РОЗДІЛ ІІІ.СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

 

Глава 9. Соціально-психологічний аспект дослідження особистості

 

В сучасному  суспільстві  інтерес до проблеми  особистості  лю? дини є настільки  великим,  що практично  всі суспільні науки звер? таються до цього предмету дослідження.

Оскільки суспільні  відносини  існують  як форма  діяльності  і поведінки реальних, конкретних індивідів, які є носіями і суб’єкта? ми суспільних  відносин, остільки  властивості,  соціальні  якості ре? альних людей, які виявляються в їх взаємодії, визначають  власти? вості цілісної суспільної системи. Ось чому шляхи формування осо? бистості визначають  подальший  розвиток  суспільства.  У зв’язку з цим проблема особистості набуває не тільки теоретичного, а й прак? тичного значення. Цим пояснюється її актуальність.


Поняття “особистість”

 

В самому широкому  розумінні  поняття „особистість” вжи? вається  для визначення  соціальності людини. В сучасній науці вживаються поняття “людина”, “індивід”, “індивідуальність” і “особистість”, які за своїм обсягом співпадають, бо означають одну  і ту саму  істоту  – Homo sapiens, тобто  людину.  Поняття “індивід” підкреслює,  що мова йде про одиницю, яка належить певному  цілому (в даному випадку  – людському  родові). В по? нятті “особистість” відображено  те, що ця одиниця  (індивід) має властивості,  які набуваються в суспільстві, в процесі сумісної діяльності  із собі подібними.

Отже, в понятті “особистість” підкреслюються загальні для люд? ства риси. Особистість – це соціальні якості людини. Поняття “інди? відуальність”  означає  те, що ці соціальні,  загальні  для  людей риси, виявляються дуже своєрідно в кожному індивідові, що кожний індивід є унікальністю.

Отже, підсумовуючи можна сказати, що “особистість” – це ха? рактеристика людини з боку тих рис, які формуються під впливом соціального  оточення  “Особистість”  – це поняття,  яке означає все те, що є в людині надприродного, історичного. Особистістю не на? роджуються, а нею стають в процесі життєдіяльності завдяки вход? женню людини в суспільство,  тобто в процесі соціалізації.

Людство знає більш як 40 випадків виховання немовлят в лігвах

звірів. Ніхто з тих немовлят не став людиною. Всім відома історія з індійськими дівчатами  Амалою і Камалою,  яких  знайшли  в лігві вовків. Одній було 2 роки, а другій – 7. Вони тільки анатомічно були схожими на людей, особистісні якості у них були відсутні (мовлен? ня, людський  вияв емоцій і т.ін.).

Особистість є об’єктом багатьох наук: філософії, соціології, пси?

хології, етики, естетики, педагогіки, біології, медицини  і т.ін.

Кожна  з цих наук вивчає особистість  в своєму специфічному аспекті. Соціологія розглядає особистість  як соціальний тип. Со? ціальна  психологія досліджує  особистість  як представника певної соціальної групи. Психологія акцентує увагу на тому, що соціальні впливи,  які  здійснюються на особистість,  перетворюються у її


внутрішні умови, які разом з біологічними задатками обумовлюють активність особистості, що творить її унікальність.

Особистість не тільки цілеспрямована, але й самоорганізуюча система. Об’єктом її уваги і діяльності  є не тільки  зовнішній  світ, але і вона сама, що виявляється у почутті “Я”, яке є уявленнями про себе, самооцінкою, програмою самовдосконалення, здатністю до са? моспостереження, самоаналізу і саморегуляції. Бути особистістю – це означає здійснювати вибір, який виникає в існуючій необхідності, а також оцінювати наслідки прийнятих рішень.

У дослідженні  особистості  виділяють 3 основних  періоди до?

слідження:

– філософсько?літературний;

– клінічний;

– експериментальний.

Перший  починається зі стародавньої історії, продовжується в розробках  філософів Нового часу (Декарт), французької і німець? кої філософії ХVIII  ст. (Гельвецій, Гольбах, Кант, Гегель), в екзис? тенціалізмі кінця XIX ст. (Кьєркегор), а також першої половини ХХ ст. (Хайдеггер, Сартр) та ін.

Основними проблемами особистості в філософсько?літератур? ний період були питання  про моральну  і соціальну  природу люди? ни, її вчинки  і поведінку, свободу і відповідальність та інше.

В перші десятиріччя ХІХ ст. проблема особистості починає до?

сліджуватись також лікарями?психіатрами, які стали проводити си? стематичні спостереження особистості хворого, вивчати історію його життя для того, щоб краще зрозуміти його поведінку. Отримані дані пов’язувались з діагностикою  природи людської особистості.

В центрі уваги психіатрів  опинились особливості  особистості,

які виявлялись у хворої людини. В подальшому  було встановлено, що ці особливості  є помірно вираженими практично у всіх здоро? вих людей, а у хворих вони є гіпертрофованими.

В перші десятиліття ХХ ст. вивченням особистості стали займа? тись також професійні психологи,  які до цього часу звертали  увагу лише на дослідження пізнавальних процесів і станів людини. Вони намагались  зробити  свої дослідження експериментальними, ввели математико?статистичну обробку даних з метою перевірки  гіпотез і


отримання достовірних фактів. Важливою задачею цього періоду ви? вчення особистості стала розробка надійних і валідних тестових ме? тодів оцінки нормальної особистості. Піонерами експериментально? го напрямку в дослідженні  особистості  були англійські  психологи Реймонд Кеттел і Ганс Айзенк, а в Росії – Олександр Лазурський.

У вітчизняній психології найбільш відомі дослідження в галузі

вивчення  особистості  пов’язані з теоретичними розробками пред? ставників школи Л.С. Виготського. Значний вклад у вирішення про? блеми особистості  внесли  О.М. Леонтьєв,  Л.І. Божович,  Г.С. Кос? тюк, П.Р. Чамата.

Наприкінці 30?х років ХХ ст. в психології особистості почалась

активна  диференціація напрямків дослідження, в результаті  чого уже у другій половині  цього віку склалось  багато різних підходів і теорій особистості.

Як відомо, в структурі предмета двох споріднених соціальній психології  дисциплін – соціології  і загальної  психології  – є спе? ціальні розділи теорії особистості (“соціологія особистості” та “психологія  особистості”), в яких  особистість  розглядається з позиції специфіки соціологічного  та загальнопсихологічного підходів. В соціальній  психології є розділ “Соціальна  психологія особистості”. Отже, проблема особистості є комплексною, а її ви? рішення можливе тільки сумісними зусиллями всіх наукових дис? циплін, які до неї звертаються, зокрема всією сукупністю  психо? логічних  наук. Однак  слід взяти  до уваги  те, що комплексний підхід до дослідження особистості  можливий лише за умови до? сить точного  визначення свого аспекту  кожною  з наук, яка  ви? вчає особистість. Якщо йтиметься про соціальну психологію осо? бистості, то для неї є важливим визначити межі між соціально? психологічним та соціологічним і психологічним аспектами  до? слідження особистості. Що стосується соціологічного  аспекту, то головною  проблемою  соціологічного  аналізу  особистості  є про? блема соціальної типології особистості, тобто знання  про те, як в особистості  втілюються  значимі  для  соціальної  спільноти  (гру? пи) характеристики і як вони, в свою чергу, представляють осо? бистість в різних масових діях. Відмінність  загальнопсихологіч? ного підходу від соціально?психологічного полягає в тому, що со?


ціальна  психологія розглядає поведінку  і діяльність “соціально детермінованої особистості”  в конкретних реальних  соціальних групах, індивідуальний внесок кожної особистості в діяльність групи, чинники,  від яких  залежить  величина  цього внеску  в за? гальну діяльність,  Точніше, вивчаються два ряди таких чинників: ті, що втілені в характері і рівні розвитку,  в яких особистість  діє, і тих, що втілені в самій особистості. Можна сказати, що для  со? ціальної  психології  головним  орієнтиром в дослідженні  особис? тості є взаємовідносини особистості  з групою:  не просто  осо? бистість в групі, а саме результат,  який  отримано  від взаємовід? носин особистості з конкретною групою. Інакше кажучи – це про? блема соціалізації. Отже, проблема соціалізації – це і є соціаль- но-психологічний аспект дослідження особистості, в якій віддзеркалюється, з одного боку, соціологічна,  а з іншого  – за? гальнопсихологічна проблематика особистості.

Соціалізація – це процес формування і розвитку  соціальності

індивіда у відповідності з «вимогами» і «цілями» суспільства. У зв’яз? ку з цим виникає необхідність виявити в процесі соціалізації законо? мірності взаємодії “вимог”, “цілей” суспільної системи і якостей осо? бистості, що реалізує  ці “вимоги”, а також вияснити умови виник? нення таких зв’язків, які забезпечують реалізацію можливостей і оп? тимальний розвиток  як суспільства,  так і окремої особистості.  При цьому важливо вияснити наступні моменти. Чим визначаються “цілі суспільства”, реалізація яких являє таку міру соціальності особистості, яка призводить до індивідуальних дій, з яких тільки й може скласти? ся сукупна діяльність суспільства? Яким чином ця міра соціальності реалізується в діяльності  кожного індивіда?

В понятті “соціальність” фіксується факт наявності  колек?

тивності  і спільних  дій людських  індивідів,  сукупність  людей, що виступають  як певна єдність. Виражаючи форму існування  людсь? кої практики, спосіб зв’язку людей в процесі виробничої діяльності, вона причетна  до всіх її аспектів. Соціальність може розглядатися крупним  планом, у відповідності з сутністю історичного процесу, в якості загального його визначення. За допомогою категорії “со? ціальність” аналізується людський індивід з боку тих його характе? ристик, які роблять  його здатним  виступати  в якості суб’єкта сус?


пільного виробництва, суб’єкта історії. А оскільки  людина не може бути зрозумілою  без співвідношення з її роллю у суспільному ви? робництві,  з суспільними відносинами, з колективними діями, то звідси зрозуміло, яке значення має категорія “соціальність” для роз? криття  сутності процесу соціалізації людини.

У науковій  літературі  останніх років звертається увага на не?

обхідність враховувати в понятті  “соціальність” декілька  аспектів. Зокрема говориться про подвійну  суспільну  визначеність особис? тості, яка полягає у тому, що, з однієї сторони, людина виступає  як підсумок культурної історії, як конкретно?історичний суб’єкт діяль? ності, що виявляє себе у функціонуванні різних  історичних  типів особистості, а з другої – як персоніфікація суспільних відносин даної епохи, як суб’єкт суспільних  відносин, в яких  вона постає як осо? бистість, у всій повноті конкретно?історичних характеристик.