Визначення поняття „група”

 

Здається, що відповідь на питання, що таке група, є самозрозу? мілим. В побутовій мові це поняття  використовується, щоб визна? чити досить стійку сукупність індивідів, що пов’язані єдиною ціллю, задачею, загальним інтересом. З точки зору даного визначення, група може розглядатись як будь?яка сукупність  людей, що включені  в послідовну  координаційну діяльність,  яка  свідомо  чи підсвідомо підпорядкована якій?небудь загальній цілі, досягнення якої прине? се учасникам  певне задоволення.

Щодо наукового  визначення поняття  група, то тут існують різні його варіанти  в залежності від наукової  парадигми,  в якій воно використовується. Наприклад, спеціаліст з групової дина? міки Марвін  Шоу стверджує,  що всі групи мають таку загальну ознаку як взаємодія їх членів. Він визначає  групу як спільноту, що складається з двох або більше взаємодіючих і взаємовпли? ваючих один на одне індивідів. Австрійський соціальний пси? холог Джон Тернер вважає головною характеристикою групи почуття  “ми” і “вони”.

Історія наукового вивчення соціальних  груп нараховує  майже півтора століття. Чисельна кількість авторів різної теоретичної орі? єнтації займались дослідженнями в цій галузі. Поняття “соціальна група” має давню традицію розробки  і його застосування як в західній, так і у вітчизняній науках.

Вітчизняний дослідник  А.І. Донцов виділяє  три важливих мо? менти, що пов’язані з еволюцією слова “група” і перетворенням його в наукове поняття:

– В XVIII  ст. термін починає використовуватись в європейсь? ких мовах для визначення реальних  людських  спільностей,  члени яких можуть бути об’єднаними деякою загальною ознакою.

– В 2?й половині ХІХ ст. реальність, що означена цим терміном,

стає об’єктом вивчення особливої науки – соціальної психології.


– В 10–20 рр. ХХ ст. основним  об’єктом дослідження соціаль? ної психології стає мала група – об’єднання, в яке людина включена безпосередньо самим ходом життєдіяльності. Поняття групи вхо? дить в активний лексикон  кожного  соціального  психолога.  Саме виділення групи в якості предмета дослідження сприяло  тому, що соціальна  психологія укріпилась як молода, але повноцінна  гума? нітарна дисципліна.

А.І. Донцов  визначає  соціальну  групу як відносно  стійку  су? купність людей, яка історично зв’язана спільністю цінностей, цілей, засобів або умов соціальної життєдіяльності. Сумісна діяльність членів групи більшістю вітчизняних авторів розглядається як важ? ливий  ф актор  функціонування і розвитку  соціально ї гр упи (Г.М. Андреєва,  В.В. Абраменкова,  М.Н.  Корнєв  та ін.). Сумісна діяльність, її характер й зміст визначають  ті відносини, які виника? ють і розвиваються між членами групи на всіх рівнях.

Основними характеристками сумісної діяльності  є:

–  присутність її учасників в одному просторі і часі, що дає мож?

ливість спілкуватись, обмінюватись діями, інформацією, відносинами;

– наявність  єдиної  цілі  – передбачуваного результату,  що відповідає загальним  інтересам і сприяє реалізації потреб кожного з учасників  групового процесу;

– розподіл  функцій  і ролей  між учасниками сумісної  діяль? ності, який  зумовлено  характером  самої діяльності  і необхідністю цілеспрямованого управління її активністю.

Цими  психологічними характеристиками сучасної діяльності визначаються властивості і особливості  соціальної  групи. Отже, можна сказати, що соціальні групи – це об’єднання з двох або більше людей, які взаємодіють  один  з одним і залежать  один від одного, тому що цього вимагають їх потреби.

Виникає питання: чи можна назвати групою людей, які  знахо? дяться поруч, але не взаємодіють (наприклад, в одній аудиторії сту? денти  здають  екзамен)? Американський соціальний психолог Е. Аронсон визначає  такі групи як несоціальні групи.  Несоціальні групи визначаються як групи, що складаються з двох або більше лю? дей, які знаходяться в одному й тому ж місці, але не взаємодіють один з одним (наприклад, уболівальники однієї футбольної коман?


ди). Такі групи теж вивчаються соціальною  психологією.  Основне питання,  що стосується цих груп: як впливає  на людину сам факт присутності інших  людей?  Слова  “сам факт  присутності”  означа? ють, що ці люди не спілкуються з нами, не заохочують і не карають, тобто вони нічого не роблять,  просто є присутніми або як пасивні спостерігачі або “співдіячі”. Співдіячі – це група людей, яка працює індивідуально, одночасно, але поодинці виконуючи  роботу, яка не передбачає суперництва.

Як вже відмічалось  в попередніх  розділах,  100 років  тому

психолог Норман  Тріплет (1898) помітив, що велосипедисти по? казують кращий результат, коли вони змагаються  один з одним, а не з секундоміром.  Тріплет  поставив  один з найперших  лабо? раторних  експериментів з соціальної  психології, в якому нама? гався перевірити цей феномен.  Він виявив,  що діти, яким  про? понували  з максимально можливою  швидкістю  змотати  леску спінінга, разом зі співдіячами працювали швидше, ніж наодинці. Подальші  експерименти, які проводились в перші десятиріччя

20 ст., показали,  що у присутності інших  підвищується також

швидкість,  з якою люди виконують  прості приклади на помно? же ння  і ви кр еслюють  в тек сті  за да ні літер и. Підви щує ться точність  виконання простих  завдань  на  моторику.  Цей  ефект було названо соціальною  фасилітацією. Його було виявлено та? кож у тварин. Наприклад, у присутності інших мурашки  швид? ше риють пісок, а курчата  скльовують  більше зерен.

Однак  інші дослідження, які було проведено  в той самий час, показали,  що у рішенні деяких  задач присутність інших погіршує результат. В присутності інших особень свого виду таргани, папуги проходили лабіринт  повільніше,  ніж звичайно.  Такий  же негатив? ний ефект спостерігався і у людей. Присутність інших знижувала ефективність у заучуванні безглуздих  складів, у проходженні лабі? ринту і у вирішенні складних  прикладів на помноження.

Через  25 років після  цих експериментів соціальний психолог Роберт  Зайенс  зробив спробу узгодити  між собою суперечливі на перший  погляд  результати,  застосувавши для цього принцип  екс? периментальної психології, який полягає  в тім, що збудження зав? жди підсилює домінуючу реакцію. Підвищення збудження поліпшує


виконання простих задач, для яких найбільш імовірною (“доміную? чою”) реакцією  є правильне рішення.  Люди  скоріше  розгадують прості анаграми, такі як “лебх”, коли вони збуджені. В складних за? дачах, де правильна відповідь  сама собою не напрошується,  збуд? ження приводить  до неправильної реакції. Збуджені люди, як пра? вило, гірше вирішують складні анаграми.

Якщо соціальне збудження підсилює домінуючу реакцію, воно повинно  поліпшувати виконання простих задач і погіршувати ви? конання складних. Намотування льоски, рішення простих прикладів на помноження і виконання завдань, пов’язаних з їжею, все це легкі задачі, для яких реакція добре засвоєна або вроджено домінує. Тому природно, що в присутності інших людей виконання таких завдань помітно поліпшується. З іншого боку, засвоєння нового матеріалу, проходження лабіринту  і рішення  складних  математичних задач – це більш важкі завдання, для яких правильна відповідь менш імов? ірна. Тому  немає  нічого дивного  в тому, що в присутності інших людей збільшується кількість  невірних відповідей в таких задачах. Одне й те ж саме загальне правило – збудження сприяє домінуючій реакції – в обох випадках спрацьовує.

Отже, соціальна фасилітація в традиційному значенні – це тен? денція, яка спонукає людей краще виконувати прості або дуже знай? омі задачі в присутності інших. У сучасному значенні фасилітація – це підсилення домінантних реакцій в присутності інших.

Гіпотеза, згідно з якою збудження сприяє  домінуючій ре? акції, була підтверджена після майже 300 дослідів, які було про? ведено за допомогою більш як 25000 добровільних учасників. В одному з експериментів Зайенс і Стівен Сейлз пропонували до? сліджуваним вимовити кожне слово з деякого  набору безглуз? дих слів від 1 до 16 разів. Потім  вони пояснювали, що ці слова по одному будуть з’являтись на екрані. Досліджуваним пропо? нували  кожного разу відмічати, яке із слів з’явилось. В той час, як в дійсності на екрані протягом  однієї сотої секунди експону? вались лише хаотичні чорні лінії, досліджувані “бачили” зде? більшого ті слова, які до цього називали частіше. Ці слова стали домінуючою реакцією. Люди, які виконували те ж саме завдан? ня у присутності двох інших досліджуваних, “вгадували” домі?


нуючі слова ще частіше. Отже, люди вибирають  домінантні сло? ва (повторені 16 разів) частіше, а субординантні (повторені лише один раз) – рідше, якщо при цьому є присутніми спостерігачі.

Спортсмени застосовують добре засвоєні навички, і це допома?

гає зрозуміти,  чому нерідко  їх результати поліпшуються завдяки енергійній  підтримці  вболівальників. Звичайно, несоціальні  групи є цікавим об’єктом дослідження в соціальній психології. Проте, коли йдеться  про визначення поняття  “група”, то більшість  соціальних психологів у цьому понятті розуміють не просто різнорідну компа? нію людей, що випадково опинились в одному й тому самому місці. Коли йдеться про групу, то уявляють собі людей, які зібрались  ра? зом для виконання якоїсь задачі.

Соціальна група визначається як зібрання двох або більше лю? дей, які взаємодіють один з одним і залежать один від одного в тому розумінні, що загальні потреби і цілі заставляють їх розраховувати один на одного.

Що заставляє людей об’єднуватись в групи? Вступаючи у взаємо? відносини  з іншими, люди задовольняють декілька  основних  людсь? ких потреб, які є настільки глибинними, що можна навіть стверджува? ти, що у людини є вроджена потреба належати до соціальної групи. В нашому еволюційному минулому  встановлення зв’язків між людьми було дуже суттєвим для виживання. Коли люди об’єднувались один з одним, їм було легше полювати і збирати харчові рослини, знаходити партнерів  і піклуватись про дітей. Внаслідок  цього потреба у належ? ності стала вродженою і існує в будь?якому суспільстві.

Членство в соціальній  групі має також  ряд  інших  переваг.

Інші люди можуть бути джерелом інформації, допомагаючи роз? в’язувати сумніви відносно характеру соціальної ситуації. Група стає також суттєвою частиною ідентичності  людини, допомагаю? чи їй визначитись відносно того, хто вона така (свідчення тому – велика  кількість  людей, що носять певні атрибути,  які засвідчу? ють про належність  до певної групи, наприклад,  футболки з зоб? раженням своєї улюбленої групи). Групи також приймають участь у формуванні соціальних  норм, тобто певних правил,  що визна? чають, яка  поведінка  буде доречною. Отже, група – це така ре? альність, завдяки  якій людина задовольняє багато своїх потреб.


В одній зі своїх робіт відомий дослідник груп Курт Левін ставить питання: “Що означає група для людини?”  І відповідає  на нього так: 1) група – ґрунт для функціонування особистості; 2) група – засіб для реалізації  цілей; 3) людина є частиною групи, носієм її ідей; 4) група – життєвий простір для людини.

Для  соціальної  псих ології  словоспо луче ння  “людина  в

групі” і “людина як член групи” виступають  як синоніми: вив? чати  людину  в групі  – значить  розглядати її як  члена  групи. Людина  як член групи – тільки одна з іпостасей  самореалізації і самовиявлення людини, але дуже важлива,  в ній людина про? живає  значну  частину  свого особистого  часу. З приводу  цього К. Левін зауважив,  що соціальний клімат, в якому живе дитина, є важливим для  її розвитку  так  само, як  повітря,  яким  вона дихає. Група, до якої вона належить,  – це ґрунт, на якому  вона буде дорослішати.  Її ставлення до групи і його статус в ній – найбільш  важливі  фактори,  що забезпечують відчуття  безпеки. Не  дивно,  що та група, частиною  якої  є людина,  і культура,  в якій  вона живе, значною мірою детермінують  її поведінку  і ха? рактер. Іншими словами, вони значною мірою визначають її осо? бистий  стиль життя,  направленість і продуктивність її планів.

В  роб о та х  та к и х  є вроп е йсь к их  псих оло гів  ХХ  с т., я к

М. Шеріф  (50?ті рр.), Г. Теджфел (80?ті рр.), Дж. Тернер  (90?ті рр.) людина  в групі – одна з іпостасей  її існування.  Вона вини? кає на основі самоідентифікації людини  з нормами  і цінностя? ми своєї групи. Когнітивною основою становлення цієї форми людського  буття є процес, який  визначається Дж. Тернером  як самокатегоризація (співвіднесення себе з певною соціальною ка? тегорією на противагу іншої соціальної категорії). Існує три рівні категоризації: вищий  – як людської істоти на відміну від інших форм  життя  і нежиття;  проміжний – як члена  деяких  соціаль? них груп на противагу  іншим  соціальним групам; нижчий  – як істоти, що унікально  відрізняється від інших людських  істот (і своєї, і чужої групи).

Г р уп а  до по м а га є  лю ди ні  з а сво ї ти  її  н о р м и  і  ц інно сті, здійснити  соціалізацію.  Людина не може перебувати  поза якою?


небудь групою довгий час. Поза суспільством,  поза групою собі подібних вона деградує, втрачає здатності спілкування, взаємо? діяльності.  Прототип Робінзона Крузо (Даніеля Дефо) – моряк А. Селкір  після  тривалого  перебування на безлюдному  острові так  і не зміг, повернувшись додому, стати  знову  повноцінним членом суспільства: він шукав самотності, жив в глухому кутку усадьби свого батька і досить скоро помер. На жаль, для люди? ни вільний  і широкий  вибір групи не завжди є можливим. А тому ми все життя шукаємо найбільш придатну для нас спільноту, ви? бираємо  ті або інші групи, адаптуємося до них, стверджуємося в тій або іншій ролі, боремося за змінення  статусу, шукаємо ком? проміс між вимогами  групи і власними  принципами. По відно? шенню до особистості  група може грати як позитивну, так і не? гативну роль. Якщо вона забезпечує  задоволення потреб особи? стості, а встановлений нею статус відповідає  очікуванням осо? би, це можна вважати  позитивним моментом у розвитку  особи? стості (професійному, соціальному,  культурному, фізичному і т.ін.). Якщо цього не спостерігається, можлива  деградація  осо? бистості, викривлення розвитку,  конфлікт між особистістю  і групою. Особливо це є важливим для особитості, яка знаходить? ся на стадії задоволення потреб в повазі і самореалізації.

Негативний вплив групи на особистість може виявлятись у здатності групи підпорядковувати собі людину, заставити  її вчи? няти дії, які суперечать  її власним  переконанням, але це відбу? ватиметься в тому випадку,  коли  перебування в ній людини  є більш цінним, ніж збереження власних моральних  принципів або якщо  вихід з групи ставить  під загрозу  здоров’я, життя.  Отже, основними  ознаками  групи є: сумісна діяльність (її зміст та ха? рактер); цілі та задачі цієї діяльності;  певний  тип відносин  між індивідами,  які складаються на основі взаємодіяльності; прий? няті  в групі норми  та правила,  які б відповідали цим відноси? нам; усвідомлення членами групи своєї належності  до неї („ми? почуття”); наявність  групових  атрибутів  (назва, символи,  чис? ла), які засвідчують  це „ми?почуття”; зовнішня  та внутрішня організація,  яка відповідає  відміченим  вище ознакам.