Групова згуртованість

 

Другою стороною проблеми формування малої групи є про? блема групової  згуртованості. Групова  згуртованість – це про? цес формування особливого  типу зв’язків в групі, що дозволя? ють зовнішньо  задану структуру  перетворити в психологічну спільноту, в системний  психологічний організм, який живе за своїми законами.

Історія питання. Проблема  групової згуртованості має со? лідну традицію вивчення. Існують різні підходи до аналізу цієї проблеми.  В руслі  соціометричного дослідження малих  груп згуртованість пов’язується з таким  рівнем розвитку  міжособис? тісних відносин,  який  характеризується високим  відсотком  ви? борів на основі взаємних  симпатій.  Соціометрія запропонувала спеціальний “індекс групової згуртованості”,  який  вираховуєть? ся як відношення загального числа взаємних  позитивних виборів до числа можливих виборів.


Інший підхід до визначення згуртованості запропоновано в рам? ках когнітивістської концепції Л. Фестінгера, який визначає згур? тованість  як результат  всіх сил, що діють на членів групи з метою утримати  їх в ній. “Сили” інтерпретуються як привабливість групи для індивіда, або як задоволення членством  у ній. Розвиваючи та? кий підхід до розуміння суті згуртованості, Д. Картрайт  розробив теоретичну  модель згуртованості. Згідно з цією моделлю, існує чо? тири основних детермінанти згуртованості:

– якою мірою учасники розглядають дану групу як можливість

задоволення своїх потреб і цілей;

– якою  мірою сама група  (її цілі, перспективи, становище  в організації, престижність членства в ній та ін.) має властивості, що спонукають людей приймати участь у її діяльності;

– як кожен окремий  член групи оцінює наслідки  свого член?

ства в даній групі (позитивно, негативно і якою мірою);

– як люди оцінюють своє членство  в даній групі порівняно з досвідом участі в діяльності інших груп.

У підході до розуміння групової згуртованості Л. Фестінгера

відчувається вплив  К. Левіна, особливо  у інтерпретації “сил”, які р е а ліз у ю ть  з гур т о ва ні сть.  Пр о т е  к о гніти віст ськ и й  під х ід відрізняється від позиції К. Левіна  за своєю сутністю. Для К. Ле? віна всякий  динамічний процес в людській спільноті – це перш за все виявлення життєдіяльності групи як цілого групового явища. Для Л. Фестінгера згуртованість – явище скоріше індивідуально? психологічної (мотивації, суб’єктивного порівняння), ніж соціаль? но?психологічної природи.

В соціальній психології існує також програма дослідження згур? тованості, що пов’язана з роботами Т. Ньюкома, який ввів поняття “згода”, за допомогою  якого розглядав згуртованість. Порівняно з підходами  Дж. Морено,  Л. Фестінгера він висунув  нову ідею про необхідність виникнення схожих орієнтацій  членів групи по відно? шенню до якихось значимих  для них цінностей.

Існує  також цілий  ряд експериментальних робіт з виявлен?

ня групової згуртованості або, як часто їх визначають, з виявлен? ня  групової  єдності.  З цих  робіт  можна  назвати  дослідження А. Бейвеласа, в яких особливе значення надається характеру гру?


пових цілей, від реалізації яких залежить  згуртованість (єдність) групи. В роботах Стайнера звертається увага на характер постав? лених задач в групі. Для прогнозування групової взаємодії Стай? нер розробив  класифікацію задач, однією з яких є співробітниц? тво членів  групи  в чистому  вигляді,  яке  відбувається за умови, що всі члени групи рівною мірою поділяють загальний успіх і загальну  поразку, що всі члени групи в інтересах кожного  дося? гають загальної  цілі.