Основні принципи соціально-когнітивної теорії

 

Бандура  вважає, що внутрішня реальність, яка складається з мотивів, потягів, не може так просто пояснити явні коливання поведінки  людини  в різних  ситуаціях  по відношенню  до різних людей в різних соціальних  ролях. А психодинамічні теорії знех? тували  великою  складністю  і різноманітністю реакцій  людини. Він також піддав сумніву емпіричну адекватність психодинаміч? них формулювань. Персонологи?експериментатори заявляють, що хоча потяги і мотиви можуть пояснити події, які вже здійсни? лися, проте  вони безсилі  передбачити,  як люди будуть поводи? тись в конкретній ситуації. Отже, аналізуючи  психодинамічні теорії і вказуючи  на їх обмеження,  Бандура  робить висновок  про те, що якщо ми хочемо удосконалити наше розуміння поведінки людини, то потрібно удосконалити і нашу теорію як з концепту? альної, так і з емпіричної  точки зору. Аналізуючи  точку зору ра? дикального  біхевіоризму,  Бандура  відмічає, що пояснюючи  пове? дінку в термінах  соціальних  стимулів,  які її визивають і підкрес? люючих наслідків, які її зберігають, в той же час радикальний біхе? віоризм  заперечує  детермінанти поведінки,  які  виникають з внутрішніх  когнітивних процесів.  Це дає неповне  пояснення по? ведінки людини. З точки зору Бандури,  причини  функціонування людини  потрібно  розуміти  як безперервну взаємодію  поведінки, пізнавальної сфери  і оточення.  Даний  підхід до аналізу  причин поведінки Бандура  означив як взаємний детермінізм.

Розроблена Бандурою  модель – триада взаємного  детермініз? му показує, що хоча на поведінку впливає оточення, воно теж част? ково є продуктом  діяльності  людини, тобто люди можуть здійсню? вати якийсь  вплив  на свою власну  поведінку.  Наприклад, друже? любна людина може створити  оточення,  в якому  для неї буде до? сить заохочень і мало покарань, і навпаки. У всякому випадку, по? ведінка вимірює  оточення. Бандура  стверджував також, що завдя? ки своїй здатності використовувати символи, люди можуть думати, творити  і планувати,  тобто вони здатні до пізнавальних процесів, які постійно виявляються через відкриті дії.

Сучасні теоретики научіння роблять акцент на підкріпленні, як на необхідній умові для придбання,  збереження і модифікації поведінки.


Скіннер, наприклад, стверджував, що зовнішнє підкріплення є обов’яз? ковим для научіння.  Бандура,  хоча і визнає  важливість зовнішнього підкріплення, все ж не розглядає його як єдиний спосіб. Люди можуть вчитись  спостерігаючи  або читаючи, або чувши про поведінку  інших людей. В результаті попереднього  досвіду люди можуть очікувати, що певна поведінка може мати наслідки, які вони оцінюють, інша – спричи? нить небажаний результат, а третя – виявиться малоефективною. Отже, наша поведінка регулюється значною мірою передбаченими наслідками.

В центрі соціально?когнітивної теорії лежить припущення про те, що нових форм  поведінки  можна  набути  у відсутності зовнішнього підкріплення. Акцент на научінні через спостереження або приклад, а не пряме підкріплення є найбільш характерною рисою теорії Бандури. Іншою характерною рисою соціально?когнітивної теорії є та роль, яку вона відводить унікальній здатності людини до саморегуляції.

Бандура  стверджує,  що здатність  оперувати  символами,  дає нам засіб впливати на наше оточення  завдяки  вербальним та об? разним репрезентаціям. Ми виробляємо і зберігаємо досвід таким чином, що він слугує орієнтиром для майбутньої поведінки. Наша здатність формувати образи бажаних майбутніх результатів пере? творюється в біхевіоральні стратегії, які направлені на те, щоб ве? сти нас до віддаленої мети. Отже, люди можуть передбачати імовірні наслідки різних дій і, відповідно, змінювати  нашу поведі? нку. Отже, здатність людини передбачати наслідки різних дій доз? воляє їй поводитись  відповідним  чином.

Які ж види научіння  через спостереження є центральними відносно цього аспекту (саморегуляція) поведінки людини?