Висновки

 

1. Спілкування – це універсальна реальність людського буття, яка породжується і підтримується різноманітними формами людських сто? сунків. В цій реальності формуються і розвиваються як різні види со? ціальних відносин, так і психологічні особливості окремої людини.

2. У вітчизняній психології склалась традиція розглядати спілку? вання в зв’язку з діяльністю. Діяльність і спілкування розглядаються як сторони єдиного людського буття. В категорії “діяльність” розк? ривається “суб’єкт?об’єктна (предметна)” сторона, а в категорії “спілкування” – “суб’єкт?суб’єктна”. Через спілкування людське бут? тя виявляється як взаємодія, в якій дії людей, що спілкуються, об’єд? нані в одне ціле, яке набуває нових якостей порівняно з діями кожно? го окремого учасника. Поняття “сукупний суб’єкт” визначає  те ціле, якісно нове, що виникає  в результаті  спілкування.

3. Вивчаючи спілкування, дослідники виділяють його структуру. До визначення структури можна підходити по?різному, в залежності від аспекту, в якому розглядається спілкування. У вітчизняній літера? турі найбільш поширено два підходи до розглядання структури спілкування: виділення структурних компонентів з позиції розглядання


його зсередини, та виділення структурних складових на основі зумов? леності спілкування зовнішніми факторами. Прикладом першого підхо? ду є характеристика структури спілкування через виділення в ньому таких сторін, як комунікативна, інтерактивна, перцептивна. Прикла? дом другого підходу є виділення різних видів спілкування, зумовле? них сферою суспільних  відносин, таких як  міжособистісне, рольове, ритуальне, монологічне, діалогічне та ін.

4. Спілкування – явище поліфункціональне. В соціальній  пси? хології аналізуються різні функції  спілкування. Найбільш важли? вим є такі функції:

– Спілкування виконує в колективній діяльності  людей кому?

нікативно?зв’язуючу роль. Без взаємозв’язків між людьми не могла б відбуватись  предметно?перетворююча діяльність,  яка  є умовою антропосоціогенезу і онтогенезу.  Спілкування зв’язує індивіда  зі всім людським  родом, соціумом, групою. Без такого взаємозв’язку не могло б створитись суспільство, не може сформуватись осо? бистість. Особливе значення  для розвитку  особистості  має спілку? вання на ранніх етапах онтогенезу, коли доросла людина вводить дитину в “світ людей”. Без спілкування з дорослим дитина не змог? ла б сформуватись в людину як соціальну  істоту.

– Спілкування є найважливішою потребою людини, умовою її нор?

мального існування. Постійна потреба в іншій людині є найважливішою в житті людини  будь?якого віку. В сучасній  психології  існує поняття “психологічне  підтвердження”, яке означає, що людину сприймають і оцінюють інші. Людина завжди відчуває потребу в оцінці її діяльності з боку іншої людини, щоб співвіднести цю оцінку з самооцінкою. Психо? логічне непідтвердження – це покарання, трагедія для особистості, яку важко перенести. Потреба в позитивно емоційному спілкуванні визна? чається поняттям афіліація. Генрі Мюррей, який ввів в психологію це поняття, вважав афіліацію основною потребою людини.

Афіліація пов’язана  з соціальною  підтримкою,  тобто почуттям

того, що тебе підтримують інші. Буферний ефект соціальної підтрим? ки полягає в тім, що людям більш важливою  є не сама підтримка, а її відчуття. Явищем, протилежним до соціальної підтримки, є самотність, яка може мати негативні наслідки для здоров’я людини.


Афіліація – це потреба людини не в якихось нейтральних зв’яз? ках з іншими людьми, а в дружніх стосунках, в любові. Такі стосун? ки визначаються поняттям атракція.  Серед  умов виникнення ат? ракції найголовнішими є : просторова  близькість,  схожість устано? вок, спільні інтереси у проведенні вільного часу, а також такий фак? тор, як сильна невпевненість в собі, що спонукає  індивіда до друж? би з несхожими  на нього людьми.