Глава 5. Когнітивний напрямок в соціальній психології

 

Загальні питання

 

Когнітивний напрямок в соціальній психології виник як анти? теза необіхевіоризму. Тому навіть існує думка, що будь?яке пояс? нення когнітивної теорії повинно розпочинатись з її співставлення з принципами біхевіоризму.

На відміну від перших теорій научіння, в яких індивіди вважа? лись пасивними об’єктами, що діють під впливом  зовнішнього  се? редовища, когнітивні  теорії представляють людей раціональними, активними, освіченими.

Когнітивні психологи  критикують теорії научіння.  Вони вва?

жають, що акцент на багаторазовому повторенні  і позитивному підкріпленні є занадто спрощеним підходом для пояснення багатьох аспектів людського мислення і розуміння.

Теоретики научіння, включаючи Уотсона, давали поради пси? хологам ігнорувати менталістські поняття, оскільки вони не є до? пустимими для наукової  перевірки.  Психологи?когнітивісти, не відкидаючи  необхідності досліджувати поведінку, підкреслили значення  когнітивної сфери особистості.

Згідно когнітивістам, люди не просто отримують, але й оброб? ляють  отриману  інформацію.  Кожна  людина  є творцем  своєї ре? альності. Люди не просто реагують на стимули,  вони структурно організують  їх і надають  їм певного  смислу.  Згідно когнітивних теорій, у вирішенні найрізноманітніших задач людьми керує впев? неність у своїх силах і здатностях, а не тільки підкріплення реакції, яка слідує за стимулом.  Вони вважають  людей цілісними  істота? ми, які здатні планувати і обмірковувати задачі у всіх відношен? нях. Крім того, вони вважають, що розуміння,  переконання, уста? новки і цінності відіграють важливу роль в соціалізації особистості. Для більшості  психологів?когнітивістів розвиток  особистості  по? лягає в еволюціонуванні способів обробки інформації, яка частко?


во є генетично  запрограмованою і залежить  від ступеня  зрілості індивідуума. Саме тому значна більшість психологів?когнітивістів вивчають стадійні, або якісні зміни в поведінці, які відбуваються в процесі соціалізації. Найчастіше вони досліджують якісні зміни через спостереження за процесом рішення задач (в широкому  ро? зумінні) в перехідних  точках розвитку.

Отже, когнітивісти створили  модель „людини когнітивної”  – істоти, яка володіє  здатністю  до сприйняття і переробки  інфор? мації, керується у своїй поведінці суб’єктивним образом дійсності та прагне до досягнення внутрішньої гармонії, логічності,  несу? перечливої  картини  світу.

Когнітивні елементи  (когніції, знання) не завжди вписуються в цю картину, вони знаходяться в безперервній взаємодії. Деякі типи цієї взаємодії (конфлікт, суперечність, логічна непослідовність, не? визначеність взаємозв’язку та ін.) мають мотиваційну силу, спону? кають до певних дій, які спрямовані на повернення всієї когнітив? ної структури до стану рівноваги.  А тому, щоб зрозуміти  причини поведінки людини, важливо з’ясувати не те, як пізнаються соціальні явища, а як вони взаємодіють  в когнітивній структурі.

Центральним поняттям в когнітивних теоріях є „когніція”. Не існує єдиного його визначення. Воно визначається то як те, що лю? дина знає про себе, свою поведінку,  своє оточення  (Л.Фестінгер), то як процеси, завдяки  яким  будь?яка сенсорна  інформація пере? робляється і використовується (Майсер). В соціально?психологіч? них теоріях  мова йде, як правило,  про соціальне  середовище.  Ще більш неузгодженим є поняття  „когнітивна структура”, хоча більшість когнітивістів єдині в тому, що в цілому вона організована ієрархічно, тобто, що більш складна конструкція визначає  значен? ня складових  її конкретних елементів.

В американській психологічній науці прибічники когнітивної психології  з’явились в 50?70?х роках, проте європейські коріння цього підходу є досить старими.

Когнітивні теорії  включають  декілька  різних  напрямків:

1) структуралізм Жана Піаже; 2) інформаційний підхід; 3) соціальні когнітивні  теорії.