Психологія мас в концепціях Г.Лебона та Г. Тарда

 

Всі ці ідеї було викладено  в серії італійських і французьких публікацій  ще до 1895 року, але Г. Лебон (1841?1931) популярно виклав  їх у своєму бестселері «Психологія народів і мас» (1895). У цій книзі Лебон виокремлює такі чинники,  що зумовлюють  на? прямок  суспільного  руху: душа раси, вплив  вожаків,  наслідуван? ня, навіювання і взаємне  зараження. «Психічна  інфекція» – це ключове поняття, яким Г. Лебон визначає психологічний механізм взаємодії мас. Головними  ознаками маси, на думку Лебона, є знео?


собленість,  втрата  інтелекту  та особистої  відповідальності, домі?

нування  почуттів.

Концепція натовпу виходить із ідеї аномальності, яка асоціюєть? ся або з хворобою, або зі злочинністю і в кращому випадку допуска? ються пом’якшувальні обставини.

Щоб зрозуміти, чому колективна поведінка трактується як ано?

мальна або навіть «анемічна», потрібно згадати соціальну і політич? ну ситуацію,  в якій  створювалися ці концепції,  а саме: революції (1789, 1830, 1848, 1871 у Франції); радикальні економічні і соціальні зміни, які привели  до урбанізації  і індустріалізації; підйом  «рево? люційного руху мас»; зростаюча роль профспілок і соціалістів, страй? ки і першотравневі демонстрації  і т.ін. Все це загрожувало стабіль? ності політичномого, суспільного і етичного порядку. Як стверджує Берроуз (Barrows, 1981), в ті роки з’явилося загальне відчуття зане? паду у відсутності бажання нести за це відповідальність. Маси були

«виявлені» (Московічі), їх стали боятись як причину всіх неприєм?

ностей, і наука була зобов’язана проаналізувати випадкові  зв’язки між феноменом  мас і суспільними бідами.

І криміналістське, і психіатричне, і епідеміологічне тлумачен? ня однаково відповідало духові часу. Описуючи банди і присяжних засідателів,  масові демонстрації  і парламенти, злочинні  і релігійні організації, Лебон підводив всі ці групи під категорію «натовпу».

Зазначимо, що сьогодні ми зовсім інакше тлумачимо  поняття

натовпу, соціальних рухів, аудиторій  і суспільних  інституцій.  Але вже тоді, в кінці ХІХ ст., французьким соціологом  Габрієлем Тар? дом (1843?1904) була проведена диференціація між натовпом і пуб? лікою. Якщо  перше мало на увазі фізичні  контакти  і обмеженість місця  у натовпу,  то друге означало,  що публіка  не знаходиться у просторовій близькості і може створювати  «суспільну  думку» зав? дяки сучасним засобам комунікації.

Суспільні процеси Тард пояснював виключно дією механізму на?

слідування, на якому будуються  людські взаємовідносини. Завдання науки полягало у вивченні законів наслідування, завдяки  яким сусп? ільство, з одного боку, підтримує  своє існування в якості цілісності, з другого, розвивається завдяки виникненню і розповсюдженню в різних галузях життя винаходів. Винаходи – це акт індивідуальної творчості.


Тард зробив значний внесок у розвиток  науки про міжосо? бистісні стосунки  та їх механізми,  досліджував проблеми  суспіль? ної думки, психології натовпу, механізми психологічного заражен? ня і навіювання. Тард сприяв також включенню в арсенал соціаль? но?психологічної науки емпіричних методів дослідження – аналізу історичних  документів і статистичних даних.