Школа “групової динаміки”

 

Школа  “групової динаміки” являє  собою найбільш психологі? чний напрямок досліджень  малих  груп і пов’язана з ім’ям Курта Левіна (1890?1947) – німецького і американського соціального пси? холога, який в 1933 році емігрував з Німеччини в США, де викла? дав в Стенфордському і Корнельському університетах.  Два роки він проводив дослідження з проблем дитячої психології, за резуль? татами якої його було запрошено в Мессачусетський технологічний інститут  з пропозицією заснувати  і очолити  новий дослідницький Центр групової динаміки. Хоча він помер всього через декілька років після призначення на цю посаду, його програма досліджень вияви? лась настільки  ефективною, що і в наші часи зберегла  свою акту? альність  для наукової  діяльності  дослідницького центру, який  те? пер відноситься до штату Мічіган.

Пр отя го м тридця ти  рок ів  своєї  проф есійної  дія льності К. Левін багато сил віддав вивченню широкого кола питань, повза? них з проблемами мотивації.  Найбільший внесок  зроблено  ним в експериментальне вивчення волі, афектів, проблем особистості, соц? іальної психології  малих груп. В основі поглядів  на особистість  і її соціальну  поведінку  у Левіна  лежить  взяте  ним з фізики  поняття “поле”. “Поле”– це “психологічна  єдність” особистості і її оточення, що створюється потребами людини і валентністю  (значимістю) ото? чуючих людей і предметів та пов’язана з оцінкою їх можливості спри? яти або перешкоджати задоволенню потреб. Соціальна поведінка (відображення подій, які відбуваються в “полі”, пересування з однієї її області в іншу під впливом валентності об’єктів, зміна самої струк? тури поля) описувалось К. Левіним  в поняттях топології і вектор? ного пересування. В концепції  поля виявилось прагнення перебу?


дувати  соціально?психологічні уявлення за зразком  точних  наук, перш за все фізики. К. Левін був одним з першопроходців в соціаль? но?психологічній науці, і його досягнення дають йому право зайня? ти достойне місце в історії науки.

Головною особливістю  соціальної  психології  К. Левіна  є вве? дення поняття “групова динаміка”, яке застосовуване як по відно? шенню до індивідуальної, так  і групової поведінки.  Згідно  з його поглядами,  так само, як індивідуум і його оточення формують пси- хологічне поле, так і група і її оточення  формують соціальне поле. Соціальна поведінка  виявляється всередині  групи  і визначається конкуруючими підгрупами, окремими членами, обмеженнями і ка? налами спілкування. Таким чином, групова поведінка  в будь?який момент часу стає функцією загального стану соціального поля.

К. Левін проводив дослідження в різних соціальних ситуаціях.

Його  експерименти з групою  хлопчиків,  які стали  класичними, включали в себе вивчення різних стилів керівництва: авторитарно? го, демократичного і заснованого  на невтручанні,  а також їх вплив на продуктивність праці  і поведінки.  Експерименти такого  роду відкрили нову сторінку  в галузі соціальних  досліджень  і зробили значний  внесок в розвиток  соціальної психології.

Окрім цього К. Левін підкреслював важливість вивчення колек?

тивних дій і супутніх проблем з метою проведення корекції соціальної поведінки. Занепокоєний зростанням міжрасової напруги, він провів групове дослідження з широкого кола питань, присвячених сумісно? му мешканню і наданн рівних можливостей працевлаштування осіб з різним кольором шкіри, а також запобіганню появи расових забобонів у їх дітей. Його підхід до вивчення цих питань дозволив  розробити строгі експериментальні методи аналізу соціальних проблем. У про? веденні  занять  зі зниження міжгрупових конфліктів і підвищення потенціалу  кожного  члена суспільства К. Левін всіляко  заохочував тренування з розвитку  сприйнятливості. Його групи соціально?пси? хологічного тренінгу стали попередниками груп розв’язання конфліктів, таких популярних в 60?70?ті роки.

Відмічені тут три традиційні напрямки дослідження малих груп, кожен з яких зумовив певну лінію у їх вивченні, не вичерпують всьо? го різноманіття уявлень  про малу групу. Останнім  часом розподіл


досліджень  малої групи за традиційними напрямками змінюється поділенням їх за такими функціональними процесами, які найбіль? шою мірою цікавлять дослідників: напрямок дослідження лідерства; “саморегуляції” індивідів; проблем спілкування з іншими; механізмів прийняття рішень в групі; комунікативних, інтерактивних зв’язків і процесів; соціально?психологічної перцепції та ін. Дослідження ма? лих груп мають прикладний характер. Вони включають питання уп? равління в малих групах, особливо взаємовідносини між керівником і підлеглими, проблеми оптимізації соціально?психологічного кліма? ту спілкування, виховання і освіти, корекція  девіантної  поведінки, соціально?психологічної допомоги у деяких психічних розладах і т.п.

Існує багато підходів, визначень, постановок  проблеми, а ще більше – критики на адресу опонентів.  Як на ілюстрацію  цього можна послатись  на різні визначення малої групи,  які вже на? водились,  і які ще можна навести. Наприклад, П. Сорокін  виз? начає малу групу як “сукупність індивідів, які знаходяться у психічній взаємодії один з одним”, а Ф. Олпорт – як “сукупність ідеалів, уявлень  і навичок,  що повторюються в кожній  індиві? ду а ль н ій  свід о м о сті  і  і сну ю ть  тіл ьк и  в  ц и х  свід о м о стя х ”. Дж. Тернер  визначає  групу “як зібрання  індивідів, які  поділя? ють соціальну  категоризацію себе і діють на її основі”.

Неможливо уявити собі визначення, яке б влаштувало всіх без винятку  і мало б також хоча б якийсь конкретний зміст. Московсь? кою соціально?психологічною школою (Г.М. Андреєва) запропоно? вано визначення малої групи як нечисельної за своїм складом гру? пи, члени якої об’єднані загальною  діяльністю  і знаходяться в без? посередньому особистісному контакті, що є основою для виникнен? ня групових норм, процесів і міжособистісних стосунків. Такого ж напрямку у визначенні малої групи  дотримуються українські  со? ціальні психологи, визначаючи “малу соціальну групу як кількісно невелику  групу, де люди об’єднані спільною  діяльністю.  Безпосе? редньо контактують один з одним, мають спільну мету та інтереси, які визначають  певну організацію,  тривалість існування  та деяку однорідність  поведінки її членів (М.Н. Корнєв. А.Б. Коваленко). У відповідності з цими визначеннями дві ознаки  утворюють  основу для виникнення малої групи як психологічного феномена: сумісна


діяльність в її психологічному аспекті – цінності, цілі, задачі і засо? би взаємодіяльності – та безпосередній контакт, тобто можливість організації  міжособистісного спілкування. На цій основі виникає  і розвивається власне мала група як соціально?психологічне явище.

Розвиваючи даний підхід до визначення малої групи, А.І. Донцов виділяє 8 ознак, які характеризують взаємодію людей в малій групі:

1) регулярно і тривало контактують без посередників;

2) мають загальну ціль, реалізація якої дозволяє задовольнити їх значимі потреби і інтереси;

3) приймають  участь в загальній  системі розподілу  функцій  і ролей у внутрішньогруповій взаємодії;

4) поділяють загальні норми і правила взаємодії всередині гру?

пи і міжгрупових ситуаціях;

5) задоволені членством у групі і тому відчувають солідарність і вдячність  групі;

6) мають ясне і диференційоване уявлення один про одного;

7) пов’язані стабільними емоційними стосунками;

8) уявляють себе як членів однієї групи і аналогічно сприйма?

ються з боку.

Як уже зазначалось, кількісні ознаки групи мають суттєве зна? чення у її характеристиці. Інтерес до цього питання з’явився пізніше, ніж розпочались інтенсивні  дослідження малих груп. Більшу  час? тину досліджень особливостей малих груп проведено на діадах, тобто парах, однак є всі підстави вважати, що дійсна мала група починаєть? ся з тріади. Діада є специфічною малою групою, структури і проце? си розгортаються в ній не в повному обсязі, набувають усіченої фор? ми. Виходить, що де?юре мала група починається з трьох чоловік, а де?факто  – з двох. Спроби  встановити для  малої групи  “верхню межу” теж вважаються незадовільними. Зрозуміло, що вона знахо? диться не вище рівня 2?3 десятків. А конкретно? Для учбової групи

– це буде одна межа, для тренінгової – інша, для спортивної коман?

ди – третя. Найбільш вдалим можна визнати функціональний підхід до визначення верхньої межі малої групи. Суть його полягає  в на? ступному: в групі стільки людей, скількох можна ефективно об’єдна? ти для досягнення даної конкретної цілі. Психологічний зміст су? місної діяльності зумовлює і можливе число учасників даної групи.