Головні теорії в соціальній психології за Дж. Мак-Девідом та У.Херері


Таблиця

 

 

 

 

Теорія

 

 

Модель людини

 

 

Головні предста- вники

Головні теоретичні аспекти

 

Внесок у соціальну психологію. Об’єкти досліджень

Оцінка статусу у пси- хологіч- ній нау-

ці

 

Джерело даних

Уявлен- ня про мотива- цію

Психо?

аналі?

тична

“Люди?

на, яка бажає”

Фрейд, Абрахам,

Фромм, Хорні, Юнг, Ад?

лер, Біон

Вербальна поведінка,

яка роз? глядаєть? ся як до?

свід

Наголос на джере?

лі енергії, а не на її спрямо?

ваності

Розвиток особистості,

соціалізація, агресія, культура та

поведінка

Змен?

шується

(1968,

1974)

Когні?

тивна

“Люди? на, яка пізнає” (думає)

Левін, Хайдер, Піаже, Колберг, Фестін? гер

Вербальна поведінка, на підста? ві якої робиться висновок про реаль? ний досвід

Наголос на спря? мованості енергії, а не на її джерелі

Установка, мова й мис? лення, дина? міка групо? вих процесів, пропаганда, соціальна перцепція.

“Я” – концеп?

ція

Стабіль? но збері? гає своє значення (1968). Найбі? льший автори? тет (1974)

Біхе?

віо? рист? ська

“Люди?

на меха? нічна” (яка

реагує)

Халл, Міллер,

Доллард, Роттер,

Сіре,

Скіннер, Бандура

Зовнішня поведінка,

яка спо?

стеріга? ється (до? свід має другоряд? не зна?

чення)

Енергія –

функція від змен? шення

драйву,

спрямо? ваність поясню?

ється зви?

чками

Чіткість у теорії та екс?

перименті, соціалізація,

соціальний

контроль, соціальні установки

Зростає

(1968) Втрачає

своє об?

личчя

(1974)

Гума? ністи? чна

“Люди? на, яка граєть? ся”

Роджерс, Маслоу, Мей, Се? пір, Фе?

ріс

Вербаль? ний само? звіт (його “розумію?

ча” інтер?

претація)

Ієрархіч? но зорга? нізовані потреби

“Я” –кон? цепція, між? особистісні відносини,

суспільство та індивід

Збіль? шує ав? торитет (1974)


в самих джерелах соціальної психології ще в давнину. В сучасній соціальній  психології ця модель взаємодії  індивіда і суспільства має також велике значення. Конфліктна модель психоаналізу, людина як пасивний  об’єкт навчання  в моделі біхевіоризма,  мо? дель суспільства як театру, а людини – як актора, що грає роль за написаним для нього сценарієм  в теоріях Дж. Г. Міда, Р. Мерто? на та ін. – все це варіанти моделі взаємодії суспільства  і індивіда. Загальне уявлення про співвідношення цих моделей дає таблиця Макдевіда  і Херері.

Російський соціальний психолог  П.Н.  Шихирев відносно класифікації різних напрямків і шкіл в сучасній соціальній   пси? хології ставить питання  так: а чи існує логіка саморозвитку об’єк? та соціально?психологічного дослідження, тобто якась зако? номірність, яка виявляється у зміні тих чи інших аспектів, що вив? чаються,  а може послідовність напрямків соціальної  психології задається суспільною практикою, залежить від особистісних схильностей і долі дослідників? Якщо такої логіки немає, то тоді дослідже ння  різних  со ціа льно? психологіч ни х напр я м к ів  є рівнозначущими, рядоположеними і кожен з них може претенду? вати на роль провідного. І якщо така логіка є, то оцінку певному напрямку потрібно давати з врахуванням наступного: яке значен? ня має теорія в світлі отриманих  раніше результатів, які об’єкти і постановки проблеми  є найбільш  перспективними для соціаль? но?психологічної науки та її практичного застосування.

П.Н. Шихирев пропонує  визначити місце тієї чи іншої теорії в розвитку науки керуючись тим, наскільки вона є продуктом двох зу? стрічних тенденцій: розвитку суспільства і розвитку самої соціальної психології. На його думку ( і з нею не можна не погодитись), динамі? ка розвитку соціальної психології як науки пов’язана і відповідає ди? наміці і закономірностям розвитку  суспільства в цілому.

Якщо подивитись на історичний процес з точки зору змін в

галузі організації соціальної дії, або, говорячи  схематичніше, на те, якими способами одна людина або соціальна група може спо? нукати іншу людину або групу щось робити, то можна виділити чотири таких способи.


Історично  перший  спосіб – ці фізичне  примушування, на? сильство,  загроза  смерті, найбільш  яскравий приклад  цього – рабовласницьке суспільство,  концтабори.  Другий  спосіб – по? літичний,  за допомогою  соціальних  норм,  законів,  традицій  і т.ін., теж тісно пов’язаних із загрозою насильства.  Третій спосіб

– економічний, мобілізація економічних,  матеріальних потреб

людини, починаючи  з елементарних і закінчуючи  потребами, що відповідають  сучасним стандартам  якостей життя. Четвертий – ідеологічний – за допомогою психологічного, морального, ідей? ного впливу, апеляції до етичних норм, почуттів власної гідності, обов’язку, совісті тощо.

Отже, аналіз історії тільки в одній сфері людської діяльності

– економіці – показує, що людство рухається від зовнішніх  форм спонукання всередину,  до мотиваційного ядра особистості,  її ба? зових цінностей, все більше втягуючи їх в діяльність. В кожній культурі  і країні в провідних  сферах  діяльності хороший  праців? ник сьогодні повинен не просто виконувати роботу, він повинен її любити і ставитись  до неї творчо.

В сучасному суспільстві все більш настирливо заявляє про себе практична потреба суспільства в розумінні не тільки закономірнос? тей зовнішнього, предметного світу, але й світу внутрішнього ду? шевного, духовного. Якщо подивитись на історію досліджень  в со? ціальній психології, то в ній можна виявити ту ж саму закономірність розвитку, що й у закономірностях зміни способів спонукання до дії. Мова йде про рух наукових досліджень  від вивчення зовнішньої поведінки,  через включення опосередковуючих змінних  у вигляді установок,  когнітивних схем і т.п. до все більше глибинних рівнів людської сутності: цінностей, життєвих смислів, ідеалів, потреби трансцендувати за межі емпіричної реальності.

Спираючись на логіку єдності двох зустрічних  тенденцій  – розвиток  суспільства і розвиток  соціально?психологічних до? сліджень – можна визначити в строкатому  розмаїтті соціально? психологічних теорій  домінування таких  основних  напрямків, як біхевіоризм,  когнітивізм,  психоаналіз,  інтеракціонізм та гу? маністичний напрямок.