Технології прийняття групою ефективних рішень

 

Проблеми прийняття групових  рішень пов’язано з розроб? кою технологій  прийняття групою  ефективних рішень.  В роз? гляданні цього питання  будемо виходити з припущення, що гру? пове рішення  в багатьох випадках  має переваги перед індивіду? альним рішенням  як в плані своєї продуктивності для групи, так і  по відношенню  перспектив виконання прийнятого рішення к о жним  чле ном  гр у пи.  Ва жл иво  ці  пе ре ва ги  ре а ліз ува т и. Найбільш дослідженою  є техніка проведення дискусії, яка відбу? вається  перед прийняттям рішення. На експериментальному рівні ця проблема, як і інші питання  групової динаміки, була досліджена  К. Левіним. В групах, які просто слухали  лекції про необхідність  переходу в умовах війни і дефіциту  м’яса на вжи? вання субпродуктів, було зареєстровано 3 % змін на користь суб? продуктів,  а в групах, де пройшли  дискусії – 32 %.

К. Левін інтерпретує це так. В момент лекції рішення не було

прийнято, тому що в групі не виникло норми, якій повинні сліду? вати. В дискусії ж кожен відчував свою включеність в прийняття рішення, і це послабило  опір нововведенню.  Прийняття рішення не було нав’язаним, воно поступово перетворилось в групову нор? му. В подальших  дослідженнях, пов’язаних з вивченням техніки дискусії, було акцентовано увагу на пошуках різних нових форм групової дискусії, які б стимулювали прийняття рішення. Серед цих форм  було виділено  „нараду”, „брейнстормінг” (розроб? лено А. Огборном). Суть  останньої  полягає  в тім, що група по? діляється на „генераторів ідей” і „критиків”. Спочатку „генерато? ри” пропонують  різні  рішення  (їх  збирають  якомога  більше). Потім „критики” сортують пропозиції.  Далі аналізуються ідеї і отримується рішення.

Інший  метод групової  дискусії  було розроблено  У. Гордо?

ном – метод сінектики (буквально – метод з’єднання різнорід? ного). Суть цього методу в наступному: на першому  етапі роз? робляється якомога більше пропозицій, які є взаємовиключни? ми, протилежними. Для цього в групі виділяються „сінектори”


(5?7 чоловік) – затравщики, які  починають  дискусію,  а потім підключаються інші члени групи. Задача сінектора полягає в тім, щоб чітко сформулювати протилежні думки. Група повинна ба? чити  дві крайнощі  у вирішенні  проблеми  для  того, щоб з усіх сторін її оцінити. В ході дискусії крайнощі відкидаються і прий? мається  рішення, яке задовольняє всіх.