Структуралізм Ж. Піаже

 

Жан Піаже (1896?1980). Когнітивні теорії починаються з робіт швейцарського психолога  Жана  Піаже,  який  виходить  з того, що інтелект, як і інша жива структура, не просто реагує на подразники: скоріше він росте, змінюється і адаптується до світу. Теорію Піаже називають  структуралістською, оскільки  його цікавить  структура мислення і те, яким чином інтелект обробляє  інформацію. Родона? чальником структуралістського підходу є В.Вундт, який вважав цен? тральною задачею психології виявлення і описування структур еле? ментів свідомості.  До структуралістів належать  також  такі відомі когнітивісти, як Джером Брунер  і Хейнц Вернер.

Дослідження Піаже розпочались з його сумісної роботи з Симо? ном і Біне в їхній паризькій лабораторії, де вони займались удоскона? ленням стандартизованих версій шкали інтелекту, яку вони створи? ли. Аналізуючи результати тестування школярів, Піаже зацікавився закономірностями, які він виявив  у неправильних відповідях.  Він передбачав, що ці закономірності дають відповідь на запитання про те, яким чином розвиваються процеси мислення у дітей. Він також припускав,  що відмінності між дітьми і дорослими  не обмежуються обсягом знань, але включають також відмінності в способі пізнання. Мислення дітей відрізняється від мислення дорослих  як кількісно, так і якісно. З цього моменту Піаже відійшов від кількісного (тесто? логічного) підходу до вивчення інтелекту. Піаже і його колеги відчу? ли, що стандартизовані запитання часто призводять до стереотипних відповідей. Тому Піаже запропонував використати методику клінічного або зондуючого інтерв’ю, за яким дитина повинна відпов? ідати або маніпулювати стимульним матеріалом.

Такий підхід було спрямовано не на виявлення накопичених знань,

а на виявлення процесів мислення. Результати цих інтерв’ю дали мож? ливість для висновків про те, що для описання розвитку інтегрованих процесів мислення у дітей можна використати логічні задачі.

Для ілюстрації своєї теорії Піаже придумав відомий експеримент для перевірки  розуміння дітьми феноменів збереження. Термін “збере? ження” було введено Піаже для позначення усвідомлення дитиною того, що фізичні властивості речовини (об’єм, маса, кількість) залишаються


постійними, не дивлячись на зміну його форми або зовнішнього вигля? ду. Піаже показував дитині два однакових стакани з рідиною. Після того, як дитина усвідомлювала, що кількість рідини в кожному стакані одна? кова, Піаже переливав рідину з одного стакана в інший, який був більш високим  і вузьким.  Далі він запитував дитину, чи залишилось в обох стаканах однакова кількість рідини. Більшість дітей у 6?7 віці відповіда? ли, що кількість  рідини залишилась однаковою. Проте діти до 6 років відповідали, що у високому стакані рідини стало більше. Цей експери? мент повторювався також з дітьми, які належали до різних культур, і завжди показував  однакові результати. Піаже зробив висновок, що до досягнення певної стадії розвитку діти формують свої судження, спира? ючись здебільше на перцептивні, ніж на логічні процеси. Старшим дітям властиве поняття “збереження”, яке відсутнє у молодших дітей.

Піаже підкреслює, що інтелект не пасивно сприймає  інформа?

цію, він є активним інтелектом.  Його активність обумовлена  пев? ною структурою.  Якщо відомості, які отримує  людина, відповіда? ють структурі її інтелекту, то ці відомості, образи і переживання “ро? зуміються” або, мовою Піаже, асимілюються.

Якщо ж інформація не відповідає структурі інтелекту, він відки? дає її (а у випадку, коли його структура готова до змін, вона пристосо? вується до нової інформації). В термінології Піаже асиміляція – це інтер? претація нового досвіду, виходячи з існуючих ментальних структур без будь?яких змін. З іншого боку, аккомодація – це зміни існуючих мен? тальних структур з метою об’єднання старого і нового досвіду.

Для позначення ментальних структур Піаже використав термін схема. Схеми – це способи обробки інформації,  які змінюються  із зростанням людини і отриманням нею інформації.  Існує  два типи схем: сенсорні схеми (дії) і когнітивні  схеми (нагадують поняття). Людина  перебудовує  схеми для  пристосування (аккомодації) до нової інформації і одночасно інтегрує (ассимілює) нові знання в старі схеми. Побачивши об’єкт, людина прагне підігнати  його під якусь вже відому їй категорію. Якщо цей об’єкт не вдається  підвести під існуюче у людини поняття (не можна ассимілювати), то їй доводить? ся змінювати  свої поняття  або створювати  нові (застосовувати ак? комодацію). Інтелект завжди прагне до встановлення рівноваги між асиміляцією і аккомодацією. Цей процес врівноваження лежить  в


основі людської  адаптації.  Ассиміляція і аккомодація утворюють основу людської інтелектуальної адаптації до зовнішнього  середо? вища і дозволяють вижити людині як виду.

Піаже  розробив  стадії когнітивного розвитку.  На  його думку

процес  розвитку  інтелекту  відбувається наступним  чином: схеми організуються в операції, різні сполучення яких відповідають якісно відмінним стадіям росту. З розвитком люди використовують все більш складні  схеми для  організації  інформації і розуміння зовнішнього світу. За Піаже, в цьому розвиткові можна виділити чотири дискретні, якісно різні стадії, або періоди. Він назвав ці  періоди так: сенсомо? торна стадія (від народження до 1,5?2 років), доопераціональна ста? дія (від 2 до 7 років), стадія конкретних операцій (від 7 до 11?12 років) і стадія формальних операцій (починається в 12 років або старше).

Виникало питання: чи можна прискорити зміну стадій розвитку

і, наприклад, навчити здібну п’ятирічну дитину конкретним операці? ям?  На це питання Піаже відповідав, що якби навіть це було можли? во, то не мало б цінності. Він підкреслював, що важливим є не при? скорення зміни стадій, а надання кожній дитині достатньої кількості учбових матеріалів, що відповідатимуть кожній стадії її розвитку, щоб жодна частина інтелекту не залишилась недорозвинутою.

Отже,  ключові  моменти  теорії когнітивного розвитку  Піаже

полягають в наступному.

В основі теорії Піаже лежить думка про те, що в процесі роз? витку дитина діє активно, а не просто реагує на вплив зовнішньо? го середовища.

Основною  одиницею  дослідження для  Піаже  є схема, тобто

гнучка структура,  яка в процесі зростання дитини  може змінюва? тись як кількісно,  так і якісно.  Спочатку  схеми мають сенсорний характер, але пізніше стають когнітивними.

Піаже вважав, що інтелект є конкретним прикладом біологіч? ної адаптації. Він передбачав, що всі люди володіють  двома функ? ційними інваріантами ? організацією і адаптацією.

Адаптація втілює в собі два взаємодоповнюючих процеси: ассим?

іляцію, завдяки якій індивід включає інформацію у вже існуючі струк? тури, і аккомодацію, завдяки якій існуючі структури змінюються, щоб відповідати впливам зовнішнього середовища, яке змінюється.


Піаже  передбачав,  що когнітивний розвиток  – це послідовне просування через чотири якісно відмінні стадії: сенсорну, доопера? ціональну, конкретних операцій і формальних операцій.

В сучасній  психології  набула  поширення ідея Ж.Піаже про

існування  стадій  (рівнів) морального розвитку особистості в процесі  соціалізації.  Згідно з нею, у індивіда  логічна  і моральна стадії розвиваються паралельно. Причому, логічний розвиток є не? обхідною умовою морального розвитку, але недостатньою. У бага? тьох людей розвиток логічної стадії може бути вищим, ніж мораль? ної. В той же час ніхто не може знаходитись на високій моральній стадії, якщо його логічна стадія розвинута недостатньо. Після стадії логічного розвитку  починається стадія соціального розвитку  (або стадія соціальної перспективи чи рольова), на якій індивід розуміє інтереси інших людей, інтерпретує їх думки і почуття, усвідомлює свою роль і місце в суспільстві.

На думку Піаже, який розробляв проблему формування пізна?

вальних здібностей дитини і вплив знань на поведінку, існують дві головні стадії в розвитку морального мислення (міркування) дити? ни. Це – первинна  стадія (коли дуже маленькі  діти демонструють лише стереотипи конкретних дій), яка характеризується моральною гетерономією  абсолютних, застиглих  суджень, зорієнтованих на зовнішній  авторитет. Друга стадія – більш автономна, на ній відбу? вається  підтримка  принципів, набутих  в ході соціального  спілку? вання. Піаже виділяє три стадії морального мислення дітей шкільно? го віку: моральний реалізм (10?11 років), мораль кооперації (підлітка) та мораль рівності (юнацтво  і доросліша [16]).

Ідея стадіального розвитку  моральності індивіда розвивається багатьма дослідниками. Л.Колберг, послідовник Ж.Піаже,  виділяє три головних рівні морального розвитку:

1) доморальний, на якому знаходяться більшість дітей у віці до

9 років, деякі підлітки і дорослі зі злочинною  орієнтацією;

2) конвенційний рівень, на якому перебуває більшість підлітків і молоді. Тут, на відміну від доморального, де діти орієнтуються не на моральні принципи, а на можливість заохочення чи покарання, індивід розділяє, визнає, засвоює моральні правила, вимоги, конвенції сус? пільства чи авторитета, оскільки вони є загально визнаними;


3) постконвенційний рівень – на якому знаходяться найбільш розвинуті  в моральному відношенні молоді люди (у віці не раніше, ніж 20 років) та морально настроєні дорослі.

Моральний розвиток  особистості, за Колбергом,  розглядаєть?

ся як різні типи зв’язку між мораллю і поведінкою індивіда, а більш точно – між прийнятою в суспільстві мораллю і особистісною пове? дінкою, між “Я” і правилами, вимогами  суспільства.  На  першому рівні знаходяться індивіди, для яких правила і вимоги суспільства є чимось зовнішнім. На другому рівні індивід ідентифікує себе із зов? нішніми правилами та принципами. Він бере на себе роль “хорошо? го”, яка  схвалюється іншими  чи приймає  мораль,  яка  дозволяє підтримувати свій авторитет серед дорослих. Провідним у вчинках є мотив схвалення чи несхвалення. Цей рівень зростає  з 10 до 13 років і згодом стабілізується. На третьому рівні індивід відділяє своє “Я” від правил і вимог, які пред’являються іншими, і визначає  свої моральні цінності на основі самостійного, особистісного вибору моральних принципів (рівень автономної моралі). Кожна стадія має свою соціальну перспективу поведінки.

Отже, Л. Колберг вважає, що соціальний розвиток індивіда є про? цесом осягнення ним сукупності  соціальних  норм і правил та підпо? рядкування своєї поведінки  соціальним вимогам. Динаміка  процесу соціального розвитку – це рух від пасивного і конформного прийнят? тя соціальних норм до розуміння соціальних вимог як узгодження між вільними людьми, до навичок соціальної взаємодії, поза рамками ро? льових вимог з опорою на систему універсальних моральних принципів.