Когнітивний розвиток в соціальному контексті

 

Цей напрямок акцентує увагу на тому, що когнітивний розвиток дітей є свого роду “учнівство”, в ході якого батьки, учителі  та інші направляють цей розвиток. Отже, дитина – це соціальна істота.

Основи цього напрямку когнітивної психології було закладено в роботах видатного російського  вченого Льва  Семеновича Ви- готського (1896?1934). Його цікавив не тільки розвиток  інтелекту і психіки в соціальному контексті, але й історичний розвиток знань і розуміння на рівні суспільства. Центральним питанням його досл? іджень було питання про те, як ми колективно осмислюємо наш світ. Виготський намагався  об’єднати аспекти соціології, антропології і історії, щоб поглибити розуміння індивідуального розвитку.  Він дійшов висновку, що світ набуває для нас смислу завдяки  засвоєн? ню значень, які поділяються оточуючими.

Виготського  особливо  цікавило  питання  про те, як дитина стає тим, чим вона є. Для розглядання цієї проблеми Виготський визначив два рівні когнітивного розвитку. Перший рівень – це рівень актуаль? ного розвитку дитини, який визначається її здатністю самостійно вир? ішувати  задачі. Другий  рівень – це рівень її потенційного розвитку, який визначається характером  задач, які дитина могла б вирішувати під керівництвом дорослих у співдружності з більш здібним ровесни?


ком. Відстань між цими двома рівнями Виготський назвав зоною найб лижчого розвитку. Виготський підкреслював, що для повного розумін? ня когнітивного розвитку  дітей і відповідної організації навчання  не? обхідно знати як актуальний, так і потенційний рівень їх розвитку.

Для Виготського  та його послідовників когнітивний розвиток вплетено  в соціальний і культурний контексти  життя.  Найкращі досягнення дитини говорять про те, що її знання  з’являються в ре? зультаті співпраці з більш компетентними ровесниками або дорос? лими. Вихователі,  друзі організують  участь дитини в цінній, з точ? ки зору даної культури, діяльності, забезпечуючи їй підтримку і став? лячи перед нею задачі. Вони прокладають маршрут від сьогодніш? нього рівня розуміння до нового рівня розуміння і умінь, таким чи? ном поступово збільшуючи  ступінь участі дитини в діяльності  та її відповідальність. Узагальнюючи, можна сказати, що для розуміння процесу  соціалізації дитини  необхідно  досліджувати процеси,  які відбуваються у соціальній  побудові знання.

Особливе значення  серед сучасних когнітивних теорій займа?

ють ідеї Джерома Брунера.

В 40?х роках він зробив серію досліджень в галузі сприйняття і сформулював так званий  “новий погляд”, в рамках якого було за? пропоновано декілька принципових доповнень до тієї традиції, яка існувала до цього. Вихідне судження Брунера полягає в тім, що будь? яке сприйняття припускає акт категоризації: все, що сприймається, набуває значень від того, з яким класом перцептів воно групується, тобто, до якої категорії відноситься. Категорії – це правила, за яки? ми ми відносимо предмет до певного класу. Крім того, у сприйнятті репрезентована реальність, тобто воно більш?менш відповідає дійсності.  Тому категоризація повинна  бути основою дій. Сприй? няття – це не просто репрезентація, а також побудова “моделі світу”. Звідси центральне поняття  в концепції Брунера  – гіпотеза.

Індивід підходить до ситуації сприйняття з певними  очікуван

нями, відносно  того, як взаємодіяти з об’єктом, що сприймається. Тому гіпотеза виступає як регулятор перцептивної діяльності. Саме вона “підказує”, яким  чином потрібно  здійснити  категоризацію – до якого класу віднести об’єкт.


Брунер  зробив висновок  про те, що в разі  прийняття пер? цептивного  рішення  підвищується внесок суб’єкта сприйняття: він постійно дає оцінку тому, що сприймається, а це завжди по? в’язано з різними  соціальними факторами, з конкретними жит? тєвими обставинами.

В роботах У. Найссера ми знаходимо ідею такого реформуван?

ня когнітивної психології, яка допомогла відійти від простого тира? жування ідей, пов’язаних  з використанням електронно?обчислю? вальних машин. Найссер підкреслює, що у вивченні процесів пізнан? ня необхідно більше уваги приділяти деталям того реального світу, в якому існують сприймаючі  і мислячі індивіди, а також структурі інформації, яка надається  світом.

Той факт, що на повноту сприйняття людини здійснює вплив його досвід, навички  і знання,  означає  передбачення інформації в кожному пізнавальному акті. Таке передбачення здійснюється зав? дяки схемі, яка є посередником між минулим  досвідом і сприйнят? тям. Основна функція схеми – передбачення подій або змін у зовн? ішньому світі, вона спрямовує когнітивну  активність суб’єкта.

Найссер  включає в процес сприйняття не тільки активність суб’єкта, але й цілий ряд зовнішніх  соціальних  обставин: схема створюється не просто особистісним минулим  досвідом індиві? да, а всією системою культури.  Соціальне середовище  надає індивідові можливості,  які створені як фізичним світом, так і історією культури.  Ці можливості людина реалізує  через досвід соціальної  групи,  до якої  вона  належить.  Цей  досвід  людина краще засвоює через діяльність, яка інформує людину не тільки про соціальний світ, але й про неї саму. Ця  інформація робить людину більш вільною і менш контрольованою ззовні (менш ма? ніпульованою). Освічена людина має більше альтернативних можливостей для діяльності.

Когнітивні теорії широко  застосовуються в освіті. Вони особ?

ливо корисні для педагогів, допомагаючи їм планувати учбові про? грами у відповідності зі стадіями розвитку дітей. Ці теорії пропону? ють способи, які дозволяють визначити, коли дитина готова для вивчення певного предмету і які підходи до цього предмета більше відповідають  даному віку.