Глава 3. Соціальна психологія як наука:  історичний аспект

 

Психологія народів і мас

 

Психологія народів і мас – це особлива сторінка в розвитку со? ціальної психології. Вона виникла  на рубежі  ХІХ?ХХ ст. і складає передісторію наукової соціальної психології. Коли мова йде про пе? редісторію науки, то підкреслюється, що розроблені в той час поло? ження не були соціально?психологічними в сьогоднішньому ро? зумінні слова, проте вони сприяли становленню сучасної науки.

Особливістю теорій, які отримали  назву “психологія  народів і

мас” була загальна їх проблематика: масовидні явища, великі соціальні групи людей, механізми масового впливу та інші соціальні явища “крупного  калібру”. Г.М. Андрєєва  називає  цей етап розвитку  со? ціальної психології описовим, тобто теорії цього періоду за типом дос? лідження  були споглядальними, містили загальні оцінки і прогнози.

Психологія народів і мас по?своєму намагалась відповісти  на запитання, які ставило суспільство перед наукою. Потреба у досл? ідженнях  психології  мас зумовлювалась особливістю  соціальних відносин того часу. То була епоха масових рухів, революційного настрою мас. Саме цей динамізм суспільства, його бурхливість вик? ликали  інтерес до масових явищ  психіки, зумовило  появу нових концепцій,  в яких розроблялось нове коло проблем, пов’язаних з психологією  мас. Ці концепції визначили цілий етап розвитку  со? ціальної психології.

Масові  явища  завжди  привертали увагу політиків,  представ? ників громадської  думки. На зломі ХІХ?ХХ ст. предметом  ретель? ного вивчення багатьох вчених різних країн стали явища навіюван? ня, наслідування, поведінки особистості в натовпі, взаємодії лідера та маси. Найбільш відомими роботами з цієї проблематики є робо? ти французьких дослідників Г. Тарда і Г. Лебона.

Інтелектуальні та наукові підґрунтя психології мас не є од?

норідними.  З одного  боку, це – прийоми  і концепції  сугестії.


Антон Месмер  (1733?1815), який  умів вводити  людей в транс, об’явив,  що може  управляти універсальною силою  (“тварин? ним магнетизмом”), що зміцнює життєві сили і здоров’я. Гіпно? тичне навіювання – як це було названо  потім – повинно  було знижувати рівень  свідомості  пацієнта , роб ля чи  його  роз ум більш  “примітивним”.  Гіпнотизм  став однією  з важливих мо? делей соціального  навіювання і на ранньому  етапі був запози? чений  психологією  мас для  пояснення ірраціональності, емо? ційності  і “примітивності” натовпу.

Інша  медична  модель, ще більш “патологічна”  за своїм поход? женням і формою, була взята з епідеміології. Незадовго до цього було доведено факт передачі інфекції через посередництво вірусу завдяки дослідженням Луі Пастера (1822?1895) і Роберта  Коха (1843?1910). Аналогічно цьому психічну інфекцію стали вважати відповідальною за розповсюдження афектів  і “анамії” (занепад  моралі) в людських збориськах або в будь?якому збудженому натовпу.

Ще одним науковим обгрунтуванням психології мас стала кри? міналістика. Те, що в медичній  інтерпретації мало статус підсвідо? мого і афективного, з юридичної точки зору уявлялось як знижена відповідальність індивіда, який  є включеним у натовп. Основним положенням цього медико?правового підходу було те, що у натовпі людина  стає більш примітивною й інфантильною, а тому – менш розумною і менш відповідальною.

Всі ці ідеї було викладено в серії італійських і французьких пуб? лікацій  ще до 1895 року, але Г. Лебон (1841?1931) популярно виклав їх у своєму бестселері “Психологія народів і мас” (1895). В цій книзі Лебон виокремлює такі чинники, що зумовлюють напрямок суспіль? ного руху: душа раси, вплив вожаків, наслідування, навіювання і взає? мне зараження. “Психічна  інфекція”  – це ключове  поняття,  яким Г. Лебон визначає психологічний механізм взаємодії мас. Головними ознаками  маси, на думку Лебона, є знеособленість, втрата інтелекту та особистої відповідальності, домінування почуттів.

Французький психолог  С. Московічі  так визначає  сутність

вчення Г. Лебона.

1. Натовп в психологічному смислі являє  собою людей, які на?

ділені людською спільністю, а не просто зібраних в одному місті.


2. Індивід діє, як і маса, але перший – свідомо, друга – неусвідом?

лено, оскільки свідомість індивідуальна, а безсвідоме колективне.

3. Натовп є консервативним, не дивлячись на його революцій? ний образ дій. Він завжди закінчує  відбудовою того, що повалюва? ли, так як для  них, як і для  всіх, які знаходяться у стані гіпнозу, минуле є більш значимим, ніж сучасне.

4. Маси, якими б не була їхня культура, доктрина або соціальне становище, потребують вождя. Він переконує їх не за допомогою доводів розуму чи сили, а як гіпнотизер  своїм авторитетом.

5. Пропаганда (або комунікація) має ірраціональну основу, ко? лективні  переконання і такий  інструмент,  як навіювання. Більша частина наших дій є наслідком  переконань.  Критичний розум, відсутність  переконання і пристрасті  є перешкодами до дії. Навію? вання може їх подолати, саме тому пропаганда, що адресована  ма? сам, повинна використовувати мову алегорій – енергійну і образну, з простими і владними  формулюваннями.

6. Політика,  ціллю якої є управління масами (партією, класом, нацією), за необхідності не є сторонньою до фантазії. Вона повинна спиратись на якусь вищу ідею (революції, батьківщини), яку втілю? ють і врощують у свідомість кожної людини маси, поки не навіють її. Згодом вона перетворюється в колективні образи і дії.

Концепція натовпу виходить з ідеї аномальності, яка асоціюєть? ся або з хворобою, або зі злочинністю, і в кращому випадку допус? каються пом’якшуючі обставини.

Щоб зрозуміти, чому колективна поведінка трактується як аномаль? на або навіть “анамічна”, потрібно згадати соціальну і політичну ситуа? цію, в якій створювались ці концепції, а саме: революції (1789, 1830, 1848,

1871 у Франції); радикальні економічні і соціальні зміни, які привели до

урбанізації й індустріалізації; підйом “революційного руху мас”; важли? ва роль профсоюзів і соціалістів, страйки і першотравневі демонстрації і т.ін. Все це загрожувало стабільності  політичного,  суспільного  й етич? ного порядку. Як стверджує Берроуз (Barrows, 1981), в ті роки з’явилось загальне  відчуття  занепаду і відсутності  бажання  нести за це відпові? дальність. Маси були “виявлені” (Московічі), їх стали боятись як при? чину всіх неприємностей, і наука була зобов’язана проаналізувати ви? падкові зв’язки між феноменом мас і суспільними бідами.


І криміналістське, і психіатричне, і епідеміологічне тлумачен? ня однаково відповідало духові часу. Описуючи банди і присяжних засідателів, масові демонстрації і парламенти, злочинні та релігійні організації, Лебон підводив всі ці групи під категорію “натовпу”.

Зазначимо, що сьогодні ми зовсім інакше тлумачимо  поняття натовпу, соціальних рухів, аудиторій  і суспільних  інституцій.  Але вже тоді, в кінці ХІХ ст., французьким соціологом  Габріелем Тар? дом (1843?1904) була проведена диференціація між натовпом і пуб? лікою. Якщо  перше мало на увазі фізичні  контакти  і обмеженість місця у натовпу, то друге означало, що публіка не знаходиться у просторовій близькості і може створювати  “суспільну  думку” зав? дяки сучасним засобам комунікації.

У 1890 році вийшла  робота І. Тарда “Закони  наслідування”, в якій  він визначив  основні  положення соціальної  психології  – на? уки, створити  яку він поставив своєю метою.

Тард  порівнював  суспільство з мозком,  клітиною  якого  є

свідомість окремої людини. Він вважав суспільство продуктом взає? модії індивідуальних свідомостей  через передачу людьми один од? ному і засвоєння ними уявлень,  переконань,  бажань, намірів та ін. Виходячи  з цього, він поставив  своєю ціллю створити  науку – со? ціальну (колективну) психологію, яка повинна  вивчати взаємодію індивідуальних свідомостей. На думку Тарда, від індивідуальної пси? хології (інтрацеребральна психологія) соціальна психологія (інтер? психологія) відрізняється тим, що займається виключно  відноси? нами нашого “Я” до інших “Я”, їх взаємними впливами.  В цій дії одного духу на інший і потрібно бачити елементарний факт, із яко? го випливає все соціальне життя.

Суспільні  процеси Тард пояснював  виключно  дією механізму

наслідування, на якому будуються людські взаємини. Задача науки полягала  у вивченні  законів  наслідування, завдяки  яким  суспіль? ство, з одного боку, підтримує  своє існування  в якості цілісності, з другого – розвивається завдяки  виникненню і розповсюдженню в різних галузях життя винаходів. Винаходи – це акт індивідуальної творчості. Саме вони створили  мову, господарство,  державу, релі? гію тощо. Акти творчості і наслідування діють подібно колам на воді: нові винаходи  – нові хвилі наслідування. Задача науки  полягає  у


вивченні  законів  наслідування, завдяки  яким  суспільство  підтри?

мує своє існування.

І хоча при житті Тарда його ідеї не отримали широкого розпов? сюдження, сьогодні він вважається одним із засновників соціальної психології. Він зробив значний  внесок в розвиток  науки про міжо? собистісні  стосунки  та їх механізми,  досліджував проблеми  сусп? ільної думки, психології  натовпу,  механізми  психологічного зара? ження і навіювання. Тард сприяв також включенню  в арсенал соц? іально?психологічної науки емпіричних методів дослідження – ана? лізу історичних  документів  і статистичних даних.

Ідеї І. Тарда, Г. Лебона знайшли  розуміння у З. Фрейда,  який

виклав свої погляди на соціально?психологічні явища у групах в роботі “Масова психологія і аналіз людського “Я”. З. Фрейд  актив? но використовував положення психології мас Г. Лебона. Для нього велику роль в соціальному устрої світу відігравало навіювання,  на? слідування, підпорядкування лідерові (вожаку), неусвідомлені ко? лективні уявлення. Вплив З. Фрейда на розвиток соціальної психо? логії сьогодні визнається всіма значними науковцями, його звернен? ня до проблематики групової психології не було випадковим, а ба? зувалось на нагромадженому ним досвідові.

Розглядаючи питання  групової психології, З. Фрейд  та його

послідовники виходили  з розробленої ними методології психоана? лізу, екстраполюючи поняття та принципи, розроблені  в практиці лікування неврозів,  на сферу  соціально?психологічних явищ.  За основу інтерпретації міжособистісних і міжгрупових відносин бра? лися психологічні механізми такої групи, як сім’я. Особливо це сто? сується  аналізу  взаємин  лідера та маси. Соціальна група розгля? дається  як  сукупність  індивідів,  які вважають  лідера  своїм ідеа? лом. Індивіди  замінюють свій ідеал “Я” масовим ідеалом, що втілюється у вожді. Якщо вождь у психології натовпу є суб’єктом своїх дій, свідомий вольовий  акт якого полягає в нав’язуванні іншим свого образу, то стає можливим, за особливого стану людей у натовпі,  нав’язати  свій образ. Через  ідентифікацію себе з ліде? ром як своїм ідеалом відбувається ідентифікація одного індивіда з іншим. Згідно зі схемою З. Фрейда, відносини  з лідером будують? ся за аналогією дитини з батьками.


В концепції  “психології мас” маса протиставляється вождю, еліті, лідеру, які здатні навести порядок у масі, повести її за собою.

Розглядаючи натовп як сліпу, некеровану  силу, Г. Тард, Г. Ле? бон, З. Фрейд шукали шляхи перетворення його на таку спільноту, яка позбулася б своїх негативних  руйнівних сил. Окрім  волі, інте? лекту, свідомості лідерів вони бачили й інші можливості подолати суперечності  між індивідом  і суспільством.  Так, ефективним засо? бом корегування психічних дефектів натовпу вони вважали його організацію, об’єднання в групу.

Ідея наслідування як основи соціального  життя  в кінці ХІХ – початку ХХ ст. була дуже поширеною. Відомий російський психо? лог і фізіолог  В.М. Бехтерєв теж відводив механізмові  наслідуван? ня суттєву роль у своїх наукових  поглядах.

Один з видатних соціальних психологів Болдуін сприяв широ?

кому розповсюдженню ідеї наслідування в США. Для нього насліду? вання виступало основою всякого навчання. Ця ідея набула нового і стійкого звучання в теоріях необіхевіоризму, потім – соціобіхевіо? ризму,  що розглядав наслідування моделі як  основний  шлях  со? ціального научіння  (А. Бандура).

Концепція “психології мас” стає підґрунтям для створення перших підручників з соціальної психології, якими були “Соціаль? на психологія” – підручник  американського соціолога Е. Росса та англійського психолога В. Мак?Даугалла “Вступ до соціальної пси? хології”, які вийшли друком у 1908 р. Дата виходу цих підручників вважається роком виникнення соціальної психології як науки. Ці праці – типовий приклад  двох різних підходів до розв’язання со? ціально?психологічних проблем. Е. Росс підходив до цих проблем з боку соціологічної теорії, вважаючи соціальний контроль, як на? вмисний вплив суспільства на поведінку, основою соціально?пси? хологічних  відносин.

Несподівано яскраво  ідея  наслідування була  заявленою в

Європі 80?х років ХХ ст. С. Московічі. Причому Московічі, по суті, повертається до соціально?психологічних джерел  цієї ідеї – робіт Г. Тарда, Г. Лебона і З. Фрейда. Обставини, які змусили С. Московічі взятись  за цей серйозний аналіз, він описує  так: “Розрив  соціаль? них зв’язків, швидкість  передачі інформації,  безперервна міграція


населення,  прискорений і дратівливий ритм міського життя  ство? рюють і руйнують  людські спільноти.  Будучи  розрізненими, вони відтворюються у формі непостійних і зростаючих натовпів …Народ? ження  будь?якої форми  колективного життя  завжди  співпадало  з появою на світ нового людського типу. І навпаки,  занепад якоїсь з цих форм завжди  супроводжується зникненням певного типу лю? дей. Ми існуємо в епоху масових спільнот і людини маси” (С. Мос? ковичи “Век толп” – М., 1998 – С. 27?28).

Отже, ідея, що виникла  в кінці ХІХ ст. як соціально?психоло?

гічна відповідь  на ту культурну і соціально?економічну ситуацію, яка склалась  в Європі,  виявилась досить життєстійкою і сьогодні представленою в соціальній  психології в тих або інших формах.