Класифікація малих груп

 

Чисельність малих груп у суспільстві  передбачає  їх велику різноманітність, а тому з метою дослідження потрібна  їх класи? фікація. Неоднозначність поняття  потрібна їх класифікація. Нео? днозначність поняття  малої групи породжує  також неодноз? начність різних класифікацій. На сьогодні відомо біля п’ятдеся? ти різних  основ їх класифікацій. З цих класифікацій найбільш поширеними є три: 1) поділ малих груп на “первинні” і “вторинні”;

2) поділ  їх на “формальні”  і “неформальні”;  3) поділ  на “групи

членства” і “референтні  групи”.

Історично  першим є розподіл малих груп на “первинні” і “вторинні”, що було запропоновано американським дослідником Ч. Кулі  (1864?1929). Первинні групи  (сім’я, дитячі  групи, сусі? ди) є, згідно з визначенням Ч. Кулі, основними  соціальними осе? редками  і характеризуються інтимними,  особистісними, нефор? мальними зв’язками, безпосереднім спілкуванням, сталістю і ма? лочисельністю. Первинна група характеризується високим рівнем со лідарно сті, глиб око  роз винути м почуттям   “м и”. Ці  групи здійснюють найбільший вплив на формування соціальних ідеалів індивіда  і є первинними в тому розумінні,  що індивід отримує  в них перший досвід соціальної  єдності.

Через первинну  групу людина найбільш  ефективно засвоює цінності  і традиції суспільства,  в них відбувається первинна  со? ціалізація особистості. Вважається, що відсутність  або нестача міжособистісних зв’язків в період первинної соціалізації може вилитися у погіршення особистих якостей людини і основних ха? рактеристик людської природи  взагалі, що може ускладнитись духовною неповноцінністю, і негативною  поведінкою  людини.

Ч. Кулі вказує на дві основні функції первинних груп: 1) бути джерелом  моральних  норм, які людина отримує  в дитинстві  і яки? ми керується протягом всього свого життя; 2) бути засобом підтрим? ки і стабілізації  дорослої людини. Ч. Кулі визначав  особистість  як суму психічних  реакцій людини на думку про неї оточуючих (тео? рія “дзеркального”Я”). Первинна група формує особистість, але кож? на первинна  група є частиною суспільства,  великої соціальної  гру?


пи, тому вона є трансформатором ідей, установок  і норм, що існу? ють в суспільстві як цілісній системі. Отже, первинні групи форму? ють особистість не самі по собі, а як органічна частина всієї соціаль? ної системи вцілому.

Хоча формально первинні групи притаманні людському  сус? пільству на всіх етапах його розвитку, зміст групових відносин і значення цих груп для особистості змінюється в зв’язку з перетво? ренням  як соціально?економічних відносин  в суспільстві  в ціло? му, так і окремих соціальних процесів. На противагу терміну “пер? винна група” введено термін “вторинна  група”, яка визначається як сукупність людей, які опосередковано зв’язані загальною діяль? ністю у досягненні  загальної  цілі. В соціальних  зв’язках вторин? ного типу відсутня повністю або частково безпосередня взаємодія членів соціального об’єднання. Наприклад, для робітника підприє? мства бригада є первинною,  а колектив  підприємництва в цілому

– вторинною  групою.

Вторинні  групи (суспільні інститути,  класи, нації, партії), згідно з концепцією  Ч. Кулі, утворюють соціальну  структуру  сус? пільства, в яку сформований індивід втягнений лише частково як носій певної функції.  Як стверджує  Ч. Кулі, “людське життя” по? стійно еволюціонує,  і уявити  його можна лише описуючи  окремі соціальні  факти,  якими  є досвід первинної  групи, що синтезує  в собі індивідуальну і загальну  свідомість.  Первинну групу і сусп? ільство зв’язує ідеал “морального  співтовариства” – домінуючого соціального уявлення відносно найбільш загальних питань зміни і розвитку. Цей ідеал потребує розширення демократії, комунікації, гуманізації соціальних реформ еволюційного характеру. Отже, пер? винні і вторинні групи тісно взаємопов’язані і характер цього взає? мозв’язку визначає  стан суспільства.

Історично другою із запропонованих класифікацій малих груп є розподіл їх на формальні і неформальні. Вперше такий розподіл груп було запропоновано теж американським дослідником Е. Мейо у проведенні ним відомих хоторнських експериментів. Згідно кон? цепції Е. Мейо, формальна група – це вид малої групи, становище і поведінка окремих членів якої строго регламентується офіційни? ми правилами організації і соціальними інститутами. Це такий тип


організації соціальних відносин, який характеризується розподілом функцій,  знеособленістю і домовленістю  відносин;  однією  строго визначеною  ціллю співробітництва, сильною раціоналізацією функцій  (як  загальногрупових, так і індивідуальних), низькою  за? лежністю  від традицій  і т.ін. Формальна група – це об’єктивне со? ціальне  утворення,  елемент соціальної  структури суспільства  (на? приклад сім’я) або елемент його структурної підсистеми (виробни? ча бригада, наукова кафедра, військовий підрозділ та ін.). Формальна група утворюється для виконання функцій, які чітко визначені пев? ною системою більш високого рівня. Так, наприклад, виробниче підприємство визначає основну функцію виробничої бригади. Все? редині бригади відбувається диференціація цієї функції в залежності від індивідуальної позиції кожного члена бригади.

Структура формальної групи і тип її поведінки  визначаються

групою більшого масштабу або суспільства  в цілому. У відношенні до індивідів, які в неї входять, формальна група є чимось зовнішнім, незалежним від їх волі, бажань, емоцій. Формальна група приписує кожному члену певну функцію; визначає певний режим її виконан? ня, безвідносно  до їх особистісних  особливостей; передбачає відповідні норми відносин з іншими членами групи а також форми і критерії оцінки його діяльності,  винагороду і стимулювання.

Міжособистісні стосунки у формальних групах складаються в межах встановлених офіційних рамок. Авторитет визначається по? садою, а не особистими  якостями. Прикладом може бути виробни? ча бригада, в якій розмір, структура, функції, виробниче завдання  і лідер регламентовані правилами виробничої організації.

Всередині  формальних груп Е. Мейо  було виявлено також  і “неформальні” групи. Після хоторнських експериментів, в яких було виявлено сутність робітничої бригади як такої малої соціальної гру? пи, в якій кожен робітник почуває себе не одинаком, а членом спая? ної соціальної організації, термін “неформальна група” став широко застосовуватись в соціальній  психології.

Неформальна група – це вид малої групи, яка виникає в рам?

ках формальної соціальної  організації  на основі міжособистісних відносин,  загальних  інтересів,  взаємних  емпатій  і т.ін. Це такий тип організації соціальних відносин, який характеризується віднос?


ною незалежністю від соціальних  структур, нечітко вираженою ціллю групової діяльності  і неформальним контролем, основаним на традиції  і залежним від міри  усвідомленості групового  член? ства. Неформальну групу називають  також “психологічною”  або “групою за інтересами”, бо в основі її утворення лежать або чисто психологічні,  емоційні  відношення,  або загальні  особисті  інтере? си. Суттєву роль у її утворенні відіграє ситуація. Вона утворюєть? ся на особистісній  основі в результаті ініціативи  індивідів,  які її складають. В групі в цілому довільно розвивається система пове? дінки, яка сприяє  задоволенню потреб її членів.

Неформальна група може утворюватись як в рамках формаль?

ної групи, так і поза формальною групою. В першому випадку вона вторинна  по відношенню до загальної групової організації. У дру? гому випадку  вона не залежить  від формальної, утворюється на основі просторової  близькості (сусіди), спільності  інтересів (“не? формальні”), єдності  психологічних характеристик (підлітки?од? нолітки), особистої симпатії (друзі) та ін. Контакти членів носять яскраво виражений особистісний характер. Ця група не завжди має чітку організацію,  її порядок  базується на традиції, повазі і авто? ритеті.  Факторами згуртованості виступають  симпатії,  навички, інтереси її членів. Вона має неформального лідера, контроль здійсню ється  за  допом огою  неформальних норм  і тр адицій, сутність  яких  залежить  від рівня  згуртованості групи, ступеня  її “закритості” для членів інших соціальних  систем.

Основна функція неформальної групи, за концепцією Е. Мейо, полягає  у захисті робітниками своїх економічних інтересів: збере? ження незалежної  норми виробітки, що відповідає неформальному груповому  стандартові.  Дослідження показали,  що індивідуальна продуктивність праці знаходиться під сильним впливом міжособи? стісних відносин в бригаді. Суспільна думка на рівні малої групи є моральним  регулятором відношення до праці. Тому Е. Мейо і його послідовники в розумінні  і поясненні  неформальних робочих груп в цілому і діяльності їх членів зокрема, бачили центральну пробле? му соціально?психологічного дослідження малих груп.

Виявлення двох структур в малих групах (формальної і нефор?

мальної) має велике значення  для соціальної реальності. З дослід?


ження цих структур було зроблено висновки, які мають певний со? ціальний смисл, а саме: можливість використовувати неформальну структуру  відношень  в інтересах організації. Здійснено велику кількість експериментальних досліджень, присвячених виявленню впливу певного співвідношення формальної і неформальної струк? тур групи, наприклад, на її згуртованість, продуктивність і т.ін. Особ? ливе значення ця проблема має у дослідженні питання управління і керівництва групою. Співвідношення формальної і неформальної структур в малій групі визначає її соціально-психологічний клімат. За допомогою цього поняття визначаються моральна і емоційна сто? рони системи людських відносин, які склались в групі. Психологіч? ний клімат включає в себе сукупність  моральних  норм і цінностей, якими  керуються  члени групи в своєму ставленні  до справи, що їх об’єднує а також до інших членів групи. Психологічний клімат сут? тєво характеризує емоційний  настрій, який переважає  в групі.

Третя традиційна класифікація малих груп виділяє групи член-

ства і референтні групи. Поняття “референтна  група” було введе? но американським соціальним психологом Г. Хайменом. В його ек? спериментах було показано, що частина членів малих груп (це були студенти) поділяє норми поведінки, що прийнятні не в цій групі, а в якійсь іншій, на яку вони орієнтуються. Такі групи, в яких індивіди не включені реально, а норми цих груп приймають, Хаймен назвав референтними групами.  Розглядаючи малі групи, що здійснюють вплив на поведінку індивіда, інший американський дослідник М. Шеріф розділив їх на два види: групи членства, членом яких індивід являється, проте з їх цінностями і нормами  не співвідносить свої погляди і поведінку, і референтні групи, цінності і норми якої індивід поділяє. Пізніше інші дослідники (Р. Мертон, Т. Ньюком) пошири? ли поняття  “референтна група” на всі об’єднання, які є для індивіда еталоном в оцінці їх власного соціального  становища, дій, поглядів і т.ін. Це може бути як група, до якої належить  даний індивід, так і група, членом якої він хотів би стати або був раніше.

Розрізняють реальну і умовну референтну групу. Реаль?

на – це група людей, які є для  особистості  еталоном  реалізації оптимальних для неї соціальних  норм і цінностей;  умовна – це відображені у свідомості індивіда його ціннісні і нормативні орі?


єнтації, його життєві ідеали, що виступають  в формі персоні? фікованих еталонів  і ідеалів. Ці персоніфіковані образи  людей являють собою “внутрішню аудиторію”, на яку особистість  орі? єнтується в своїх думках і діях.

В системі відносин “особистість – суспільство” референтна гру?

па виконує  три головних функції:

1) статусну (інформативну), яка сприяє формуванню в індиві? да уявлення про його місце в соціальній структурі суспільства, його соціальний статус і еталоні виконання соціальних  ролей, що відпо? відають цьому статусу;

2) регулятивну (або нормативну), яка встановлює і інтерпретує

для особистості соціальні  норми суспільства та інших соціальних груп і через них певний тип поведінки, який зумовлюється цими нормами;

3) світоглядну (ціннісно?оціночну), яка  визначає  установки,

цінності, ідеали і цілі особистості.

Розподіл малих  груп на групи  членства  і референтні групи відкриває цікаві перспективи для практичних досліджень, зокрема теорія референтних груп застосовується у вивченні соціальної  мо? більності, процесу адаптації особистості  до різного соціального  се? редовища; ефективності засобів масової комунікації.