Кооперація

 

Кооперація – це взаємодіяльність, яка  означає  координа? цію зусиль  її учасників,  упорядкування, комбінування цих зу? силь. Включеність у взаємодіяльність всіх її учасників  створює певні відносини,  що виконують  функцію  їх з’єднання в коопе? рацію. О.М. Леонтьєв  звернув  увагу на дві основні риси суміс? ної діяльності: розподіл єдиного процесу діяльності  між її учас? никами  і зміну діяльності  кожного з них. Системоутворюючим фактором  сумісної діяльності,  що об’єднує людей в єдину  коо? перацію, є загальна  ціль, котра робить необхідним  спілкування індивідів. Важливим питанням у зв’язку з цим є з’ясування того, на якій  основі  формується загальна  ціль і як  з нею співвідно? сяться  індивідуальні цілі. Б.Ф.  Ломов відмічає наступні момен? ти, важливі  для пошуку відповіді на дане питання.  По?перше, в процесі  життя  в особистості  формується певна  система  цілей, так би мовити, своєрідне  „поле цілей”, в якому одні цілі займа? ють провідне,  інші – підпорядковане положення. Їх співвідно?


шення  є динамічним.  Завдяки існуючому  в особистості  полі цілей створюється можливість узгодження індивідуальних цілей і формування тієї спільної цілі, яка потрібна для організації кон? кретної  сумісної  діяльності.  По?друге, спільна  ціль пов’язана  з потребами  групи  як  цілісного  утворення,  тому  важливо,  щоб члени  групи  розуміли  свою  роль  в реалізації  загальної  цілі  і могли її трансформувати у власну ціль.

Як відмічає О.М. Леонтьєв,  „спілкування не просто опосе? редковує  сумісну діяльність людей, воно дозволяє презентувати кожному із учасників  цієї діяльності  деякі її елементи, починаю? чи з цілі і задачі діяльності і включаючи  її структуру  (аж до опе? раційної), цілі окремих дій, які входять до її складу, об’єкти діяль? ності, використовувані в ній знаряддя,  відомості про ситуацію, необхідні для обстановочної аферентації, узагальнені дані про імовірний  досвід окремих учасників діяльності і взагалі про пси? хологічні  особливості  їх особистостей,  необхідні для прийняття рішення  сумісної діяльності в цілому.

Внаслідок  контакту  і цілеспрямованої діяльності  між інди? відами групи  утворюються відношення змагальності, які є про? відними в утворенні властивості, яка не мала місця стосовно індивідів, що входять до сукупної діяльності суб’єктів. Цю влас? тивість Б.Ф.  Ломов характеризує як енергію сукупного  суб’єкта як таку, що може значно підсилювати здібності окремих індивідів, які входять до сукупного суб’єкту. Це видно на прикладі  того, як напруга примноження психічних і фізичних сил в процесі колек? тивної виробничої діяльності  стає однією з умов підвищення про? дуктивності праці у кооперації. Навіть  в умовах простого об’єд? нання однорідної праці багатьох людей їх сумісна сила пере? більшує суму індивідуальних сил цих осіб, так як в результаті контакту і змагальності, які викликаються цим контактом, відбу? вається  збільшення енергії. Вже сам суспільний контакт  викли? ка є  з ма гання  і сво єрідне  з будже ння  жи ттєво ї е не ргі ї, як ий збільшує  індивідуальну продуктивність окремих осіб.

Значний інтерес  в цьому плані  являють дослідження, О.В. Петровського, які  підтверджують існування  в колективі ме?


ханізмів,  що приводять до підсилення індивідуальних здібнос? тей. Під впливом  взаємодопомоги, єдності цілей, передачі тру? дового досвіду, стимулювання навчання  у членів колективу формуються такі типові риси, як інтерес, „смак” до розумової праці, інтерес до питань виховання, творче ставлення до праці, свідоме  і принципове відношення до громадської  роботи.  Все це складає  дієві фактори,  які  формують  колективні здібності. Масова  діяльність індивідів,  їх згуртованість, єдність  цілі роз? вивають у них ті здібності, які інували невиявлено. В досліджен? нях  О .В . Пе тро вськ о го  б ула  д о веде на  з але жність  про ц е сів спілкування від змісту діяльності,  зокрема, положення про те, що виникаючі  в колективі відносини, які опосередковуються сусп? ільно  цінним  і особистісно  значущим  змістом  сумісної  діяль? ності, по?іншому впливають  на індивідів,  ніж відносини,  що ви? никають  в „дифузній  групі”. Наприклад, взаєморозуміння між деякими  членами колективу, які „вболівають” за одну і ту ж саму футбольну команду, суттєво  відрізняються від взаємовідносин в тому ж колективі,  які виникають в інших  обставинах.  Отже, характер взаємодії визначається самим предметом діяльності. Г.М. Андреєва підкреслює, що в реальній практичній діяльності людини  головним  питанням є питання  не про те, яким  чином спілкується людина, а про те, з приводу  чого вона спілкується. Розглядаючи колектив як суб’єкта сумісної  соціально  обумов? леної діяльності,  О.В. Петровський зауважує,  що можна  поба? чити, як суб’єкт опредметнюється в об’єкті своєї діяльності,  і разом з тим, як цей об’єкт розпредметнюється в суб’єкті, в ко? лективі, опосередковуючи і перетворюючи міжіндивідуальні зв’язки і відносини. У вітчизняній соціальній  психології важ? ливим фактором  сприяння організації кооперативної діяльності визначається включеність  у неї всіх учасників. Експеримен? тальні дослідження кооперації найчастіше спрямовані на аналіз вкладів учасників  взаємодії  і ступеня включеності до неї. Що ж стосується протилежного типу  взаємодії  – конкуренції, то тут а н аліз  ск о н це нтр о ва но  на  на й б іль ш  я ск р а в ій  її  ф о р м і  – конфлікті.