Транзактний аналіз Е. Берна

 

Транзактний аналіз – це напрямок, в якому представлено до? слідження взаємодії  з точки зору регулювання дій учасників  че? рез їх позиції, а також врахування характера  ситуацій  і стилю взаємодії. Найбільш яскраво  транзактний аналіз представлено в роботі Е. Берна “Ігри, в які грають люди. Люди, які грають в ігри”. З точки зору Е. Берна, кожен з учасників взаємодії може займати одну з трьох позицій,  які він  означив  як Родитель, Дорослий, Дитина. Позиція Дитини  може бути визначеною  як позиція “Хочу!”, позиція  Родителя – як “Потрібно”, позиція  Дорослого – як об’єднання  “Хочу” і “Потрібно”. Ці позиції  не пов’язано обо? в’язково з відповідною соціальною роллю, а є психологічним ви? значенням певної стратегії у взаємодії. У кожної людини у відпо? відності з її психічним  станом складаються певні схеми поведін? ки. Репертуар цих станів Е. Берн розбив на такі категорії: 1) стан Я подібний  образу батьків; 2) стан Я, який автономно  направле? но на об’єктивну оцінку реальності; 3) стан Я, який діє з моменту його фіксації в ранньому  дитинстві,  і представляє архаїчні пере? житки. Ці стани відповідають  позиціям Родителя, Дорослого і Дитини, одна з яких виявляється у людини в соціальній взаємодії в кожен момент часу і може змінюватись у відповідності зі зміною психологічних станів. Кожен  тип станів по?своєму  є дуже важ? ливим для людини. Дитина – це джерело інтуїції, творчості, спон?


танних спонук і радості. Стан “Дорослий” є необхідним для жит? тя. Людина  переробляє інформацію і вираховує  імовірності,  які необхідно  знайти,  щоб  ефекти вно  взаємодіяти з  оточуючим світом. Дорослий контролює діяльність Родителя і Дитини  і є по? середником між ними. Родитель здійснює дві основні функції. По? перше, завдяки цьому станові людина може ефективно грати роль родителя  своїх дітей, забезпечивши тим самим виживання людсь? кого роду. Важливість цієї функції  підкреслюється тим фактом, що люди, які залишились сиротами  в ранньому дитинстві, відчу? вають значно  більше  труднощів  у вихованні  власних  дітей, ніж ті, які росли  в повних  сім’ях аж до підліткового віку. По?друге, завдяки  Родителю багато наших реакцій давно стали автоматич? ними, що допомагає  зберегти  багато часу і енергії. Люди багато чого роблять тільки тому, що “так прийнято робити”. Це звільнює Дорослого від необхідності приймати  багато тривіальних рішень, завдяки  чому людина  може присвятити себе вирішенню  більш важливих життєвих проблем, залишаючи буденні питання  на роз? суд Родителя. Отже,  всі три позиції  людини  дуже важливі  для виживання, функціонування і взаємодії. Кожна з них заслуговує однакової  поваги, бо кожен стан по?своєму робить життя  люди? ни повноцінним і плідним.  Зміна цих позицій  стає необхідною лише в тому випадку, якщо одна з них порушує здорову рівнова? гу. Взаємодія стає ефективною лише тоді, коли транзакції мають додатковий характер, тобто якщо вони співпадають.

В концепції Е. Берна одиниця  спілкування називається транзакцією. Люди, які спілкуються, виявляють свою поінфор? мованість  відносно присутності один одного. Це називається транзактним стимулом. Людина, на яку спрямовано транзак? тний стимул, у відповідь  щось скаже або зробить. Ця відповідь називається транзактною реакцією. Метою простого транзак? тного аналізу  є вияснення того, яка  саме позиція  “Я” відпові? дальна за трансактний стимул  і яка позиція  людини  здійснила транзактну реакцію.

В найбільш  простих  транзакціях і стимул,  і реакція  похо? дять від Дорослого. Е. Берн наводить такий приклад. Хірург, оц? інивши  на основі тих даних, що у нього є, необхідність  у скаль?


пелі, протягує  руку медсестрі. Правильно розтлумачивши цей жест, оцінивши  відстань  і м’язові зусилля,  вона вкладає  скаль? пель у руку хірурга такою дією, яку від неї чекають. Ця транзак? ція називається додатковою. Іншими  словами,  за умови  нор? мальних  людських стосунків  стимул тягне за собою очікувану  і природну реакцію.

Е. Берн формулює наступні правила комунікації. Перше пра? вило полягає  в тім, що поки транзакції додаткові, процес комун? ікації буде протікати  гладко. Наслідок з цього правила: поки тран? закції додаткові, процес комунікації може відбуватись  невизна? чено довго. Ці правила  не залежать  ні від природи  транзакцій, ні від їх змісту. Вони  цілком  базуються  на векторах  спілкування. Поки  транзакції  зберігають  додатковий характер,  правило  буде виконуватись незалежно  від того, чи зайняті її учасники, наприк? лад, якоюсь розмовою (Родитель – Родитель), чи вирішують  ре? альну проблему (Дорослий – Дорослий), чи просто граються ра? зом (Дитина – Дитина  або Родитель – Дитина).

Зворотне правило  полягає в тім, що процес комунікації пе?

рерветься, якщо виникне перехресна транзакція. Перехресна транзакція найбільш  перешкоджає спілкуванню, якої б сторони людських відносин вона не стосувалась: сімейного життя, друж? би, любові або роботи. Е. Берн наводить такий житейський при? клад перехресної  транзакції. Стимул розраховано на взаємовід? носини Дорослий  – Дорослий, наприклад: “Давай спробуємо по? яснити, чому в останній час ти почав багато пити”. Відповідною транзакції  “Дорослий – Дорослий” тут може бути відповідь: “Да? вай спробуємо зрозуміти. Мені і самому цього хочеться”. Однак співрозмовник може роздратуватися. Тоді відповідь може бути інакшою. Наприклад: “Ти, як мій батько, весь час мене крити? куєш”.  Ця  відповідь  відповідає  схемі “Дитина  – Родитель”.  В цих обставинах  проблему  алкоголю  слід відкласти  до тих пір, поки  вектори  не будуть  приведені  в порядок.  Або співрозмов? ник  (“ігрок”) повинен  стати  Родителем, доповнюючи  несподі? вано виявлену співрозмовникові Дитину,  або потрібно  активі? зувати у нього Дорослого. Якщо, наприклад,  в обговоренні з хо? зяйкою  якості миття  посуду раптово служниця збунтується, то


розмова  на рівні Дорослий – Дорослий буде закінченою.  Мож? ливим  продовженням може стати взаємодія на рівні Дитина  – Родитель, або обговорення іншої Дорослої проблеми: чи не слід хозяйці  звільнити служницю?

Наводимо схеми, в яких показано розподілення позицій у взаємодії.

 

 

Р

 

 

Р

 

 

Д

 

– позиція  Родителя, Д


– позиція дорослого,  Д


– позиція дитини

 

Т

 

Мал. Схема транзактного аналізу

 

Прості додаткові транзакції виникають у неглибоких вироб? ничих або інших поверхневих суспільних  взаємовідносинах, ри? туалах. Більш складними є приховані трансакції, які потребують одночасної  участі  більш  як  двох станів  “Я”. Саме  ця  категорія слугує основою теорії ігор.

Е. Берн  наводить  приклад  так званої  кутової  транзакції,  в

якій приймають  участь три стани “Я”, ілюструючи  це на такому діалозі. Продавець: “Ця модель краще, але вона вам не по кар? ману”. Покупець: “Ось її?то я й візьму”. В цьому прикладі  Про? давець на Рівні Дорослого  констатує  два факти: ця модель кра? ще і вона вам не по карману.  На  соціальному рівні слова  про? давця здаються такими, якими звертаються до Дорослого покуп? ця, тому він повинен був би відповісти: “Ви праві відносно того і відносно іншого”. Однак  схований  психологічний вектор було


вміло спрямовано досвідченим  Дорослим  продавця  до Дитини покупця. Покупець  думає: “Не дивлячись на фінансові труднощі, я покажу цьому нахабі, що я ні трішечки не гірше інших по? купців”. Ця транзакція є додатковою на двох рівнях векторів (соціальному і психологічному), оскільки  продавець  немов би приймає  відповідь покупця  за чисту монету, тобто як відповідь Дорослого  зробити  покупку.

Отже, існують різні види транзакцій. Е. Берн приділяє особли? ву увагу аналізові  таких її видів, як ритуали,  напівретуали (ті, що мають місце у розвагах), ігри (які він розуміє досить широко, вклю? чаючи інтимні, політичні ігри та ін.).

В соціальній  психології існує багато класифікацій ситуацій взаємодіяльності. У вітчизняній соціальній психології А.А. Леонть? євим запропонована класифікація, в якій виділяються соціально? орієнтовані, предметно?орієнтовані і особистісно?орієнтовані ситу? ації. Англійський дослідник Аргайл називає офіційні соціальні події, випадкові епізодичні зустрічі, формальні контакти  на роботі і в по? буті, асиметричні ситуації  (в навчанні,  керівництві та ін.). Кожна ситуація  диктує свій стиль поведінки і дії: в кожному з них людина по?різному “подає” себе, а якщо ця самоподача не адекватна, то спілкування може перерватись. Якщо стиль сформовано на якійсь конкретній ситуації, а потім його механічно перенесено на іншу си? туацію, то, звичайно, успіх не може бути гарантовано. Дослідження взаємодіяльності з точки зору її компонентів, зокрема таких, як по? зиції учасників, ситуація  і стиль діяльності сприяють  більш глибо? кому аналізові цієї сторони спілкування.