Стилі  лідерства і керівництва

 

Поняття “лідерство” стало широко застосовуватись в со? ціальній  псих оло гії  після  відо мих  ек спери ментів  К.  Левіна (30?ті рр. ХХ  ст.),  яки й  вивчав  “стиль  ліде рства”  – с истему прийомів  впливу  лідера на групу. Ці експерименти виявили три типи лідерства, які по?різному впливають на ефективність групо? вої діяльності.  Експерименти проводились в групі школярів,  які зібрались  для  виготовлення масок  із пап’є?маше. Ці групи  було вирівняно за індивідуальними і груповими характеристиками, але вони відрізнялись стилем керівництва: авторитарним (всі дії членів


групи визначались дорослим лідером), демократичним (всі дії виз? начались  самою групою) і ліберальним (анархічним), коли група була віддана сама собі. Дослідження показали  прямий  вплив сти? лей лідерства на “групову атмосферу” – соціально?психологічний клімат групи, робочу мотивацію  дітей і виробництво їх праці.

Типологія лідерства  К. Левіна  у вітчизняній науці  знайшли

найбільше  поширення. Проте в сучасній соціальній  психології  на? були  визнання багато інших теорій  стилів  лідерства.  Наприклад, існує теорія Дугласа Мак Грегора, яка виділяє  стилі “Х” і “У” в за? лежності від сприйняття лідером людської сутності. Для стиля “Х” характерно сприйняття підлеглих як маси людей, що взагалі не люб? лять працювати,  прагнуть  уникати  роботи, як таких, що не мають честолюбства, безвідповідальних, несамостійних, як таких, що праг? нуть до захищеності. Тому їх потрібно заставляти працювати, вико? ристовуючи примушування, погрозу покарання, жорсткий контроль. Керівники стилю “У” виходять з того, що праця – це природний про? цес, властивий людині. У відповідних умовах люди не тільки не уни? кають відповідальності, але й прагнуть до неї. Якщо люди приєдну? ються до цілей організації  і поділяють  їх як власні цілі, то в своїй діяльності  вони будуть застосовувати самоуправління і самоконт? роль. Приєднання в цьому випадку розцінюється як акт довіри і несе функцію винагороди. Здібності до творчості властиві багатьом лю? дям, і задача керівника – використати ці здібності.

Відомою є теорія Ренсіса  Лайкерта,  яка виділяє  чотири стилі управління: експериментаторсько?атворитарний, прихильно?авто? ритарний,  консультативно?демократичний, партисіпативний (зас? нований на участі). Вчені Хьюстонського університету Блейк і Му? тон розробили управлінську матрицю. На їх думку, стиль керівниц? тва визначається місцем поля, обмеженого осями “турбота про ви? робництво” і “турбота про людей”.

Існують також теорії стилей управління, які виділяються в за?

лежності від характеру  взаємодіяльності керівника з підлеглими в процесі прийняття рішення.  Існують  моделі, що пов’язують стиль керівництва зі ступенем зрілості групи, яка, в свою чергу, пов’язана зі ступенем втягнення членів групи в справи організації,  ступенем відчуття причетності  до цих справ.


Наявність чисельності теорій стилів керівництва і лідерства по? казує, що велику соціальну систему суспільства, яка є живим органі? змом, важко змоделювати, описати, а її поведінку точно спрогнозува? ти. Враховуючи унікальність системи і обставин принципово немож? ливо жорстко рекомендувати застосування того чи іншого стилю ке? рівництва.  В деяких  умовах найбільш,  здавалося б, одіозний  стиль керівництва – авторитарний – може бути оптимальним. Говорити про перевагу одного стилю  порівняно з іншим  було б неправильно, бо стиль повинен бути адекватним особливостям організації як великої і складної  системи, її стану і перспективам розвитку,  її персоналу. Знайомство з теоріями, що визначають стиль керівництва і лідерства, здатне збагатити знання, підвищити професіоналізм керівника.