Соціальні дилеми. Вирішення соціальних дилем

 

В соціально?психологічних дослідженнях виявлено декілька причин  конфліктів. Дослідники зазначають,  що на всіх рівнях  со? ціальних конфліктів (міжособистісні, міжгрупові, міжнародні) ці при? чини одні й ті ж самі. Однією з причин конфліктів є соціальні диле- ми. Соціальні дилеми полягають  в наступному.  У разі, коли індиві? дуально вигідні стратегії поведінки  ведуть до колективного програ? шу, то встає проблема: як узгодити благополуччя індивідів, включа? ючи і їх право мати свої особисті інтереси, і благополуччя всього сус? пільства в цілому. Багато проблем виникає тому, що різні групи праг? нуть реалізувати свої вузькоегоїстичні інтереси, але при цьому шко? дять загальнолюдським інтересам. Наприклад, з точки зору егоїстич? ного інтересу очисні прилади не вигідні. Кожен може думати, що від викидів шкідливих речовин тільки одного підприємства багато шко? ди не буде. Але ж і всі інші можуть розмірковувати подібним чином, і в результаті повітря і вода стають отруєними.

Щоб ізолювати і вивчити цю дилему, соціальні психологи викори? стовують лабораторні ігри, які відображають сутність багатьох реаль? них конфліктів в соціумі. Показуючи, яким чином позитивно мислячі люди попадаються в пастку взаємно деструктивних стратегій поведін? ки, вони одночасно демонструють парадокси людського життя, які підпа? дають під розряд “соціальних дилем”. Найбільш відомими є лабораторні ігри, що отримали назву “дилема в’язня” і “трагедія громадських вигонів”. “Дилема в’язня”. Ця дилема ілюструється історією двох підоз? рюваних, яких поодинці допитує окружний прокурор. Обидва вони винні, однак у прокурора є докази їх провини у скоєні менших зло? чинів. Тому він пропонує  окремо кожному  зі злочинців зізнатися: якщо  зізнається один, а другий  ні, то прокурор  гарантує  імунітет тому, хто зізнався  (а його зізнання використає для обвинувачення іншого в більш тяжкому  злочині). Якщо зізнаються обидва, кожен отримає помірне покарання. Якщо жоден не зізнається, то покаран? ня обом буде незначним.  Щоб мінімізувати власний  термін пока? рання, багато хто зізнається, не дивлячись на те, що сумісне зізнан? ня веде до більш суворого вироку, ніж обопільне незізнання. Якщо другий зізнається, перший ув’язнений, зізнавшись теж, отримає по?


 

Рис. Дилема в'язня

 

мірний термін, а не максимальний. Якщо другий не зізнається, пер? ший зможе вийти на свободу. Зрозуміло, що кожен з них розмірко? вує по?своєму і обидва попадаються  в соціальну пастку.

В кожній  клітині  число над діагоналлю  показує  вирок  в’язня

“А”. Так, якщо обидва зізнаються, обидва отримують по п’ять років. Якщо не зізнається ні один, обидва отримують по одному року. Якщо зізнається тільки один, його відпустять  на волю за вдячність  у по? казаннях, які дозволять приговорити другого до десяти років ув’яз? нення. Як показано на малюнкові, у кожній зарання вибраній стра? тегії другого ігрока (в’язень “Б”), першому (в’язень “А”) вигідніше відособитись (бо в цьому випадку він експлуатує готовність співро? бітничати  другого ігрока або захищає  себе від експлуатації з його боку). Проте, не співробітничаючи, обидві сторони  отримують  на? багато більше, ніж якщо б вони довіряли один одному і мали взаєм? ну вигоду. Ця дилема заганяє  учасників  взаємодії  у психологічну пастку, коли обидва усвідомлюють, що вони могли б взаємно вига? дати; але, не довіряючи  один одному, вони “зациклюються” на відмові від співробітництва. У подібних дилемах прагнення до егої? стичних цілей може стати погибельним для всіх учасників взаємодії.


Багато соціальних дилем включають більше двох учасників. Парниковий ефект, який пророкують, може виникнути через вируб? ки лісів та вуглекислий газ, що випускається в атмосферу. Внесок в цю проблему кожного автомобіля, що спалює бензин, дуже малий, а шкода від нього розповсюджується на багатьох людей. Для моде? лювання таких соціальних ситуацій дослідники розробили лабора? торні дилеми, які охоплюють багатьох учасників взаємодії. Мета? форичним відображенням природи  такого роду соціальних  дилем виступає названа так екологом Гарретом Хардином (1968) “траге- дія громадських вигонів”. Він запозичив цю назву у пасовищ, що розташовані серед стародавніх англійських поселень, але “громадсь? кими” можуть бути також повітря, вода, тваринний світ та інші за? гальні обмежені природні ресурси.

Уявіть собі 100 фермерів навколо вигону, який може прогоду?

вати 100 корів. Якщо кожен пасе одну корову, громадське пасовище використовується оптимально. Але потім хтось вирішує пустити на вигін ще одну корову, і так поступає кожен з фермерів, думаючи, що із 1% лишнього  випасу  школи  не буде. Результатом стає трагедія громадських випасів – витоптаний майданчик без єдиної травинки.

Багато реальних  ситуацій є аналогічними цій. Деякі елементи громадської дилеми можна вивчати в лабораторних умовах, наприк? лад, за допомогою гри “Гайки” Джуліана Едні (1979). Гра полягає в наступному. Декілька людей сидять навколо блюда, в якому лежить спочатку 10 гайок. Експериментатор пояснює, що ціллю досліджу? ваних є зібрати якомога більше гайок. Кожен з досліджуваних може забрати скільки захоче гайок, і кожні 10 секунд кількість гайок, які лежать на блюді, буде подвоюватись. Виникає питання, чи залишать досліджувані в блюді гайки, так би мовити “на розвід”, забезпечую? чи тим самим максимальний урожай  для всіх? Дослідження Едні показали,  що якщо не давати досліджуваним часу на те, щоб дого? воритись і виробити  стратегію, то 65 % з них навіть ні разу не доче? кались першого 10?ти секундного подвоєння.

Як і більшість  конфліктів в реальному  житті, дилема в’язня і

дилема громадських вигонів є “іграми з нульовою сумою”. Сума виграшів  і програшів  обох сторін не обов’язково рівняється нулю. Обидва ігроки можуть виграти, обидва можуть програти. В кожній


групі безпосередні  інтереси індивідуума  протиставляються групо? вому благополуччю.  Кожна  з цих ігор – соціальна  пастка, яка де? монструє, яким чином, навіть за “раціональної” поведінки індивіду? умів, вони в результаті  можуть спричинити собі шкоду.

Вирішення соціальних дилем можливо декількома способами. Одним  з них є схилити  людей до співробітництва заради їх взаєм? ної вигоди в ситуаціях,  які є соціальними пастками.  Дослідження лабораторних дилем виявили декілька способів забезпечення співро? бітництва. По?перше, це – регулювання. Закони і угоди, які прий? маються в суспільстві – це регулювання процесу взаємодії в ситуа? ціях соціальних  дилем. Скажімо,  ситуація  з податками.  Якщо по? датки були б зовсім добровільні, багато хто не виплачував би їх. Тому сучасне суспільство побудоване так, що не залежить  від добро? вільних пожертв у задоволенні своїх потреб в соціальній і військовій безпеці. Закони з охорони природи  (якщо вони виконуються) теж накладають рівний тягар на всіх, і якесь підприємство може не боя? тись, що його конкуренти вирвуться вперед, порушуючи  екологіч? ну відповідальність. Подібним  чином учасники  лабораторних ігор часто знаходять способи регулювати свою поведінку, знаючи, що це на користь загальній справі.

Існує й інший спосіб вирішення соціальних  дилем: зменшення

розмірів групи. В маленьких спільнотах кожна людина відчуває себе більш відповідальною і ефективною, більшою мірою ідентифікує свій успіх з успіхом  групи. Будь?які обставини,  завдяки  яким  у людей виникає “ми?відчуття”, сприяють співробітництву. Також саме в ма? лих, а не у великих групах індивіди частіше всього схильні не переви? щувати ту долю ресурсів, яка їм може належати. Як зазначав ще Ари? стотель, чим більшій кількості людей належить загальне, тим менше піклування про нього. Наприклад, добровільна економія  електрое? нергії, тепла та ін. у великих за розміром спільнотах, скажімо, у містах, мало імовірна, оскільки шкода від однієї людини розподіляється між багатьма, кожен може не брати себе в розрахунок. Деякі політологи і соціальні психологи (Едні, 1980) доводять, що суспільство краще роз? поділяти на невеличкі територіальні спільноти. Ще російський рево? люціонер  П. Кропоткін у своїй книзі “Взаємна допомога серед тва? рин  і людей”, яка  вийшла  в 1902 році, висловлював думку  про


доцільність у суспільстві маленьких  громад, які одностайно прийма?

ють рішення заради загальної справи. Раціональна ідея в ній є.

Комунікація – це теж один зі способів уникнути соціальної па? стки. Комунікація дозволяє групі набагато поліпшити кооперацію. Обговорення дилеми підвищує групову ідентичність,  що підсилює піклування про благополуччя групи. Обговорення дозволяє людям зважитись на співробітництво. Співробітництво є взаємовигідним, але воно потребує ризику. Відкрите, вільне обговорення часто змен? шує недовіру. Відсутність співробітництва підсилює недовіру. В експериментах комунікація зменшує недовіру, дозволяючи людям досягти узгодженості,  яка забезпечує  їх взаємну вигоду.

Отже, в реальному  житті, як і в лабораторних експериментах, ми можемо уникнути соціальних  проблем, встановлюючи правила, що регулюють егоїстичну поведінку; зберігаючи соціальні групи малими, щоб люди відчували  відповідальність один за одного; по? ліпшивши комунікацію, що зменшить недовіру; змінивши матрицю гри у бік більшої  вигідності  співробітництва і апелюючи  до норм альтруїстичної поведінки.

Коли  люди конкурують через обмеженість  ресурсів,  людські стосунки часто стають ворожими. В своїх знаменитих експеримен? тах Музафер Шеріф  виявив,  що змагання  “я виграв – ти програв” швидко  перетворює  незнайомців у ворогів, породжуючи  відкриту конфронтацію навіть у нормально  чесних хлопчаків.

Конфлікти виникають і тоді, коли люди відчувають, що з ними обходяться несправедливо. Згідно теорії балансу  вкладу  і доходу, люди визначають справедливість як  розподіл  винагород  пропор? ційно внеску кожного. Конфлікти виникають тоді, коли люди не по? годжуються  з оцінками  своїх внесків і сумніваються у справедли? вості винагород. Деякі теоретики  стверджують, що люди інколи визначають справедливість не як баланс, а як зрівнялівку або навіть врахування потреб. Конфлікти часто мають невелике ядро несуміс? них цілей, що оточені товстою мантією викривленого сприйняття мотивів і цілей супротивника. Часто у конфліктуючих сторін вини? кає дзеркальне сприйняття. Коли обидві сторони впевнені, що “ми миролюбні  – вони агресивні”, кожна може звертатись до іншої та? ким способом, який провокує  підтвердження цих очікувань.


Висновки

1. Інтерактивна (англ. interaction– взаємодія) сторона спілку? вання – це та його сторона, яка фіксує не тільки обмін інформацією, але й організацію  сумісних  дій, що дозволяє реалізувати деяку за? гальну для партнерів ціль.

В соціальній психології існують різні концепції пояснення со?

ціальної  взаємодії.  В зарубіжній науці  найбільш  поширеними є “теорії соціальної  дії”, які описують  структуру  взаємодії.  Вітчиз? няна соціальна  психологія розглядає взаємодію  через призму ак? тивності, діяльності  особистості.

2. Загальноприйнятим в соціальній психології є дослідження взає? модії у двох аспектах. Перший  аспект – це розглядання взаємодії як контакту двох або більше осіб, в результаті якого відбуваються взаємні зміни їх поведінки, діяльності, стосунків, установок. Існують різні види контактів: просторові, контакти зацікавленості, контакти обміну.

Другий аспект – це розглядання взаємодії як організації діяль? ності. В цьому аспекті взаємодія розглядається як такий процес, в якому відбувається взаємне зумовлювання індивідуальних дій, які пов’язані циклічною  залежністю. Соціальна взаємодія як організа? ція діяльності між людьми складається з таких елементів: діюча осо? ба, потреба в активізації поведінки, ціль діяльності, метод діяльності, інша діюча особа, на яку спрямована дія, результат діяльності.

3. З точки зору інтеракціонізму взаємодія  може бути зрозумілою лише в контексті  її соціальної  ситуації. Саме соціальна  ситуація  як стійкий,  історично  сформований фрагмент  соціального  життя  задає партнерам стиль поведінки, сприйняття себе й один одного. На думку інтеракціоністів, людина осягає світ через символічні  значення. Опо? середкованість взаємодії символами та їх інтерпретацією складає ос? новну особливість людського спілкування. Ця ідея найбільш розвине? на у “символічному інтеракціонізмі”, який пов’язано з ім’ям Д.Г. Міда.

4. Дослідження взаємодії з точки зору регулювання дій учасників через їх позиції, а також врахування характеру ситуацій і стилю взає? модії представлено в концепції Е. Берна “транзактний аналіз”. Взає? модія буде ефективною, якщо транзакції (одиниця спілкування, яка визначається позицією  особистості, ситуацією  і стратегією) співпа? дають. Кожна ситуація диктує свій стиль поведінки і дії, в кожному з


них людина по?різному “подає” себе, а якщо ця самоподача не є адек? ватною, то спілкування може перерватись. Якщо стиль сформовано на якійсь конкретній ситуації, а потім його механічно перенесено на іншу ситуацію, то, звичайно, успіх не може бути гарантовано.

5. Розрізняють два основних типи взаємодії: співробітництво і суперництво (конкуренція). Співробітництво передбачає взаємопо? в’язані дії індивідів, що спрямовані на досягнення загальних  цілей зі взаємною вигодою для взаємодіючих сторін. Взаємодія на основі суперництва включає  в себе спроби відсторонення, випередження або придушення суперника, який прагне до ідентичних цілей. Ці два типи взаємодій є полярними, супроводжуються протилежними по? чуттями, установками і орієнтаціями у взаємодіючих індивідів.

Конфлікт – це відкрите протистояння між членами взаємодії, яке виникає  внаслідок  взаємовиключних інтересів і позицій. Соц? іально?психологічний конфлікт з точки зору його структури вклю? чає: “об’єктивну конфліктну ситуацію”, “сторони конфлікту”, об’єкт конфлікту, “суб’єктивний образ конфліктної ситуації”.

7. Існує два типи конфліктів: конструктивний і деструктивний.

Деструктивний конфлікт переводить причини, що створили перешко? ду у взаємодії, на “особистості”. Конструктивний конфлікт виникає тоді, коли зіткнення стосується не особистісної несумісності, а вияв? лення різних точок зору на якусь проблему і способи її вирішення. В цьому випадку конфлікт сприяє формуванню більш глибокого розу? міння проблеми і сприяє становленню кооперативної взаємодії.

8. Однією з причин  конфліктів є соціальні  дилеми, які поля? гають в тім, що індивідуально вигідні стратегії  поведінки  ведуть до колективного програшу. Для аналізу соціальних  дилем в со? ціальній  психології  використовуються лабораторні ігри. Показу? ючи, яким чином позитивно мислячі люди попадають в пастку взає? мно деструктивних стратегій поведінки, вони одночасно демонст? рують парадокси людського життя, які підпадають під розряд “со? ціальних дилем”. Найбільш відомими є лабораторні ігри, що отри? мали назву “дилема в’язня” і “трагедія громадських  вигонів”.

В соціальній психології розробляються техніки вирішення соціаль?

них дилем. Зокрема, виявлено декілька способів забезпечення співробі?

тництва: регулювання, зменшення розмірів групи, комунікація.


Основні терміни та поняття

Взаємодія, інтеракція, соціальна взаємодія, діяльність, дія, вчинок, активність, комунікація, контакт, просторовий контакт, контакт заці? кавленості, мотив, інтерес, контакт обміну, механізм взаємодії, потре? ба, ситуація,  мотивація,  інтеракціонізм, символічний інтеракціонізм, “дзеркальне “Я”, транзактний аналіз, транзакції, транзактний стимул, транзактна реакція, додаткова транзакція, перехресна транзакція, коо? перація, співробітництво, конкуренція, узгодженість,  конфлікт, енер? гія сукупного суб’єкта взаємодії, об’єктивна конфліктна ситуація, інци? дент, сторони конфлікту, об’єкт конфлікту, суб’єктивний образ конф? ліктної  ситуації,  стадії розвитку  конфлікту, розв’язання конфлікту, деструктивний конфлікт, конструктивний конфлікт, соціальні  диле? ми, “дилема в’язня”, “трагедія громадських вигонів”, гра “Гайки”.