Міжособистісна комунікація

 

Міжособистісна комунікація визначається як процес обміну інформацією, який призводить до розвитку  і зміни останньої в загальному інформаційному полі,  яке створюється партнера? ми зі спілкування.

Комунікативний акт завжди  складається як мінімум з двох

партнерів, які пов’язані між собою єдиним інформаційним про- стором. Людина, яка в процесі спілкування передає партнеру інформацію, в соціальній психології іменується “комунікатором”. Партнер, який приймає й інтерпретує інформацію  – реципієнт.

Зворотний зв’язок – це інформація про те, як реципієнт сприй?

має комунікатора, як оцінює його поведінку і слова. Міжособистіс? на комунікація – форма комунікації, в якій в ролях як комунікато? ра, так і реципієнта виступають окремі індивіди. Для міжособистіс? ної комунікації є характерним безпосередній контакт між суб’єкта? ми спілкування, що зумовлює  ряд особливостей цієї форми  кому? нікації: тісний зворотний зв’язок, що регулює хід спілкування; ба? гатство кодів, що використовуються, зокрема й невербальних; двос? торонній  обмін інформацією, який відбувається у вигляді  діалогу. У міжособистісній комунікації обмін інформацією між суб’єктами тісно переплетено  з їх психологічною взаємодією,  створюючи єди? ний процес спілкування. За характером  взаємодії можна розгляда? ти особистісну  і рольову  міжособистісну комунікацію.  Перша має більш експресивний характер,  пов’язаний з самовираженням “Я”. Сама участь в комунікаціях має в особистісній  комунікації са? моцінність. Як форма, так і зміст особистісної комунікації не пов’я? зані якимись строгими нормами і мають індивідуалізований і ситу? ативний неформальний характер. Рольова різновидність міжособи? стісної комунікації більш формалізована в своїх виявленнях, її зміст і форма визначені  рольовими відносинами партнерів, а процес пе? редачі інформації націлено на досягнення певного результату. Тому комунікація має більш стандартний, раціональний і інструменталь? ний характер. Являючись більш стародавньою формою, міжособис? тісна комунікація зберігає і в сучасному суспільстві  провідну роль у формуванні особистості і її відносин з зовнішнім  світом. В склад?


них інформаційних процесах сучасного суспільства  міжособистіс? на комунікація виступає як противага масовим формам комунікації, опосередковуючи їх вплив на особистість. Рольовий різновид міжо? собистісної комунікації поряд з груповою комунікацією складає ос? новну систему комунікацій в організаціях.

Специфіка міжособистісної комунікації  визначається ак?

тивною природою людської особистості, яка складає  цей процес. В людській комунікації відбувається не просто “рух інформації”, а активний обмін нею. Отже, специфіка міжособистісної комунікації полягає в тім, перш за все, що цей процес є інтерсуб’єктним про- цесом  (S ' S). На відміну від простого обміну інформацією між двома пристроями, тут ми маємо справу з відношенням двох індивідів, кожний з яких є активним суб’єктом: взаємне інформу? вання їх передбачає налагодження сумісної діяльності. Кожний учасник  комунікативного процесу  передбачає  у своєму  партнері не якийсь  об’єкт, а активного  діяча, і на цю його активність по? трібно орієнтуватись, направляючи йому інформацію,  тобто ана? лізувати  його мотиви, цілі, установки.

Друга особливість  міжособистісної комунікації полягає в тім, що в її процесі  кожен з учасників  отримує  нову інформацію на ту, що ними  посилається, яка  утворюється від прибавки  до неї нового смислу в залежності від значимості  інформації для учас? ників спілкування.

Третя  особливість міжособистісної комунікації визначається самим характером обміну інформацією, який є психологічним впли? вом один на одного. Комунікативний вплив, який тут виникає, є не що інше, як психологічне  діяння  одного комунікатора на іншого з метою зміни його поведінки.

В загальній  теорії інформації є поняття  “семантично значу- ща інформація”, яке означає  кількість  інформації,  яка дана не на “вході”, а на “виході”, тобто та, яка спрацьовує. В людській комуні? кації “семантично значуща інформація” – це та, що впливає на зміну поведінки, тобто та, що має смисл. Цей смисл розкривається за до? помогою знака. За допомогою системи знаків партнери можуть впли? вати один на одного. Виготський стверджує, що “знак” у спілкуванні подібний до знаряддя праці.


За характером  впливу  інформація, що йде від комунікатора, може бути спонукальною і констатуючою. Спонукальна інфор? мація виявляється в наказі, проханні, інструкції,  пораді. Вона роз? рахована  на те, щоб стимулювати певні дії і виконує  такі функції: активізацію поведінки, тобто спонукання до дії в заданому напрям? ку; інтердикцію,  тобто заборону  певних  дій або небажаних  різно? видів діяльності; дестабілізацію, або порушення деяких автономних форм поведінки та діяльності.

Констатуюча інформація виступає у формі повідомлення і пе?

редбачає зміну поведінки  не прямо, а опосередковано і поступово. Залежно від спрямованості інформації,  яка йде від комунікатора, виокремлюють аксіальну та ретиальну  комунікації. Аксіальна (від лат. – axis – вісь, осьовий) – спрямовує свої сигнали до якогось ок- ремого  отримувача  інформації (індивідуального чи групового). Ретиальна (від лат. – rete –мережа) – має своїм адресатом  бага- тьох реципієнтів, великі соціальні групи, які розосереджені у про? сторі й у більшості випадків є анонімними для комунікатора.

Четверта особливість міжособистісної комунікації полягає в тім,

що комунікативний вплив як результат обміну інформацією можли? вий лише тоді, коли комунікатор і реципієнт  володіють єдиною сис? темою кодування і декодування знаків, тобто коли вони говорять од? нією мовою. Обмін інформацією можливий лише за умови, що знаки і закріплені за ними значення відомі всім учасникам комунікативно? го процесу. У людей, які спілкуються, має бути однакове розуміння не тільки значень одних і тих самих слів, а й їх смислу.

В психології поняття “знак” – це компонент діяльності  люди?

ни, засіб її свідомого орієнтування в об’єктах зовнішнього світу, уп? равління власною  поведінкою  і поведінкою  інших людей. В куль? турно?історичній теорії Л.С. Виготського є поняття “знакове опосе? редкування”. В цій теорії психологічний розвиток розглядається як зміна природи і структури психічного процесу через знак (знаряд? дя праці, мова, малюнки і т.ін.). Знак як психологічний інструмент не має готового значення.  Значення не є властивістю знака, воно йому надається  людьми в процесі спілкування. Значення – це уза? гальнена форма відображення суб’єктом найсуттєвіших властивос? тей об’єктів. Жоден знак не “несе” або не “має” значення,  значення


знаходиться в свідомості людей, воно виникає  в процесі їх сумісної діяльності і спілкування, і існує у вигляді  понять,  соціальних  ро? лей, цінностей. Значення розкривається через зміст знаків, тобто їх смисл. Через значення у свідомості виникає образ світу, який вклю? чає  образи  інших  людей  і образ  “Я”. Завдяки системі  значень здійснюється управління процесами індивідуальної діяльності суб’єкта. Носіями значень поряд зі структурами природної мови ви? ступають такі знакові засоби?системи, як схеми, картини, формули, системи  символіки,  “мова” мистецтва  та ін. Значення у єдності  з особистісним смислом утворює структуру індивідуальної свідомості.

Смисл – це той суб’єктивний зміст, якого набуває слово в кон?

кретному контексті, в конкретній ситуації спілкування. Смисл, який вкладає в слово той чи інший індивід, може не співпадати  з загаль? ноприйнятим його значенням, що може бути бар’єром у спілкуванні. Справжнє ефективне спілкування – це не стільки обмін значення? ми, скільки  обмін смислами, це пошук спільного смислу. Для опи? сання цієї ситуації  соціальна  психологія запозичила з лінгвістики термін “тезаурус”, яким позначається єдина система значень, прий? нята всіма членами  групи, учасниками комунікативного процесу. Навіть знаючи значення  одних і тих же слів, люди іноді по?різному їх розуміють: соціальні, політичні, вікові та інші особливості можуть бути цьому причиною. Саме у спілкуванні смисл слова збагачуєть? ся і модифікується, воно набуває нових, невизначених нюансів, по? казуючи  суб’єктивне ставлення людини  до конкретного об’єкта. Тому кількість  значень слова обмежена для кожного етапу розвит? ку мови, а кількість смислів практично є необмеженою.

П’ята особливість міжособистісної комунікації, яка теж пов’яза? на з умовами  людського  спілкування, це виникнення специфічних комунікативних бар’єрів. Ці бар’єри не пов’язано з якимись  слабки? ми місцями в каналі передачі або огріхами кодування і декодування. Ці бар’єри є соціально?психологічними за своїм характером.

Комунікативний бар’єр  – це психологічна перепона  різного походження,  яку реципієнт встановлює на шляху небажаної, втом? люючої або небезпечної інформації.  Такі бар’єри можуть виникати через відсутність  розуміння між учасниками спілкування, яке ви? никає  на ґрунті  соціальних,  політичних, релігійних,  професійних


відмінностей,  які породжують  різне світовідчуття, світорозуміння, світогляд взагалі. Бар’єри у спілкуванні можуть виникати через інди? відуальні психологічні особливості  тих, хто спілкується (недовіра, образа, підозра та ін.).

Найчастіше зустрічаються такі бар’єри міжособистісної кому?

нікації:

–  уникнення (уникнення контактів  з небажаними особами, забування (не слухати);

– авторитет (обезцінення інформації за рахунок зниження ав?

торитету комунікатора);

–  нерозуміння, яке може виникати внаслідок  різних причин, зокрема, фонетичного бар’єру (невиразність мови, мова з великою кількістю слів?паразитів);

–  семантичний бар’єр (різниця в тезаурусі – існуючих систе?

мах значень партнерів спілкування), жаргон, сленги;

–  стилістичний бар’єр (наприклад, критичні  зауваження, не? емоційність читання казки дітям, використання імперативного сти? лю (“ти повинен”), категоричні  слова;

– логічний бар’єр (логіка є або дуже складною, або спрощеною; є чоловіча, жіноча, дитяча  логіка, бідних і багатих, здорових  і хво? рих). Комунікатор повинен вибирати адекватну для даного момен? та систему доказів.