Теорія оперантного научіння

Берреса Фредеріка Скіннера (1904-1990)

 

Відмінність теорії Скіннера, якого інколи називають необіхевіори? стом, від теорії Уотсона (радикальний біхевіоризм) полягає в наступно? му. В той час як у концепції Уотсона у поясненні поведінки людини ос? новна увага зосереджена на фізіології і рефлексивних діях, підхід Скінне? ра значною мірою зорієнтовано на ті ефекти, які виникають у навко? лишнім середовищі. Скіннер стверджував, що поведінка людини майже цілком безпосередньо зумовлюється можливостями підкріплення з на?


вколишньогоого середовища. Дослідження Скіннера  стали фундамен? том теорії научіння.  Згідно концепції  Скіннера,  вивчення особистості включає в себе знаходження своєрідного характеру взаємовідносин між поведінкою організму і результатами, які підкріплюють її. У відповід? ності з цією точкою зору, індивідуальні відмінності між людьми слід ро? зуміти в термінах інтеракцій “поведінка – оточення” в часі.

Скіннер  стверджував, що поведінка  людини  детермінована, передбачена і контролюється оточенням. У розгляданні скіннеровсь? кої концепції формування особистості слід розрізняти два різнови? ди поведінки: респондентну поведінку, як відповідь на знайомий сти? мул, і оперантну  поведінку, яка визначається і контролюється ре? зультатом, який ще буде отримано потім.

Респондентна поведінка – це реакція, яка викликається стиму? лом, який передує першій у часі. Наприклад, звуження або розши? рення зіниці у відповідь на світлову стимуляцію. В цьому прикладі взаємовідносини між стимулом (зменшення світлової стимуляції) і реакцією  (розширення зіниці)  є довільним  і спонтанним і відбу? вається  завжди. Така респондентна поведінка  пов’язана з рефлек? сами, які включають автономну  нервову систему.

Респондентна поведінка – це скіннерівська версія павлівського, або класичного  зумовлювання. Проте Скіннер  робив акцент на поведінці, яка не пов’язана з будь?якими знайомими стимулами. Наприклад, пове? дінка читання  книги не є рефлекторною і стимул, який управляє цим процесом (екзамен, оцінки), не передує їй. Навпаки, на поведінку читан? ня впливають стимульні  події, які наступлять після неї, а саме – її на? слідки. Так як цей тип поведінки передбачає, що організм активно впли? ває на оточення з метою змінити події якимось чином, Скіннер визна? чив її як оперантну  поведінку. Отже, головна відмінність  оперантного зумовлення порівняно з класичним полягає  в тім, що за оперантного зумовлення неможливо викликати поведінку автоматично.  Поведінка повинна мати місце до того, як вона може бути підкріпленою зумовлен? ням. За оперантного зумовлення тенденцію повторюватись має саме та поведінка, яка підкріплюється, або винагороджується.

Робота Скіннера  зосереджена  майже повністю на оперантній  по? ведінці. У оперантному научінні організм діє на оточення, створюючи результат, який впливає на імовірність того, що поведінка повториться.


Оперантна реакція, за якою наступає позитивний результат, прагне по? вторитися, в той час, як оперантна реакція, за якою наступає негативний результат, прагне не повторюватись. Наприклад, ви скоро перестанете посміхатись людині, яка у відповідь на вашу посмішку завжди кидає на вас сердитий погляд або взагалі ніколи не посміхається. Майже в кожній сім’ї, де є малі діти, ми зустрічаємося з ситуацією оперантного научіння поведінці плачу. Як тільки маленькі діти відчувають біль, вони плачуть, і термінова реакція батьків – це висловити увагу і дати інші  позитивні підкріплення. Так як увага є підкріплюючим фактором для дитини, ре? акція плачу стає природньо зумовленою. Однак плач може виникати і тоді, коли болю немає, і все ж батьки підкріплюють реакцію уваги.

Підкріплення – ключова концепція системи Скіннера. Були опи? сані різні форми  реагування: з постійним  співвідношенням, з пос? тійним інтервалом,  з варіативним співвідношенням і з варіативним інтервалом. Була також проведена відмінність між первинними, або безумовними, і вторинними, або умовними підкріплюючими стиму? лами. За Скіннером,  вторинні  підкріплюючі стимули  (гроші, увага, схвалення) здійснюють сильний вплив на поведінку людини. Він та? кож підкреслював, що поведінка контролюється аверсивними стиму? лами, такими як покарання і негативне підкріплення

Оперантній поведінці  можна навчити  шляхом  зумовлювання уникненням, коли підкріплення полягає в тому, що переривається дія неприємного стимулу.

Як можна  використовувати оперантне  зумовлювання для  на? вчання складним діям? Кінцева форма поведінки повинна створюва? тись крок за кроком. За такого поетапного формування реакції вина? городжується послідовне наближення до кінцевої цілі. Одним з ефек? тивних  способів  модифікації поведінки  є використання жетонної системи. Наприклад, в колонії для підлітків?правопорушників такі нагороди як смачна їжа, час для спортивних тренувань, свіжі журна? ли і т.ін. купляються за жетони. Ці жетони можна заробити  за точне виконання чітко визначених правил поведінки. Отже, жетони стають ефективним підкріпленням успіхів у навчанні,  дотриманні  правил. Але вони є ефективними лише в тому випадку, коли вихователь  за? стосовує  принципи оперантного  зумовлювання, а саме, винагород? жує маленькі послідовні кроки на шляху до досягнення кінцевої мети.


Дослідження показали,  що жетонна  система  може з успіхом використовуватись у роботі з розумово відстаючими  і хворими аутизмом, з дітьми в шкільній  і домашній обстановці  і з пацієнта? ми психіатричних клінік. Метою навчання  за допомогою жетонів є розвиток  вмінь научуваного  до такого ступеня,  коли  ці вміння стають настільки  корисними в реальному  світі, що жетони більше не потрібні. Для досягнення такого результату будь?яка жетонна система повинна бути спланованою таким чином, щоб учні якомо? га раніше змогли обходитися без жетонів. Інакше вони можуть ста? ти настільки  залежними від жетонів, що ефективність програми модифікації поведінки  буде зведена на нівець.

Навчальні машини, які використовувалися Скіннером,  теж основувались на принципах оперантного  зумовлювання. За  до? помогою цих машин навчання проводилось невеликими послідов? ними кроками, переходячи  від простих задач до більш складних. Бажана  поведінка  або відповідь на кожному  кроці підкріплюва? лась зворотним зв’язком (якою?небудь винагородою або схвален? ням) з машиною  і появою нової задачі для вирішення. Поступо? во учні успішно оволодівали рішенням  досить складних задач. У програмованому навчанні  за допомогою комп’ютера  застосо? вується  багато з цих принципів научіння.  Сучасне  застосування принципів оперантного  научіння  є широким.  Дві основні галузі його застосування – це навчання  навичкам  спілкування і біолог? ічний  зворотний зв’язок. Передбачається, що тренування упев? неності в собі, засноване  на методиках  репетиції  поведінки  і са? моконтролю, дуже корисне для того, щоб люди поводились більш успішно в різних соціальних  інтеракціях. Виявилось, що тренінг з біологічним  зворотним  зв’язком є ефективним в лікуванні  три? воги, мігрені, м’язової напруги  і гіпертензії.

В 90?тих роках систематичне дослідження і застосування принципів класичного та оперантного  зумовлювання отримало назву поведінкового аналізу. Було розроблено чисельні педагогічні та терапевтичні програми  для навчання  або перенавчання окре? мих осіб з метою корекції їх поведінки. Програми,  які формують людську поведінку  в терапевтичних цілях, називають  модифіка

цією поведінки.


Важко перебільшити той вплив, що було здійснено  на психо? логію і теорію особистості  основними  принципами научіння. Кон? цепції класичного  і оперантного  научіння  є дуже сильним  інстру? ментом для пояснення того, як форми поведінки набуваються, збе? рігаються і модифікуються в результаті минулого досвіду научіння індивіда. З метою пояснення складної соціальної  поведінки  люди? ни психологи розширили діапазон теорії научіння, створивши в ос? танні десятиліття теорію соціального научіння.