Соціальна взаємодія

 

 

Будь?яка  соціальна  дія починається з виникнення в індивіда потреби, яка надає йому певну спрямованість: це можуть бути, на? приклад,  фізичні  потреби  (в їжі, сні та ін.),  потреби  в безпеці, спілкуванні, досягненні  певного  статусу,  самоствердженні та ін. Потреба  співвідноситься індивідом з об’єктами (суб’єктами) зов? нішнього середовища, актуалізуючи строго визначені мотиви. Соц? іальний  об’єкт у з’єднанні з мотивом, що актуалізується викликає інтерес. Поступовий розвиток інтересу приводить до появи у інди? віда цілі щодо конкретних соціальних  об’єктів. Момент появи цілі означає усвідомлення індивідом ситуації і можливість подальшо? го розвитку  суб’єктивної активності,  яка далі приводить до фор? мування  мотиваційної установки, яка означає потенційну  го? товність до здійснення соціальної  дії.

У повсякденній практиці  часто спостерігається майже мит?

тєве здійснення соціальних  дій, які видаються  немотивованими і спонтанними. Проте, якщо проаналізувати такі миттєві дії, то завжди  в них можна  виділити  початкову  потребу, інтерес  і, на? решті, формування мотиваційної установки. Існують соціальні дії, процес мотивації яких може бути настільки  розтягнутим, що по? чаткова потреба забувається, від чого складається уява, що моти?


ваційна установка  виникла  сама по собі. Велика  кількість  дослі? джень доводить, що завжди існує „перший поштовх”, потреба, що приводить  до здійснення соціальних  дій.

Вивчення генезису і структури соціальної дії дуже важливо для

практики.  Розглядаючи, наприклад,  ряд взаємодій  між керівника? ми і підлеглими,  можна  за окремими  діями виявити причини  на? пруги у взаємовідносинах, способах керівного  впливу, ступені не? узгодженості  або, навпаки, узгодженості  дій підлеглих і т.ін.

Здійснюючи соціальні  дії, кожна  людина  відчуває  на собі дії

інших людей. Ці інші люди (людина) можуть активно  заперечува? ти, погоджуватись або виявляти пасивність. У відповіді на це люди? на буде здійснювати соціальні дії, змінюючи спосіб переконання, або спосіб діяльності  та ін., тобто в результаті  взаємодії  відбувається соціальний обмін діями.

Велику роль у здійсненні  взаємодії відіграє система взаєм? них очікувань  (експектацій), які пред’являються індивідами  і соціальними групами один до одного. Зустрічаючись з незна? йомою людиною, ми завжди  уявляємо собі, що вона буде роби? ти і як  поводитись  у відповідності з прийнятними в групі або суспільстві  нормами.  Загальноприйняті очікування дають нам м ожливість   оціни ти  по ведінк у да но го  інди віда  і пр ий няти рішення  щодо продовження взаємодії.  Наприклад, певна особа призначає ділову зустріч  незнайомій людині. У кожного  з них існує певна система очікуваної  поведінки,  яка є загальноприй? нятою: партнер  повинен  прийти  вчасно, додержуватись ритуа? лу знайомства,  бути ввічливим і т.ін. Якщо ці очікування не вип? равдовуються для однієї зі сторін, то взаємодія  може перерва? тись і залишитись ситуаційною.  Якщо ж очікування з обох сторін виправдаються, то виникнуть нові експектації  (очікування), які вже будуть пов’язаними з особистими  особливостями даної лю? дини, з її статусом, способом виконання соціальної  ролі, з інсти? туційними нормами, які вона представляє.

Взаємодія може продовжуватись і стати стійкою, багаторазовою

і навіть постійною. В ході стійкої взаємодії взаємні експектації  пос? тійно змінюються, з’являються нові очікування, але такі, які надава? ли б взаємодії досить упорядкований і передбачуваний характер.