Висновки

1. Мала  група – це малочисельна за своїм складом  соціальна група, члени якої об’єднані спільною діяльністю і знаходяться у без? посередньому стійкому особистому спілкуванні один з одним, що є основою для виникнення як емоційних  відносин,  так і особливих групових цінностей і норм поведінки. Родовою ознакою малих груп є належність  до соціальних груп, видовою – безпосередній стійкий особистий  контакт  (спілкування, взаємодія). Мінімальний розмір малої групи – два чоловіки, максимальний – декілька  десятків чо? ловік. За даними соціально?психологічних досліджень найбільш ефективною є мала група з 5?7 чоловік.

2. Історія дослідження малих груп розпочалась разом зі станов?

ленням соціальної психології як самостійної емпірико?експеримен?

тальної науки. На початку ХХ?го століття американський соціолог


Ч. Кулі запропонував для визначення груп, де домінує безпосереднє спілкування, термін “первинні  групи”. Саме в групах такого типу дослідники бачили основний  аспект впливу на особистість, на відміну від “вторинних” або неформальних груп.

З 20?30?х рр. розпочинається етап експериментально?емпі? ричного дослідження малих груп. Формується школа “групової динаміки” К. Левіна, яка вперше розпочала  вивчати такі групові ф ено м ени , я к  ліде р ство,  упр а вління , пр ий ня ття  гр упо в ого рішення  і т. ін. Під її впливом  розповсюджується культура  ла? бораторного  експерименту в дослідженнях групової поведінки. Цікаві дослідження в умовах лабораторного експерименту з вивчення групових  норм і групового  тиску на особистість  про? водили  М. Шеріф  і С. Аш.

На основі даних досліджень  поступово  сформувалось знання

про соціальну групу як про конкретну реальність, яка відрізняється від суми індивідів, які в неї входять.

Значним внеском у вивчення малої соціальної групи були ро? боти американського соціального психолога Е. Мейо, який став зас? новником  теорії людських  відносин, що виникла  в 20?х роках як альтернатива теорії і практиці  управління Ф.  Тейлора.  Завдяки Е. Мейо і його “хоторнським експериментам” (вивчення факторів, які впливають  на виробництво праці) дослідники вперше вияви? ли дію соціально?психологічних (групових, колективних) власти? востей, таких, як характер міжособистісних відносин, психологіч? ний клімат групи, неформальна сторона відносин в керівництві, групові норми і правила.

3. Головними підходами до вивчення малих соціальних груп є:

соціометричний, соціологічний і “школа групової динаміки”.

Соціометричний напрямок,  що пов’язаний  з ім’ям Дж. Море? но, включає: 1) теорію вивчення малих груп, яка досліджує емоційні міжособистісні відносини  і поширює  свої висновки  на великі  со? ціальні групи та суспільство в цілому; 2) кількісне вимірювання емо? ційних відносин в малих групах; 3) систему методів лікування лю? дей (соціатрія), проблеми і труднощі яких пов’язано з нестачею на? вичок поведінки в малих групах. Соціометрія використовується як метод дослідження, що дає можливість одержати кількісні характе?


ристики  групи; величину  статусу кожної групи, наявність  угрупу? вань всередині групи; міру згуртованості або роз’єднання, дані про напружені або конфліктні діади, триади, мікрогрупи.

Соціологічний напрямок у вивченні  малих  груп пов’язано з

традицією,  яку  було  закладено  хоторнськими експериментами Е. Мейо. Вивчаючи вплив різних факторів  на підвищення продук? тивності праці, він прийшов до відкриття ролі людського і групово? го факторів.  В основі концепції  Мейо лежать наступні положення:

1) людина являє  собою “соціальну істоту”, яка орієнтована і вклю?

чена в контекст групової поведінки; 2) жорстка  ієрархія  підпоряд? кованості і бюрократична організація несумісні з природою люди? ни і її свободою; 3) керівники промисловості повинні орієнтувати? ся більшою мірою на людей, ніж на продукцію, що забезпечуватиме соціальну  стабільність  суспільства  і задоволеність індивіда  своєю роботою. Раціоналізація управління з врахуванням соціально?пси? хологічних  факторів  трудової  діяльності  людей – основний  шлях вирішення соціальних суперечностей.

Школа  “групової  динаміки”  є найбільш  психологічним на?

прямком  дослідження малих груп, що пов’язано з ім’ям К. Леві? на, який ввів поняття “групова динаміка”, застосувавши його як по відношенню до індивідуальної, так і групової поведінки. Згідно з його поглядами,  так само, як індивідуум  та його оточення  фор? мують психологічне поле, так  і група  та її оточення  формують соціальне поле. Соціальна поведінка  виявляється всередині гру? пи і визначається конкуруючими підгрупами,  окремими  члена? ми, обмеженнями і каналами  спілкування. Таким  чином, групо? ва поведінка  в будь?який момент часу стає функцією загального стану соціального  поля.

4. З існуючої чисельності  класифікацій малих груп найбільш поширеними є три: 1) поділ малих груп на “первинні” і “вторинні”;

2) поділ їх на “формальні” і “неформальні”; 3) поділ на “групи член?

ства” і “референтні  групи”.

Первинні групи – це такі групи, в яких індивід отримує  пер? ший досвід соціальної єдності. Вони характеризуються інтимними, особистісними, неформальними відносинами, безпосереднім спілку? ванням, сталістю і малочисельністю. Вторинні групи – це сукупність


людей, які опосередковано зв’язані загальною діяльністю. Вони ут? ворюють соціальну  структуру  суспільства,  в яку особистість  втяг? нена лише частково як носій певної функції.

Формальні групи – це вид малих груп, поведінка  і становище

окремих членів яких строго регламентується офіційними правила? ми організації і соціальними інститутами. Неформальні групи – це вид малих груп, який виникає  на основі міжособистісних відносин, загальних  інтересів, взаємних  симпатій / антипатій.

Референтні групи – це такі об’єднання, які є для індивіда ета?

лоном в оцінці ним власного соціального становища, дій, поглядів і т.ін. Групи членства  – це групи, норми  і цінності яких  не засвою? ються індивідами, хоча вони є членами цих груп.