Прийняття рішення і тип задачі

 

Одним із важливих параметрів прийняття ефективного рішен? ня є тип  задачі, яку вирішує  група. Американський соціальний психолог Айвен Стейнер показує, що потрібно виділяти роздільні і унітарні задачі. Роздільні задачі  можна  розбити  на декілька підзадач і визначити для кожного члена групи свою підзадачу, тоді як для унітарних  задач такий розподіл праці неможливий. Якість групового рішення  буде залежати  від того, наскільки правильно і точно розподілені задачі між членами групи. Якщо електрика при? значити відповідальним за водопровід, а водопровідника – за елек? трифікацію, неминуче  виникнуть проблеми.  Ключ до вирішення проблеми в унітарних задачах в тому, як поєднуються зусилля всіх членів групи в загальній роботі, що спрямована на досягнення цілі. Те, яким чином внесок кожного індивідуума  входить в загальний результат,  залежить  від типу унітарної задачі. Аддітивна задача (від. лат. addito – прибавка) – це задача, яка  передбачає,  що всі члени групи виконують  приблизно однакову  роботу, і загальний результат  є сумою внесків всіх учасників, як, наприклад,  загальна кількість  шуму, що створює група підтримки на стадіоні. Але в ситуації  такого типу, скоріше за все, виникне  явище  соціального розслаблення. Отже,  може трапитись,  що група  з чотирьох  осіб, які виконують адітивну задачу, справиться з нею гірше, ніж четве? ро людей, які будуть працювати  поодинці.

При виконанні кон’юнктивної (від лат conjunctivas – з’єдналь? ної) задачі результат діяльності групи залежить від здібностей най? менш підготовленого члена групи або “найслабкішої ланки  в лан? цюгові”. Наприклад, команда альпіністів може лізти в гору тільки з


такою швидкістю, з якою може йти найслабший член команди. Якщо задача відноситься до ряду кон’юнктивних,  то результати окремих людей звичайно  перевершують результати групи, оскільки  слабкі? ший її член знижує якість роботи групи до свого рівня.

Більш розповсюдженим типом групових задач є диз’юнктивна (від лат. disjunctias – роздільний) задача, в якій результат роботи гру? пи визначається тим, як добре справиться зі справою найсильніший член групи. Наприклад, якщо в групі є хоча б один математик, який знає, як вирішити математичну задачу, то він поділиться своїми знан? нями з іншими, які вирішують таку ж саму задачу, піднімаючи якість роботи  інших до свого рівня. Така стратегія  буде більш успішною, ніж орієнтація на тих членів групи, які знають дуже мало про те, як вирішувати проблему.  Проте, такого стану не завжди  можна легко досягти.  Група, яка працює  над диз’юнктивною задачею, доб’ється хорошого результату,  тільки якщо найбільш талановитий з її членів зможе переконати інших в своїй правоті. А це не так просто.