Теорії сутності і виникнення лідерства

 

Як і керівництво, лідерство стало об’єктом дослідження на по? чатку 20 ст., коли почав виявлятись інтерес до управління як науки. Ранні  дослідження мали на меті виявити загальні властивості або особистісні характеристики ефективних керівників. Однією з ранніх теорій є “теорія рис” (особистісна теорія лідерства). Згідно з цією теорією лідером може бути лише така людина, яка має певний набір особистісних  якостей  або сукупність  певних  психологічних рис. Різні автори намагались виділити необхідні для лідера риси або ха? рактеристики. На жаль, незважаючи на велику  кількість  проведе? них досліджень, вчені так і не дійшли єдиної думки про те, яким має бути набір якостей, необхідних лідеру.


В 1940 р американський дослідник  К. Берд  склав список із 79 рис, що визначались дослідниками як “лідерські”. Серед них фігуру? вали – ініціативність, комунікативність, почуття  гумору, ентузіазм, впевненість, доброзичливість. Пізніше Р. Стокділл добавив ще пильність, популярність, красномовність. Але жодна з рис не посіда? ла надійного місця в переліках: 65 % названих рис були згадані один раз, 20 % – двічі і лише 5 % – чотири рази. Незважаючи на це, взає? мозв’язок між конкретними особистісними характеристиками і лідер? ством має місце. Наприклад, лідери виділяються більш високим інте? лектом порівняно з нелідером. Вони мають більше прагнення до вла? ди, краще  соціально  підготовлені,  виявляють більшу  гнучкість  і здатність до адаптації. Однак можна сказати, що сильних взаємозв’? язків не існує. Виявилось, що дуже мало особистісних характеристик корелює з лідерською ефективністю, і знайдений взаємозв’язок вия? вився доволі слабким. Тим не менше теорія рис має право на існуван? ня. Дослідження найбільш  типових  рис окремих  груп і їх лідерів, а також властивостей особистості,  які складають  структуру  задатків, здібностей,  схильностей до тієї чи іншої діяльності,  до досягнення успіху в ній, повинно проводитись, і в цьому напрямку є певні успіхи.

Ангілійські соціальні психологи Пітер Сміт і Монір Тейеб (1989) виявили, що найбільш ефективні керівники нижчої ланки у вугільній промисловості, банківській справі і державній адміністрації показують високі результати по двом тестам – цільового і соціального лідерства. Вони виявляють енергійну турботливість у ході роботи і емпатійні по відношенню до підлеглих. Дослідженнями також виявлено, що для ба? гатьох ефективних лідерів груп характерна  поведінка, що підтримує вплив меншості. Лідери часто наділені харизмою впевненості, яка по? роджує підтримку з боку їх прихильників. Для харизматичного лідера є типовими уявлення про бажане становище справ, здатність повідом? ляти про це оточуючим простою і ясною мовою, достатній запас опти? мізму і віри в своїх людей, щоб надихати  їх. Особистісні тести часто виявляють у ефективних лідерів незвичайність, енергійність,  добро? совісність, емоційну стійкість і впевненість в собі.

За Максвеллом, потенційний лідер повинен мати позитивне сприй? няття, служити загальним інтересам, мати потенціал росту, бути послідов? ним, відданим справі, гнучким, порядним, мати широкий кругозір, дот?


римуватись дисципліни і виявляти вдячність організації та її людям. В іншому місті згадуються  такі риси: характер, вплив, позитивне сприй? няття, вміння працювати з людьми, природна обдарованість. Досвід, впев? неність, самодисципліна, високий рівень суб’єктивного контролю, вміння спілкуватись з людьми, незадоволеність існуючим порядком речей.

Американські дослідники О. Крегер і Дж. Тьюсон, спираючись

на типологію особистостей за “Індикатором типів Майерс – Бріггс”, використовуючи також класифікацію К. Юнга, в результаті десяти? річного збору інформації про типологію  вищих керівників,  вияви? ли, що на вищих посадах 90 % складають представники типу “мис? лителі–вирішуючі”. Проте, керуючись одним з основних положень соціальної  психології  про значення  соціальної  ситуації в поведінці людини, розглядати ефективність лідера, враховуючи  тільки риси особистості,  недостатньо.  Потрібно  враховувати також  соціальну ситуацію. Існує декілька теорій лідерства, які фіксують увагу одно? часно на особистісних властивостях лідера, а також ситуації, в якій він діє. Це ситуаційні теорії  лідерства, згідно з якими  лідерство тлумачиться як продукт певної ситуації. Теорія рис не відкидаєть? ся повністю, але стверджується, що в основному  лідерство  – про? дукт ситуації. В різних конкретних ситуаціях групового життя зви? чайно виділяються окремі члени групи, які мають перевагу над інши? ми хоча б за однією рисою, а оскільки саме вона є необхідною в даній ситуації, людина стає лідером.

Найбільш відомою з теорій такого роду є ситуаційна теорія лідер? ства Фреда Фідлера (1967, 1978), яка стверджує, що ефективність лідера залежить  від того, наскільки даний лідер орієнтований на задачу або на взаємовідносини, а також від того, якою мірою лідер контролює гру? пу і реалізує свій вплив на неї. Перше положення теорії Фідлера поля? гає в тім, що лідерів можна поділити на два типи: орієнтованих на зада? чу і орієнтованих на взаємовідносини. Лідер, орієнтований на задачу, більше занепокоєний тим, щоб робота була виконаною як слід, ніж взає? мовідносинами між робітниками і почуттями робітників. Лідер, орієн? тований на взаємовідносини, в першу чергу цікавиться тим, які почут? тя і взаємостосунки виникають в середовищі  робітників.  Наріжний камінь ситуаційної теорії Фідлера – це ствердження, що жоден з цих двох типів лідера не є більш ефективним, ніж інший поза обставинами.


Все залежить  від характеру ситуації, а саме від того, якими  є ступінь контролю лідера і його впливу серед членів групи. В ситуації “високо? го контролю” у лідера існують чудові міжособистісні відносини з підлег? лими, його положення в групі однозначно сприймається як впливове і панівне, а робота, яку виконує група, добре структурована і чітко виз? начена. В ситуації “низького контролю” має місце зворотнє – у лідера погані взаємовідносини з підлеглими, і робота, яку повинна виконува? ти група, визначена нечітко.

Лідери, що орієнтовані на задачу, є найбільш ефективними в ситу?

аціях або з дуже високим, або з дуже низьким  контролем.  У випадку дуже високого контролю люди задоволені і щасливі, все йде рівно, і немає потреби хвилюватись про почуття підлеглих або їх взаємостосунки. Тут лідер, що звертає увагу тільки на виконання задачі, отримує найкращі результати. Коли контроль ситуації дуже низький, лідеру, який  орієн? тований на задачу, краще вдається організувати ситуацію і внести хоча б якийсь порядок в заплутану і невизначену робочу обстановку. Однак в ситуаціях середнього ступеня контролю найбільш ефективними є ліде? ри, що орієнтовані на взаємовідносини. В цьому випадку робочий ме? ханізм працює добре, але все ж потрібно приділяти деяку увагу “непо? ладкам”, які виникають через погані взаємовідносини. Лідер, який зда? тен уладнати ці жорстокості, діє в такій ситуації найбільш успішно. Си? туаційна теорія Фідлера пройшла  утішну перевірку на чисельних  гру? пах лідерів, включаючи  директорів  підприємств, адміністраторів ко? леджів, армійських командирів, начальників поштових відділень та ін.