Дослідження взаємодії в концепції„символічного інтеракціонізму”

 

Свідченням важливості інтерактивної сторони  спілкування є поява в історії психології спеціального напрямку,  який розгля? дає взаємодію як вихідний пункт будь?якого соціально?психоло? гічного аналізу.

Інтеракціоністські теорії  об’єднують низку  теоретичних

концепцій,  для яких спільним  є наголос на аналізі взаємодії  лю? дини зі своїм соціальним оточенням.  На думку інтеракціоністів, людина осягає світ через символічні значення, які набуваються людиною в ході соціалізації в результаті  участі в численних інте? ракціях. Людина як носій і виконувач  ролей навчається їх вико? нувати, включаючись з моменту народження в соціальну комун? ікативну мережу, в процеси взаємодії. Процес взаємодії між людь? ми має таку особливість як опосередкованість символами,  їх інтерпретацію учасниками взаємодії. Цей напрямок,  який отри? мав назву „символічний інтеракціонізм”, пов’язано з ім.’ям Джо? на Герберта Міда (1863?1931).

Д.Г. Мід – особистість яскрава і відома. Він дуже мало писав, а

тому роботи його послідовників в значній  мірі складаються з тлу? мачень  книги  „Розум,  „Я” і суспільство”,  яка  вийшла  після  його смерті і являє  собою збірник  поміток, підготовчих  матеріалів  вче? ного і студентських конспектів  його лекцій. Для Міда головним  у людській дії – це інтерпретація, створення значень, опосередкуван? ня безпосередніх впливів. Навіть жести партнерів по комунікації сприймаються не прямо, а як символи, продукти інтерпретації чут? тєвого матеріалу.  Для того, щоб зробити  значимим  кожен момент діяльності, людина наділена психологічним механізмом, який вклю? чає: а) перероблені,  нормативні для особистості  уявлення про неї інших людей; б) спонтанні  відповіді на соціальні впливи  інших; в) “самість”, що координує попередні інституції.  Цей механізм  вини? кає з комунікації і заради комунікації. Партнери зі спілкування при? лагоджуються один до одного, розшифровуючи взаємні наміри у же? стах, позах, виразі  обличчя  і, перш за все, обмінюються  словами.


Символічний код для інтерпретації себе й іншого може утворюва? тись у сумісному  спілкуванні, але людська  комунікація настільки складна,  що більшу частину  значень  людині приходиться брати в готовому, узагальненому вигляді із символічного тезауруса культу? ри. Він складається з відкристалізованого досвіду минулих  взає? модій і є розписаним у вигляді норм групової поведінки, яка тяжіє над спонтанними діями індивідів.

Центральним в теорії Д. Г. Міда є поняття  міжіндивідуаль? ної взаємодії, яка відіграє вирішальну роль у становленні людсь? кого „Я”. В розробці  своєї  теорії Мід використав також  теорію Ч. Кулі про так зване „дзеркальне  „Я””, в якій особистість розумі? ється як сума психічних реакцій людини на погляди оточуючих. Однак у Міда питання вирішується інакше. Становлення „Я” відбу? вається  дійсно в ситуаціях  взаємодії,  але не тому, що люди – це прості реакції на погляди  інших, а тому, що ці ситуації є разом з тим ситуаціями сумісної діяльності. В них формується осо? бистість,  в них вона усвідомлює  себе, не просто  вдивляючись в інших, а взаємодіючи сумісно з ними. Отже, центральна ідея інте? ракціоністської концепції полягає в тім, що особистість формуєть? ся у взаємодії  з іншими особистостями, і механізмом  цього про? цесу є встановлення контролю дій особистості тим уявленням про неї, яке складається в оточуючих.

У соціальному розвитку людина проходить дві фази: на першій

з них (game) вона засвоює ролі значущих Інших, а на другій (play)

? вчиться “володіти” ролями, підпорядковувати їх. Соціальний роз? виток полягає  у формуванні певного рольового  репертуару,  при? чому дитина  здатна стати об’єктом у власних  очах настільки,  на? скільки  вона здатна грати роль Іншого. В результаті  створюється образ “узагальненого  Іншого”, в якому втілюються  соціальні нор? ми. Самосвідомість особистості, її “Я”, є похідною від спілкуван? ня. У індивіда  формується уявлення про себе, про своє “Я” в ре? зультаті  орієнтації  на так званого “значущого  Іншого” і на те, як вона сприймається цим “значущим Іншим”. “Прийняття ролі Іншо? го” – головний механізм соціалізації. Спочатку дитина орієнтується на експектації  “значущих Інших” (батька, матері), але в міру роз?


ширення  контактів  відбувається генералізація, і об’єктом  орієн? тації стає “генералізований Інший”, що ототожнюється Дж. Мідом з узагальненою соціальною групою.

Стадії прийняття ролі іншого, інших, узагальненого іншого

? стадії перетворення фізіологічного організму в рефлексивне соц? іальне “Я”. Походження “Я” є цілком  соціальним,  головна  його характеристика – здатність ставати об’єктом для самого себе, що відрізняє його від неживих  предметів і живих організмів. Багат? ство і своєрідність закладених в тому або іншому індивідуально? му “Я” реакцій, способів дії, символічних змістів залежить  від різноманітності і широти  систем взаємодії,  в яких  “Я” приймає участь. Структура завершеного  “Я” відбиває єдність і структуру соціального  процесу. В той же час соціальний індивід (соціальне “Я”) є джерелом  руху і розвитку  суспільства.  Мід виділяє  в сис? темі “Я” дві підсистеми:  “I” і “mе”. “Ме” являє  собою властиву даному індивідові сукупність установок “Інших”, тобто інтерна? лізовану  структуру  групової  діяльності.  “І”, навпаки,  має авто? номний характер, є джерелом  спонтанної, непередбаченої повед? інки, відбиває  специфіку реакцій індивіда на соціальні стимули. Реагуючи  відхиляющимся від неочікувано,  “І” вносить  в струк? туру взаємодій  зміни, які, складаючись,  змінюють зміст соціаль? ного процесу, не даючи йому кристалізуватися в жорсткий соц? іальний порядок.

Ро зви ваю чи  і си стема ти з ую чи  ідею  дзер к а льного  “Я ”, Д.Г. Мід  поклав  її в основу  розуміння соціалізації  особистості. Згідно з цією ідеєю, обов’язковою умовою соціалізації індивіда є спілкування з іншими людьми і засвоєння їх думок про себе. Не існує почуття “Я” без відповідного йому почуття “Ми”, “Він”, або “Вони”. Свідомі дії завжди соціальні; вони означають  для люди? ни співвіднесення своїх дій з тими уявленнями про її “Я”, які скла? даються у інших людей. Інші люди ? це ті дзеркала,  в яких фор? мується  образ “Я” людини. Людина  має стільки  “соціальних  Я”, скільки  існує осіб і груп, думку яких вона цінує. Розвиваючи ці погляди,  Д.Г. Мід, як і Ч.Кулі,  вважав  ознакою  істинно  соціаль? ної істоти здібність  виділяти себе з групи  і усвідомлювати своє “Я”. Обов’язковою умовою цього є спілкування з іншими.  Осо?


бистість являє собою сукупність психічних реакцій людини на думку про неї оточуючих. Її власне “Я” – сприйняте дзеркальне відобра ження,  сукупність  вр ажень,  я кі я к  їй  зда ється,  в она здійснює на оточуючих. “Я” включає: 1) уявлення про те, “яким я здаюся Іншій людині”; 2) уявлення про те, “як цей Інший оцінює мій образ”; 3) специфічне почуття  “Я” (подібне гордості, само? повазі або приниженню), яке з цього випливає. Все це складаєть? ся в “почуття особистої визначеності”  людини – дзеркальне “Я”. “Я” виступає  синтезом  соціального  і індивідуального в людині, гарантом і одночасно  результатом її інтеракцій  з соціальним се? редовищем. Суспільство розкривається індивідові у вигляді соц? іальних аспектів  її власної  особистості, воно практично  не існує за межами свідомості індивіда. Отже, сукупність процесів взає? модії конституює суспільство  і соціального  індивіда. Дія індиві? да сприймається іншими людьми, опосередковуючись значенням. Взаємодії детермінуються системою символів, тобто поведінка людини  в ситуаціях  взаємодії  обумовлена  символічною інтерп? ретацією цих ситуацій. Людина  – це істота, яка включена  в зна? кові ситуації.  Суспільство дійсно  регулює  дії людей за допомо? гою символів. Символ є “останньою” соціальною домінантою взає? модії. Символічний інтеракціонізм гостріше  за інші теоретичні напрямки поставив питання  про соціальні детермінанти взає? модії. Заслуга Міда полягає в тім, що питання про роль взаємодії для  формування особистості,  а також  про соціальну  детерміна? цію цього процесу ним було поставлено.

Існує багато різних версій інтеракціонізма. Проте все більше

сучасних дослідників погоджуються, що інтеракціоністська мо? дель особистості дає найліпшу систему для адекватного пояс? нення поведінки  людини. Зокрема, цей підхід може бути засто? совано для визначення того, якою морою складна поведінка  ре? гулюється  і інтеракціями, які залежать від ситуаційних змінних і від задатків.

Можна  погодитись  з оцінкою  відомих  американських пси?

хологів Л. Хьелла  і Д. Зіглера, яку вони дають інтеракціоністсь? кому напрямку в психології.  Інтеракціональна модель, відміча? ють вони, як мінімум, являє  собою дуже потрібну поправку  в га?


лузі психології, яка до цього зосереджувалась на індивідові в ціло? му, часто ігноруючи  взаємні  зв’язки між людиною  і умовами  її життя,  які постійно  змінюються.  Більше  того, інтеракціоністсь? кий підхід повинен розширити наші уявлення про те, в яких си? туаціях вирішальну роль у вибудовуванні поведінки  грають осо? бистісні характеристики, а в яких вони не грають ніякої  ролі. Можна сподіватись, що інтеракціонізм надалі в дослідженнях пси? хологів  займе  пріоритетне місце у поясненні  того, як людина  і оточення  постійно  впливають  одне на одне, а також  у вивченні взаємодій  ситуаційних факторів  і особистісних змінних та їх впливу на поведінку  індивіда.