Фізична анонімність

 

Зімбардо провів експеримент, в якому одягав жінок в одяг, схо? жий на одяг ку?клукс?клану. Отримавши команду  нанести  одній жінці  удар током, ці піддослідні  тримали  палець  на кнопці  вдвічі довше, ніж ті, у яких можна було бачити обличчя і табличку з ім’ям. Було зроблено висновок, що анонімність провокувала жорстокість. Це ж саме було доведено  в експерименті Мілграма.  Досліджувані діяли з меншим співчуттям до тих учнів, яких не бачили. Те ж саме відбувається у повсякденному житті, коли з’ясовується, що легше виявляти жорстокість до того, хто знаходиться на відстані або де? персоналізований. Тоді люди можуть бути байдужими навіть до ве? ликих трагедій. Кати деперсоналізують тих, кого катують, одягаю? чи їм на голови мішки. Військова  частина дозволяє бомбардувати беззахисне село з висоти 40 тис. футів (12 км), але не дозволяє роз? стрілювати в упор таких самих беззахисних селян. Коли в бою мож? на побачити віч?на?віч своїх ворогів, багато солдатів або не стріляє, або стріляє не цілячись.

Люди більше співчувають тим, хто є персоналізованим. Саме з

цієї причини  заклики до спасіння  ненароджених дітей або голоду? ючих майже завжди персоналізуються, для чого супроводжуються наочними фотокартками або описаннями.

Майєрс  у зв’язку з експериментами фізичної  анонімності  по? цікавився ефектом носіння уніформи. Готуючись до бою, воїни де? яких племен деперсоналізують себе, розфарбовують обличчя і тіло, надівають  спеціальні  маски. Антрополог  Роберт  Уотсон  дослідив, що в культурах, в яких воїни деперсоналізують себе, з полоненими обходяться жорстоко, вбивають. Може це пояснює те, чому ношен? ня чорної форми, яка традиційно асоціюється зі злом і смертю, яку носили  середньовічні кати, дає ефект,  протилежний ефектові  від носіння одягу медсестри.

Лабораторні експерименти виявили той факт, що просто  на? дягнувши  чорний светр, людина вже може бути схильною до агре? сивної поведінки.

Американські соціальні  психологи  Ю.Рем,  М.Стейнейтнер і

В.Ліллі  (1987 р.) провели  дослідження з метою перевірки  того, чи


дійсно уніформа, яку носять, наприклад, члени однієї спортивної команди призводить до підвищення агресивності.

Вони шляхом  випадкового підбору сформували із п’ятиклас? ників декількох шкіл команди з п’яти учасників кожна, потім спос? терігали, як ці команди грали одна з одною в ручний м’яч. У кожній грі члени однієї команди були одягнені в однакові помаранчеві  со? рочки, члени  іншої виходили  на поле в своєму  звичному  одязі. В результаті діти, на яких були оранжеві сорочки (отже їх було важко відрізнити один від одного) грали помітно більш агресивно, ніж їх ровесники, які були одягнені в свій повсякденний одяг (так що виз? начити, хто є хто було досить легко).

Леон Манн (1981) провів аналіз 21 випадків, коли хтось у при? сутності натовпу погрожував стрибнути із хмарочосу або з мосту, і виявив, що коли натовп маленький і освітлюється денним світлом, то, як правило,  спроб спровокувати самогубство  не робилося.  Але коли розмір натовпу або нічна темрява забезпечували анонімність, люди провокували самогубця. Братан  Мадлен повідомляє про подібні ефекти  в шайках  лінчувальників: чим більша  шайка, тим більше її члени втрачають  почуття  самоусвідомлення і з більшою готовністю погоджуються на насильство.