Висновки

 

1. В процесі спілкування здійснюється обмін інформацією. Ко? мунікація – це завжди взаємодія, тому лише в абстракції вона може розглядатись як самостійна  інформаційна сторона міжособистіс? ного спілкування. В процесі спілкування обмін інформацією при? водить до її розвитку і змін, перетворення в загальне смислове поле партнерів. Виникнення загального інформаційно?смислового про? стору не забезпечує  автоматично взаєморозуміння між партнера? ми, бо на комунікативний процес, його ефективність впливає цілий ряд специфічних психологічних механізмів і феноменів.

2. Специфіка міжособистісної комунікації визначається актив?

но?діяльнісною природою людини, яка складає цей процес, і поля?

гає в наступному:

– кожний учасник комунікативного процесу передбачає в своє? му партнерові  не об’єкт, а активного  діяча і на цю його активність потрібно  орієнтуватись аналізуючи  його мотиви,  цілі, установки. Специфіка міжособистісної комунікації полягає в тім, перш за все, що цей процес є інтерсуб’єктним процесом (S ' S).


– друга особливість міжособистісної комунікації полягає в тім, що в її процесі кожен з учасників  отримує  нову інформацію на ту, що ними посилається через прибавку  нового смислу, який  визна? чається значимістю інформації для учасників спілкування.

– третя особливість міжособистісної комунікації визначається тим, що характер обміну інформацією є ніщо інше як психологічний вплив однієї людини на іншу. Цей вплив здійснюється “семантично значущою інформацією”, яка може бути двох видів: спонукальною і констатуючою, і спрямовуватись як на окремого індивіда (аксіальна інформація), так і на багатьох реципієнтів (ретинальна інформація).

– четверта особливість міжособистісної комунікації полягає в

тім, що цей процес відбуватиметься лише за умови єдиної системи кодування і декодування знаків. Спілкування відбувається завжди через посередництво знаків, значень і смислів. Ефективність спілку? вання визначається тим, чи знайдено спільний  смисл значень і знаків. У спілкуванні смисл слова модифікується, уточнюється че? рез суб’єктивне ставлення людини до конкретних явищ. Єдина сис? тема значень, прийнята всіма учасниками комунікативного проце? су, визначається поняттям “тезаурус”.

– п’ята особливість  міжособистісної комунікації визначається можливістю виникнення комунікативних бар’єрів як психологічних перепон різного походження, які реципієнт встановлює на шляху не? бажаної втомлюючої або небезпечної інформації. Ці бар’єри за своєю природою є соціально?психологічним явищем.

3. Комунікативний процес в людському спілкуванні дуже багатий за своїми формами. В залежності від знакових систем, які використову? ються, можна виділити вербальну (знаковою системою є мова) і невер? бальну (використовуються різні немовні знакові системи) комунікації.

4. Вербальна комунікація використовує усну і письмову мову. В останні декілька  років, коли  на зміну телефонним переговорам приходить електронна пошта, навички письмової мови стають дуже важливими. У відборі кандидатів  на вакантні місця все більше ува? ги приділяється письмовій мові.

Усна мова залишається найбільш розповсюдженим способом комунікації. В усній мові потрібно звертати увагу на денотати і конотації.


5. Невербальна комунікація має здатність  не тільки  підси? лювати  або послаблювати вербальний вплив, але й виявити та? кий параметр комунікативного процесу як наміри його учасників. Головними  формами  невербальних знакових  систем  є: оптико? кінетична  система знаків (жести, міміка, пантоміміка); пара? лінгвістична і екстралінгвістична система знаків; простір і час організації  комунікативного процесу.

6. Комунікативна компетентність відіграє значну роль у ефек? тивності спілкування. Комунікативну компетентність не можна вва? жати константною особистісною характеристикою і уявляти як зам? кнений  індивідуальний досвід. Комунікативна компетентність по? в’язана здебільшого з відносинами, а не з індивідами, її зміни пов’я? зані не стільки  зі змінами  в знаннях  і чуттєвому  досвіді індивідів, скільки зі змінами самого суспільства.

7. В соціальній  психології  розробляються різні техніки, стра? тегії і правила конструктивного спілкування. Особливості цих технік визначаються сферою їх застосування (ділове спілкування, дозвіль? не, неформальне та ін.), формою комунікації (аксіальна та ретиналь? на комунікації), типами інформації (спонукальна, констатуюча). У використанні цих технік закладено великий потенціал взаєморозу? міння між учасниками спілкування.