Его-психологія Еріка Еріксона

 

Теорії, в яких переглянуто класичний психоаналіз в напрямку визначення его?процесів і коментування їх розвитку,  отримали  на? зву “его?психології”. “Его?психологія” радикально відрізняється від класичного психоаналізу тим, що описує людей як більш раціональ? них, як таких, що приймають  усвідомлені рішення.

Найбільш цікавою в цьому відношенні є концепція психосоці? ального розвитку  Е.Еріксона (1902?1994), в якій важливе значення у формуванні особистості  надається  соціальному оточенню і зако? номірностям формування “Я” в цьому оточенні.

Хоча Еріксон стверджував,  що його теорія – це є подальший розвиток концепції Фрейда,  проте він рішуче відійшов від класич? ного психоаналізу. На відміну від Фрейда, модель Еріксона  є пси

хосоціальною,  а не психосексуальною. Еріксон  вважав,  що осо? бистість виростає  з результатів розв’язання соціального  конфлік? ту, який виникає  у взаємодії у вузлових  точках розвитку, наприк? лад, при годуванні у немовлячому віці або при навчанні різним на? вичкам в середньому дитинстві. В цьому відмінність поглядів Е.Ер? іксона від підходу З.Фрейда, який  надавав  особливого  значення психосексуальному визріванню як детермінанті особистості. Хоча Еріксон і погоджувався з Фрейдом в тім, що ранній досвід має вик? лючне значення,  він розглядав розвиток  особистості  як динаміч? ний процес від народження до смерті. Як і Фрейд, Еріксон вважав, що задоволення інстинктів є однією з рушійних  сил життя, але не меншого  значення  він надавав  синтезу  его – упорядкуванню та інтегруванню досвіду. Еріксон розширив теорію психосексуально? го розвитку  Фрейда,  щоб включити  в неї те, що він назвав психо соціальним розвитком. Тим самим акцентувались впливи  культу? ри і суспільства  на розвиток,  а не вплив  задоволення, яке отри?


мується  від стимуляції ерогенних  зон. У Фрейда і Еріксона  різні погляди на природу і розв’язання психосексуальних конфліктів. Ме? тою Фрейда було розкрити сутність  і особливості  впливу  на осо? бистість неусвідомленого психічного життя, а також пояснення того, як рання травма може привести  до психопатології в зрілості. Ерік? сон, навпаки, бачив свою задачу в тім, щоб привернути увагу до здат? ності людини долати життєві  труднощі психосоціального характе? ру. Його  теорія  ставить  всередину  якості “его”, тобто   його пози? тивні якості, які розкриваються в різні періоди розвитку.  Еріксон перемістив акцент від “ід” на “его”. З точки зору Еріксона, “его” скла? дає основу  поведінки  і існування людини.  “Его” – це автономна структура особистості, основним напрямком якої є соціальна адап? тація; паралельно йде розвиток “ід” і інстинктів. В той час як Фрейд вважав, що “его” бореться, намагаючись  розв’язати конфлікт між інстинктивними потягами і моральними обмеженнями, Еріксон до? водить, що “его” – автономна  система, яка взаємодіє  з реальністю за допомогою сприйняття, мислення, уваги і пам’яті. Приділяючи особливу  увагу адаптивним функціям “его”, Еріксон  вважав,  що людина, взаємодіючи  з оточенням  в процесі свого розвитку,  стає все більше і більше компетентною.

Ключовим  поняттям теорії Еріксона  є придбання его ідентич

ності, яке відбувається в різних культурах по?різному. Згідно з Ері? ксоном, для сучасної молоді розвиток его?ідентичності, Я?образа і Я?концепції стало більш важливим і значною мірою витіснило фрей? дівську  тему сексуальності. Сексуальності в теорії Еріксона  теж відводиться важливе місце, але тільки як одній з проблем розвитку, яка повинна бути вирішеною в свій час.

Центральним для  теорії особистості  у Еріксона  є положення

про те, що людина  протягом  життя  проходить  через декілька  уні? версальних для всього людства стадій. Процес розгортання цих стадій регулюється у відповідності з епігенетичним принципом доз? рівання. В книзі “Дитинство і суспільство” Еріксон розділив життя людини  на 8 окремих  стадій психосоціального розвитку  “его”. Ці стадії є результатом епігенетично  розгорнутого плану особистості, який передається генетично. Епігенетична концепція розвитку (від грец. “після народження”) базується на уявленні  про те, що кожна


стадія життєвого  циклу наступає в певний для неї час (“критичний період”), а також  про те, що повноцінна  особистість  формується тільки  шляхом  проходження в своєму розвиткові послідовно  всіх стадій. Крім того, кожна психосоціальна стадія супроводжується кризою ? поворотним моментом в житті індивідуума, який виникає як наслідок  досягнення певного рівня  психологічної зрілості  і со? ціальних вимог, які пред’являються до індивідуума  на цій стадії. Психологічний розвиток відбувається в результаті взаємодії між біо? логічними  потребами індивіда і вимогами суспільства.

Характерні для індивідуума моделі поведінки обумовлені тим, яким чином розв’язується кожна з проблем, або як долається криза. Конфлікти відіграють життєво важливу роль в теорії Еріксона. Кож? на психосоціальна криза  вміщує  як позитивний, так і негативний компонент.  Якщо  конфлікт розв’язано задовільно,  то тепер  “его” вбирає в себе новий позитивний компонент, що гарантує здоровий розвиток особистості в подальшому. Навпаки, якщо конфлікт зали? шається  нерозв’язаним або отримує незадовільне розв’язання,  тим самим “его” наноситься шкода, і в нього вбудовується негативний компонент.  Задача полягає  в тім, щоб людина адекватно  розв’язу? вала кожну кризу, і тоді у неї буде можливість підійти до наступної стадії розвитку  більш адаптивною  і зрілою особистістю.

Психосоціальна адаптація,  якої досягає людина на кожній  стадії розвитку, в більш пізньому віці може змінити свій характер, іноді доко? рінно. Наприклад, діти, які в дитинстві були позбавлені любові і тепла, можуть стати нормальними дорослими, якщо на більш пізніх стадіях їм приділялась додаткова увага. Однак характер психосоціальної адаптації до конфліктів відіграє важливу роль у розвитку конкретної людини. Роз? в’язання цих конфліктів має кумулятивний характер і те, яким чином людина пристосовується до життя  на кожній стадії розвитку,  впливає на те, як вона справляється з наступним конфліктом.

На спосіб розв’язання індивідом  конфліктів впливають  ус?

тановки його батьків, мікросередовище. Існують також культурні відмінності в способах розв’язання проблем, які притаманні кожній стадії. Наприклад, ритуал посвячення в юнаки існує у всіх культурах,  проте він широко  варіює  як за формою  проведення, так і за своїм впливом  на людину.  Більш  того, Еріксон  вважає,


що в кожній  культурі  існує “вирішальна  координація” між роз?

витком індивідуума  і його соціальним оточенням.

Згідно з Еріксоном, специфічні, пов’язані з розвитком конфлі? кти, стають критичними тільки в певних точках життєвого  циклу. На кожній з восьми стадій розвитку особистості одна із задач (один з конфліктів) набуває більш важливого значення порівняно з інши? ми. Однак не дивлячись на те, що кожний з конфліктів є критичним тільки  на одній зі стадій, він є  присутнім  протягом  всього життя. Наприклад, потреба  в автономії  є особливо  важливою  для  дітей віком від 1 до 3 років, але протягом всього життя люди повинні по? стійно перевіряти ступінь своєї самостійності, яку вони можуть ви? являти кожен раз, вступаючи в нові стосунки з іншими людьми.

Еріксон розглядає життєві стадії як періоди життя, протягом яких життєвий досвід індивіда диктує йому необхідність найбільш важли? вих пристосувань до соціального оточення і змін власної особистості. Еріксон приділяв дуже багато уваги підлітковому віку, вважаючи цей період центральним у формуванні психологічного і соціального бла? гополуччя індивідуума. Еріксон навіює оптимізм, показуючи, що кож? на стадія психосоціального розвитку має свої сильні і слабкі сторони, так що невдачі на одній стадії розвитку  не обов’язково прирікають індивіда на поразку на наступному періоді життя.

Еріксон розвиває новий погляд стосовно індивідуальної взаємодії з батьками  і культурним контекстом,  в якому  мешкає  сім’я. Якщо Фрейда цікавив  вплив  батьків на становлення особистості  дитини, то Еріксон підкреслює історичні умови, в яких формується “его” ди? тини. Він показує, що розвиток “его” тісно пов’язаний з особливостя? ми соціальних  норм і системою цінностей  різних культур.  Фрейді? вському фаталістичному попередженню про те, що люди приречені на соціальне  згасання,  якщо віддаються  своїм інстинктивним праг? ненням, протистоїть оптимістичне положення про те, що кожна осо? бистість і соціальна  криза  є своєрідним викликом, який  приводить індивідуума до особистісного росту і подолання життєвих перешкод.

Знання про те, як людина справляється з кожною зі значимих

життєвих проблем або як неадекватне  розв’язання ранніх проблем позбавляє її можливості справлятись з подальшими проблемами, складає, на думку Еріксона, єдиний ключ до розуміння її життя.


Еріксон створив теорію, в якій суспільству  і людям надається однакове значення у формуванні особистості протягом всього жит? тя. Це положення орієнтує людей, які працюють у сфері соціальної допомоги, оцінювати проблеми зрілого віку скоріше як нездатність знайти вихід із основної кризи цього періоду, ніж бачити в них лише залишковий вплив конфліктів і фрустрацій раннього дитинства.

Теорію Еріксона відрізняють такі моменти: 1) акцент на змінах, які відбуваються в процесі розвитку протягом всього життя людини;

2) наголос на “нормальному”,  або “здоровому”, а не патологічному;

3) особливе значення,  яке він надавав досягненню  почуття ідентич? ності; 4) спроби поєднати клінічні спостереження з вивченням куль? турних і історичних  факторів у поясненні структури особистості.

Описані  Еріксоном “вісім вікових періодів людини” є його найбільш  оригінальним і важливим внеском в теорію особистості. Його спроба показати вплив культури на розвиток особистості була стимулом  для  всіх, хто досліджує  поведінку  людини,  розробляти нові підходи у вивченні головних психологічних проблем, з якими стикається сьогодні людство.