Класифікація груп

 

Існують різі класифікації соціальних  груп в залежності від принципів, на основі яких вони побудовані. Американський дослід? ник Юбенк виділив сім різних принципів, які можуть бути основою такої класифікації: рівень культурного розвитку, тип структури, за? дачі і функції,  тип контактів  в групі та ін. Основою  класифікації груп можуть бути також і інші фактори,  зокрема: тривалість існу? вання групи, принципи її формування, принципи доступності член? ства в ній. Так чи інакше загальною ознакою всіх запропонованих класифікацій є форма  життєдіяльності групи. Г.М. Андреєва  вва? жає, що якщо виходити з того, що група є суб’єктом соціальної діяль? ності, то принципи класифікації груп будуть іншими. Основою такої класифікації повинна бути соціологічна класифікація груп у відпо? відності з їх місцем в системі суспільних  відносин.

 

 

Умовні  (номінальні) групи  – це групи, які виокремлені за певною формальною ознакою (освіта, вік, стать, професія, етніч? на, політична  чи релігійна  належність). Члени  такої  групи  мо? жуть не перебувати  в безпосередньому контакті. Такі групи час? то називають  статистичними.

Соціальна психологія зосереджує  увагу на реальних  групах,

основою яких є об’єктивний процес обміну діяльністю  та її резуль? татами. Реальні  групи – це об’єднання людей, що взаємодіють  між собою. Такі групи утворюються для досягнення спільних цілей, які об’єднують людей на основі їх потреб та інтересів.

Серед реальних  груп існує і такий їх вид, як лабораторні гру?

пи, які здебільше фігурують в загально?психологічних досліджен? нях. На відміну від них існують природні  групи. Соціально?пси? хологічний  аналіз здійснюється в обох різновидах  реальних груп.

Природні  групи  можуть  бути  вели кими  і малим и. Кри? терієм такого розподілу  є безпосередність та опосередкованість спілкування. Ще однією суттєвою ознакою цих груп є їх чи? сельність. Кількісний склад групи – важлива  її характеристи? ка. Її нижня та верхня межі – важливий чинник взаємодії, прий? няття  рішення,  керівництва, а також її динамічних  процесів. З приводу  нижньої  та верхньої меж психологами висловлюють?


ся різні думки. Вважається, що група може мати двох осіб (діа? ди). Деякі  дослідники висловлюють думку,  що нижньою  ме? жею малої групи є 3 особи (тріади). Існують також різні думки що до  вер хньо ї м ежі  ма лої  гр упи  (від  7?10  до 45  і б ільше  її членів). Деякі  психологи,  посилаються на магічне  число  7±2. Досвід людства  показує, що різні функціональні  первинні  уг? рупування (дитячі, виробничі,  наукові, військові) коливають? ся десь у цих межах.

У малій групі спілкування відбувається як безпосереднє,  ве?

лика група характеризується опосередкованим, здебільшого анон? імічним характером спілкування, що зумовлено неможливістю пря? мого контакту членів групи через численність її членів. До великих груп належать нації та етнічні спільності, класи, соціальні рухи, вікові  групи. В окремих  випадках  (вікові, статеві)  великі  групи збігаються  з номінальними групами.  В соціальній  психології  ве? ликі групи досліджені неоднаково.  Одні з них мають солідну тра? дицію дослідження (масові явища  і рухи), інші (класи, нації)  – представлені менше в якості об’єкта соціальної психології. Великі групи поділяються на організовані і неорганізовані. Перші мають певні структурно?формальні, організаційні (склад групи, система комунікацій та ін.) та відповідні  соціально?психологічні (групові цінності, норми та ін.) характеристики. Неорганізовані групи ха? рактеризуються стихійністю  виникнення (натовп).

В соціальній  психології деякі дослідники висловлюють дум? ку щодо доцільності  виокремлення поряд з малими  та велики? ми середніх груп. Критеріями їх виділення є наявність  єдиного простору, в якому відбувається взаємодіяльність, наявність  пев? них повноважень координуючих і керівних  осіб, з якими  періо? дично контактують члени середніх груп, а також наявність  ма? лих груп, які входять до складу середніх груп (клас  в школі, ви? робничий колектив  на підприємстві). У середніх групах порівня? но з малими безпосередній контакт  здійснюється з певними уповноваженими представниками групи. У великих  групах кон? такти  з уповноваженими особами  набувають  багатощаблевого опосередкованого характеру.


Психологічний вплив групи на особистість може бути різним (по?

зитивним або негативним) в залежності від кількості членів цієї групи.

Позитивні наслідки збільшення кількості членів групи.

1. Зі збільшенням групи в ній з’являється  більше людей із яск? раво вираженою  індивідуальністю. Це створює  сприятливі умови для широкого і різнобічного  обговорення різних питань

2. Чим більше група, тим легше розподілити обов’язки між її членами у відповідності з їх можливостями і здібностями в інтере? сах загальної цілі.

3. Більша  за чисельністю  група може зібрати  і переробити за той самий час більшу кількість інформації.

4. В більшій групі більша кількість людей може приймати участь у виробітці і прийнятті рішення.

5. З ростом  групи  підвищується її “ресурс  талантів”.  Це

збільшує  імовірність  прийняття оптимальних рішень. Для задач, що мають багато альтернативних варіантів рішення, ця обставина є вельми суттєвою.

Негативні наслідки збільшення кількості членів групи.

1. Зі  збільшенням числа  членів  групи  може зменшуватись її згуртованість, зростає імовірність  утворення і розпаду на маленькі угрупування. Це суттєво утруднює досягнення єдності в обговоренні в групі питань.

2. Великою  групою важко управляти, організовувати взаємо?

дію її членів, налагоджувати між ними нормальні  ділові і особисті взаємостосунки.

3. Ріст групи може привести до збільшення розходжень  у дум?

ках і загострення взаємовідносин.

4. Зі збільшенням групи статус і авторитет одних її членів зро? стає, інших – зменшується, збільшується психологічна дистанція між ними. Можливості для розвитку  і використання своїх здібнос? тей, задоволення потреб у спілкуванні, самовираженні, визнанні  у одних членів  групи  зростає,  у інших  – зменшується, що створює несприятливі умови для розвитку  особистості.

5. Зі збільшенням групи середній внесок кожного  учасника  в результаті  сумісної діяльності  здебільше знижується.


Висновки

1. Соціальна група – це об’єднання двох або більше людей, які взаємодіють  один з одним і залежать  один від одного в тому розумінні,  що загальні  потреби  і цілі заставляють їх розрахову? вати один на одного.

Група – це така реальність,  завдяки  якій людина задовольняє багато потреб, а саме: потребу у виживанні,  у функціонуванні осо? бистості, у засвоєнні  людського  досвіду, у самооцінці,  у самоіден? тичності, у позитивних емоціях і т.ін.

2. До елементарних параметрів  групи  належать: композиція (склад), структура групи, групові процеси, групові норми і цінності, система санкцій. Ці параметри можна класифікувати за двома озна? ками: тими, що характеризують групу як ціле, і тими, що стосують? ся характеристик людини як члена групи.

Композиція групи визначається в залежності від того, яка ре? альна група досліджується і які ставляться цілі в досліджені. Зна? чимі характеристики (стать,  вік, професійні чи моральні  якості задаються  дослідником). Теж саме можна сказати  відносно гру? пових структур.  Визначають горизонтальні структури (лідерсь? ка структура, структура  статусів, структура  комунікацій та ін) та вертикальні структури (неофіційні відносини, офіційні  відноси? ни, неофіційні ділові та ін.).

До групових процесів відносяться процеси розвитку, згуртова?

ності, нормативного тиску, прийняття рішення.

До другої групи параметрів  відносяться характеристики гру? пи, що стосуються місця індивіда в групі в якості її члена. Для цього використовуються такі поняття:  групові очікування (експектації), цінності, норми, санкції, статус, позиція, роль.

3. Існують різні класифікації соціальних  груп в залежності від принципів,  на основі яких вони побудовані. В залежності  від кількості  членів  групи  поділяються на великі  і малі. За мірою безпосереднього впливу  на особистість  виділяються первинні  і вторинні  групи: за мірою зв’язку з іншими групами  виділяють? ся закриті і відкриті групи. В залежності  від сили впливу на осо? бистість  розрізняють групи  членства  і референтні групи.  За


мірою організації  розрізняють неорганізовані, випадкові  групи і цільові організовані.  В залежності від тривалості існування виділяються короткочасні і довготривалі (сталі) групи. За мірою міцності і стійкості внутрішніх  зв’язків розрізняють згуртовані, малозгуртовані і роз’єднані групи.

Основою  класифікації можуть  бути й інші критерії.  Амери?

канський дослідник Юбенк виділив сім різних принципів, які мо? жуть бути основою класифікації: рівень культурного розвитку, тип структури,  задачі і функції, тип контактів в групі та ін. Так чи іна? кше, загальною ознакою всіх існуючих класифікацій групи є фор? ма життєдіяльності групи.