Висновки

 

Біхевіоризм – це напрямок в соціальній  психології,  в якому стверджується, що єдиним предметом дослідження в науковій пси? хології повинно бути спостереження.

Засновником біхевіоризму вважається Дж. Б. Уотсон, який став лідером цього напрямку в 10?х роках ХХ ст. Одиницею аналізу по? ведінки було заявлено конкретний зв’язок стимулу (S) і реакції (R). Психічні процеси розглядаються Дж. Уотсоном виключно в рамках цієї схеми. Ця його точка зору вважається особливою рисою ради? кального біхевіоризму, що відрізняє його від необіхевіоризму, який представлено різними  школами, зокрема Скіннерівською (з 30?х років). В той час як у класичному біхевіоризмі  основну увагу зосе? реджено безпосередньо на діях, що пов’язує роботи Дж. Уотсона з роботами І.П. Павлова, підхід Скіннера значною мірою зорієнтова? но на ті ефекти, які виникають у навколишнім середовищі в резуль? таті дій, що спостерігаються. Біхевіористська орієнтація в соціальній психології розвивалась на шляху все більшого вторгнення в схему “стимул – реакція” різних проміжних змінних. Серед декількох на?


прямків необіхевіоризму на сьогодні перше місце за своїм впливом займа є  соціальний біхевіоризм,  як ий  представлено зо крема А. Бандурою.  Соціальний біхевіоризм  розглядає людину не тільки як продукт зовнішніх  обставин, але  й як активний їх творець. До такого висновку соціальних біхевіористів підвели факти, які свідчи? ли про провідну роль в поведінці людини таких опосередковуючих змінних як оцінка можливих наслідків своїх дій, зокрема і віддале? них. Соціальний біхевіоризм займає провідне місце в галузі методів самоконтролю, саморегуляції і самопрограмування.

Біхевіоризм був значною мірою американським напрямком. До

60?х років  ХХ ст. біхевіоризм  і необіхевіоризм займали  провідне місце серед концепцій  американської психології, суттєво вплинув? ши на форми  і методи терапії (біхевіоральна терапія), соціально? психологічні концепції (Дж. Келлі), методи навчання (програмова? не навчання), психологію реклами і т.ін.