Теорія психології народів

 

Ще одна теорія, що з’явилась в Європі наприкінці ХХ ст. і ви? значила  цілий  етап розвитку  соціально?психологічної науки  – це теорія психології народів (Volkerpsychologie) Морица  Лацаруса (1824?1903), Германа Штейнталя (1823?1899) і Вільгельма  Вундта (1823?1920). Ця теорія з’явилась як втілення  ідеї “народного духу”, що сформувалась в німецькій  класичній філософії,  перш за все в роботах Гегеля. Найбільш яскравим психологічним втіленням цієї ідеї в кінці ХІХ ст. була психологія народів В. Вундта.

Спираючись на вчення  Г.В. Гегеля  про “об’єктивний  дух”,

В. Вундт в основу своєї концепції “психології народів” поклав ідею про деяку надіндивідуальність душі, її надіндивідуальну цілісність, яка становить народ, націю. Душа чи дух конкретного індивіда – це лише частина народної душі, психологія якої виражена у мові, міфах, звичаях, релігії, фольклорі.

У своїй роботі “Задачі і методи психології народів” він зазначає: “Реальність душі народу для нашого спостереження є такою ж одвіч? ною, як і реальність індивідуальних душ, бо індивідуум не тільки прий? має участь у функціях суспільства,  але й більшою мірою залежить від розвитку того середовища, до якого належить” (Социальная пси? хология: хрестоматия. – М., 1999. – С. 39). В якості основного пред? мета вивчення психології народів В. Вундт виділив три великих  га?


лузі: мову, міфи і звичаї. Мова, на його думку, містить в собі загальну форму уявлень, які є у даного народу; міфи дозволяють виявити пер? вісний зміст цих уявлень – причину їх виникнення; звичаї є “загаль? ними спрямуваннями волі”, які виникли на основі мови і міфів.

Вундт був не тільки одним із засновників соціальної психології, але й засновником експериментальної психології. Працюючи профе? сором філософії у Лейпцігському університеті з 1875 року, він ство? рив там лабораторію, а в 1881 р. заснував журнал, який спочатку на? зивався “Філософські учіння”, а в 1906 р. його було перейменовано в “Психологічні учіння”. Широка популярність імені Вундта і його ла? бораторії приваблювала до Лейпціга  велику кількість  охочих з ним працювати  студентів.  В їх числі було декілька  молодих  людей, які потім зробили суттєвий внесок у розвиток психологічної науки. Ко? лишні студенти Вундта організували лабораторії також в Італії, Росії, Японії. Найбільше творів Вундта було перекладено російською мо? вою. Захоплюючись Вундтом, російські психологи в 1912 році облад? нали в Москві лабораторію – точнісіньку копію вундтівської. Ще одна така лабораторія була створена  японськими  вченими  на базі Ток? ійського університету в 1920 році, у рік смерті Вундта.

Заснувавши лабораторію  і журнал,  керуючи багатьма дослід? ницькими проектами, Вундт звернувся до теми, на дослідження якої він спрямував весь свій багатогранний талант, а саме: до культурно? історичної  або соціальної  психології. Він створив  10?томну працю під назвою “Психологія народів” (Volkerpsychologie), яка видава? лась в 1900?1920 роках.

До культурно?історичної  психології  Вундт  відніс  вивчення

різних стадій розвитку людських психічних процесів, які виявля? ються в об’єктивних продуктах  культури – мові, мистецтві,  міфо? логії, соціальних устоях, законах, моралі. Велике значення цієї праці для психології обумовлено не тільки актуальністю самого предмета дослідження: поява цієї роботи знаменує собою розподіл нової пси? хологічної науки на дві гілки – експериментальну і соціальну.

Вундт вважав, що прості психічні процеси – відчуття  і сприй?

няття – можна і необхідно вивчати за допомогою лабораторних до? сліджень. Але він був впевнений,  що експериментальний метод не годиться  для  вивчення психічних  процесів  вищого порядку  – та?


ких, як навчання, пам’ять, які пов’язані з мовою і іншими аспектами нашого культурного виховання. На думку Вундта, до вищих мис? лительних процесів можна застосувати тільки неекспериментальні методи дослідження, які практикуються в соціології, антропології, соціальній психології. Важливим є твердження Вундта про провідну роль соціальних сил в розвитку пізнавальних процесів. Однак, його думка про те, що ці процеси неможливо вивчати за допомогою екс? перименту, була скоро спростована.

Вільгельм  Вундт ще в 1863 р. вважав психологію народів екві?

валентом експериментальній психології і доповненням до неї, і потім, розробляючи цей погляд, то відступаючи від нього, то знову до ньо? го звертаючись,  дотримувався його аж до самої смерті в 1920 р. В сучасну соціальну психологію з цих поглядів перейшло  декілька проблем.  А саме: це проблема  співвідношення особистості  і сус? пільства, в якій домінуюча роль відводилась суспільству. І друга про? блема – це питання  про те, чи потрібно соціальній  психології бути також історичною дисципліною, щоб залишатись дійсно соціальною.

Психологія народів займалась порівняльними історичними до?

слідженнями реальних продуктів суспільної (або колективної) взає? модії – таких, як мова, міфи, звичаї. Це була культурологічна соціальна психологія, яка дала поштовх крос?культурним дослідженням.

 

Концепція

“інстинктів соціальної поведінки”

 

Заслуговує на увагу ще одна ідея, яка з’явилась в ХІХ ст. і має продовження в ХХ ст. В англійській соціальній  філософії,  зокрема роботах Г. Спенсера,  була зроблена  спроба застосування еволюцій? ного вчення  до соціальних  процесів.  Суспільство розглядалось як колективний організм, що розвивається за біологічними законами. В соціальній психології ця ідея була розроблена англійським психоло? гом У. Мак?Даугаллом  (в 1920 році він переїхав  у США) в його гормічній психології. Гормічна (від грец. “горме – прагнення, порив, бажання) психологія виходить з того, що поведінка живого організ? му є цілеспрямованою, організованою на основі прагнення і включає елемент  передбачення. Мак?Даугалл в роботі “Вступ до соціальної


психології” підкреслює, що рушійною силою соціальної поведінки лю? дини є так звані інстинкти, якими є внутрішні, успадковані прагнен? ня до цілеспрямованих дій. Кожному  інстинктові відповідає  певна емоція, що з короткочасного стану перетворюється на почуття, яке є стійкою й організованою системою  схильностей до дії. Ця система визначає “інстинкт поведінки”. Мак?Даугалл висунув ідею організації, регуляції  та управління соціальною  поведінкою, яка жорстко  регу? люється певним набором успадкованих, неусвідомлюваних індивідом інстинктів.  Колективність і масовість  можуть  бути прийнятними і корисними за умов цілеспрямованого впливу на них.

Інтелектуальна історія Мак?Даугалла відображає  до певної міри

еволюцію самої соціальної психології в той час. Після опублікування в

1908 р. книги “Вступ до соціальної психології” він спробував застосува? ти свою концепцію до соціальної групи. Так на світ з’явилась робота “Гру? пова свідомість” (1920). Далі Мак?Даугалл захопився лабораторним ек? спериментуванням. Однак в історію американської соціальної психології він ввійшов, по?перше, як автор першої фундаментальної роботи з тер? міном “соціальна  психологія”  у назві, і, по?друге, як приклад  пошуків “простого пояснення” або, як говорять американці – “симплізма”. Спи? раючись на постулати так званої гормічної психології, він вважав осно? вою людської поведінки інстинкти. Інстинкт, який в концепції Мак?Да? угалла було обрано за аналітичну одиницю , має складну структуру. Ядро являє  триєдність сугестії, імітації і симпатії, які представляють відпо? відно когнітивний, афективний і конативний (поведінковий) аспекти. Відповідно до цієї структури почуття (перетворені інстинкти) викону? ють три функції: конативну, або спонукання до цілеспрямованої пове? дінки; когнітивну, або функцію вибіркової організації досвіду в процесі дії; аффективну, або функцію емоційного наповнювання спонук.

Отже, основу людської поведінки складають інстинкти – врод? жені передумови до певних реакцій, які у людини в процесі набуття досвіду і впливу  оточуючого  середовища  перетворюються в певні почуття. Наприклад, інстинкт боротьби перетворюється в почуття страху і лютості, а інстинкт придбання – в почуття власності, тощо. Всього Мак?Даугалл перерахував 7 пар взаємопов’язаних інстинктів і емоцій. Провідним почуттям він вважав самоповагу, яка виявляєть? ся в повазі до себе і гордості.


Ця ідея стала центральною в одній із найбільш розвинутих теорій західноєвропейської соціальної психології уже в 70?80 роки – етогене? тиці Р. Харре. Не тільки ця, а й багато інших ідей в роботах Мак?Даугал? ла є співзвучними сучасним поглядам і навіть є плідними  у вирішенні сьогоднішніх проблем. Скажімо, його погляди на тричленну структуру інстинкту  є передбаченням трикомпонентної структури аттітюда. На? решті, одним з перших в американській соціальній психології Мак?Дау? галл наполягав на тому, що групова свідомість являє  собою не просто суму індивідуальних свідомостей, а має власну (системну) якість.

В 1908 році з’явилась також друга робота під назвою “Соціаль? на психологія”. Її автором був Е. Росс (1866?1951) – соціолог з еко? номічною освітою. Його погляди  визначались двома джерелами – теорією “соціального  цілепокладання (телезису)” американського соціолога Л. Уорда, і теорією наслідування французького соціолога Г. Тарда. Оскільки про теорію Г. Тарда уже йшлося, то доцільно спи? нитись  тільки  на основних  ідеях теорії  Л. Уорда  (1841?1913). В основі соціально?психологічної концепції  Л. Уорда лежать еволю? ціоністські  ідеї Конта  і Спенсера,  які він наповнював  гуманістич? ним змістом. Він виходив з того, що в основу вивчення суспільства необхідно покласти  принципи психології, а не біології (як у Спен? сера), і зосереджував увагу на вивченні  психологічних механізмів суспільного  життя. Від природних процесів соціальне  життя відрізняється передусім  телічним,  тобто цілеспрямованим і твор? чим характером. Сліпа стихійна еволюція, яка відбувається в при? роді на основі природного відбору, “генезис”, у суспільстві змінюєть? ся “телезисом”, який формується на основі усвідомленого прагнен? ня до прогресу. Л. Уорд виділяє  бажання, що виражають  природні імпульси  (голод, спрага, статеві  потреби), в якості  первинної  со? ціальної сили. На їх базі формуються більш складні інтелектуальні, моральні й естетичні потреби, реалізація яких в творчій діяльності людини і забезпечує  на рівні “індивідуального телезису” розвиток суспільства.  Під телезисом  Уорд  і розумів  вплив  суспільства  на інстинктивні потяги індивіда. В якості основного носія “колектив? ного телезису” він розглядав державу, яка виникає  поряд з такими інституціями, як класи, право і т.ін. із боротьби рас. З цієї ідеї була розвинута концепція “соціального контролю”, яку поклав в основу


своєї “соціальної психології” Т. Шибутані. Розмірковуючи над мож? ливостями суспільства і людини в управлінні своїм життям, Л. Уорд прийшов  до постановки проблем  функції  психічних  фактів  в роз? витку не тільки суспільства,  але й цівілізації.

Теорія “соціального цілепокладання (телезису)” Л. Уорда була запозичена Е. Россом для обґунтування концепції соціального  роз? витку, в основі якого, на думку Е. Росса, лежить позаісторична “інтег? рація” індивідів, яка веде до утворення соціальних  груп і підпоряд? ковується певному соціальному контролю  і порядку. Процеси,  що сприяють досягненню проміжного стану між соціальною стабільні? стю і індивідуальною свободою, Росс вважав прогресивними, вис? тупаючи за внутрішній етичний  соціальний контроль  над поведін? кою індивіда, оснований на засвоєнні особистістю суспільних цінно? стей. Разом з тим він визначав зростаюче значення зовнішнього пол? ітичного контролю, що спирається на виховання, релігію, суспільну думку, соціальні санкції. Книги Росса і Мак?Даугалла багато разів перевидавались протягом майже двох десятиліть в США та в інших країнах. Вони відіграли важливу систематизуючу роль в розвиткові соціально?психологічного знання.

Концепції “психології народів” та “психології мас”, а також теорія “інстинктів  соціальної  поведінки”  Мак?Даугалла, концепція соціаль? ного порядку Е. Росса підготували ґрунт для переходу соціальної пси? хології на інший, якісно новий рівень, пов’язаний з перетворенням со? ціальної психології на емпіричну, експеримнетально?прикладну науку.