчаючи реакції будь?якої соціальної групи, ми має? мо справу зі структурою  особистості окремих членів цієї групи, однак нас в цьому випадку цікавлять не їх індивідуальні особливості,  а ті за? гальні особливості особистості, які характеризують більшість членів даної групи. Цю сукупність рис характеру, яка є загальною для більшості членів даної групи, можна назвати соціальним характером. В соціальний ха? рактер входить лише та сукупність рис характеру, яка є у більшості членів даної соціальної групи і виникла в результаті загальних для них переживань і загального способу життя. Коли ж ідеться про інди? відуальність,  мається  на увазі вся сукупність  рис, яка у своєму сполу? ченні формує  структуру  того чи іншого індивіда. В той же час кожен індивід являє собою і певний соціальний тип особистості. Хоча завжди існують так би мовити “відхилення”  від соціального  типу особистості, все ж більшість членів спільноти являють собою різні варіації того “ядра”, яке складається із загальних рис соціального характеру.

Якщо ми хочемо найбільш повно зрозуміти одного індивіда, то

потрібно звертати увагу на його відмінності, які виникають за раху? нок випадкових факторів  народження і життєвого  досвіду, оскіль? ки ці фактори  різні для різних бачень. Але якщо ми хочемо зрозум? іти, яким чином людська енергія спрямовується в певне русло і пра? цює в якості виробничої сили в умовах певного суспільного устрою, то головну увагу потрібно приділяти соціальному типові.

Тема соціального  типу особистості  активно  розробляється і у вітчизняній науці. В радянський період це були роботи, в яких аналізувався радянський тип особистості. Серед психологів най? більше тему радянського типу особистості  розробляв М.Д. Ле- вітов.  У 1956 р. вийшла  його робота  “Вопросы  психологии ха? рактера”, яка потім декілька  разів перевидавалася до 1969 р. під назвою “Психология характера”. В цій роботі, яка присвячена до? слідженню характерів старшокласників, концепція характеру роз? кривається як змістовий  і суспільно значимий компонент особи? стості. Соціальний тип особистості визначається М.Д. Левітовим змістом направленості, основою якої є світогляд  людини.


Широке визнання отримала концепція типів соціальних харак? терів російського  вченого Б.С.  Братуся, яка представлена в його роботі “Психология. Нравственность. Культура.”  (1994). В рамках своєї концепції Б.С. Братусь  виділяє: а) етнопсихологічний тип осо? бистості в російській літературі; б) соціально?психологічний тип осо? бистості в радянській культурі і в) психосоціальний тип періоду пе? ребудови суспільства, дня сьогоднішнього. Ці три типи соціальних характерів розглядаються в аспекті моралі і моральності.  Як стверд? жує Б.С. Братусь, говорити про соціальний тип, означає говорити про те, до чого прагнула і куди кликала людину її духовна історія, ідеоло? гія і життя.  Тобто мова йде про спрямованість, типи культури,  які кристалізуються в певних моральних образах особистості.

Психологічними засадами  соціальних  типів  особистості  у Б.С. Братуся є типовий спосіб ставлення до іншої людини, до інших людей і до самого себе, який переважає в особистості. Саме доміну? ючий спосіб ставлення до себе і іншої людини є найважливішою ха? рактеристикою соціального типу особистості. Виходячи з цього кри? терію, Б.С. Братусь виділяє декілька рівнів в структурі особистості.

Перший рівень – егоцентричний. Він визначається прагненням лише до власної  зручності,  вигоди, престижу.  Відношення до себе тут як до одиниці, самоцінності, а відношення до інших споживаць? ке, лише в залежності від того, допомагає інший особистісному ус? піху чи ні. Якщо допомагає, то він оцінюється як зручний, хороший, якщо не допомагає, перешкоджає, утруднює, то – як поганий, ворог.

Якісно інший рівень – групоцентристський. Людина, яка праг? не до цього рівня, ідентифікує себе з якоюсь групою, і ставлення її до людей залежить  від того, чи входять ці інші в його групу, чи ні. Група може бути будь?якою (сім’я, нація).  Якщо інший входить в цю групу, то він володіє якістю самоцінності (групоцінності, бо має цінність не сам по собі, а своєю належністю  до групи), вартий  жа? лості, поваги, прощення,  любові. Якщо ж інший в цю групу не вхо? дить, то ці почуття можуть на нього не розповсюджуватись.

Наступний рівень – просоціальний, або гуманістичний. Для лю?

дини, яка досягла цього рівня, ставлення до іншого уже не визначаєть?

ся лише тим, належить він до певної групи чи ні. Просоціальний рівень


характеризується внутрішньою смисловою  націленістю  людини  на досягнення таких результатів, які принесуть рівне благо іншим.

Той чи інший рівень людських стосунків визначає культуру сус? пільства. Коли мова йде про соціальний тип особистості, то це озна? чає, що в людині віддзеркалюється певним чином відповідна культу? ра. Культура суспільства визначається його історією, ідеологією, спо? собом життя людей. Тип культури обумовлено не тільки зовнішніми, але й внутрішньопсихологічними факторами. До останніх належить установка. Як вважає Б.С. Братусь,  російська  культура  визначалась домінуванням егоцентричних установок. Російська культура прагнула до створення і реалізації  в людині духовного, есхатологічного рівня як головного визначального її морального обличчя. Будь?яка справа, щоб її визнали як благо, повинна бути співвіднесеною з християнсь? кими намірами, з Христом. Вся решта діянь розглядалась як зло.

Радянська культура всією міццю тоталітарної системи формувала інший тип особистості  – групоцентристський. Головними  були клас, партія, комуністичне суспільство, а все, що навкруги – вороги, проти яких можливі всякі засоби боротьби. Радянська епоха сформувала не тільки групоцентристську орієнтацію суспільства і особистості, а й, відповідно, групоцентристські внутрішні, часто неусвідомлені установки.

В сьогоденні багато предметів і символів, які пов’язані з цими ус?

тановками, виявились дискредитованими, втратившими колишню при? вабливість. Предмети зникають, а установки залишаються, бо вони ма? ють більшу інерцію і не змінюються раптово через зовнішні причини.

І дійсно – зараз ми спостерігаємо,  здавалося б, різку, карди? нальну зміну символів  і захоплень, однак за своєю внутрішньою суттю, за смислом особистісних установок, що їх породили, вони залишаються колишніми. Наприклад, групоцентризм зараз не тільки не подоланий, а, навпаки, розквітнув, отримав нові форми і  втілення – сепаратизм,  націоналізм, різні  форми  групування, кучкування і протистояння.

Західна культура  виносила  в собі просоціальну гуманістичну орієнтацію. Цим орієнтаціям сприяло  багато обставин і умов.

Психосоціальний тип особистості сьогодення, періоду трансфор? мації суспільства  представлено Б.С.Братусем через характеристику посттоталітарного суспільства  і відповідного йому типу культури.