Афіліація як потреба в спілкуванні

 

Афіліація (від англ. affiliation  – з’єднання, зв’язок) – потреба (мотивація) у спілкуванні, в емоційному  контакті, дружбі, любові. Афіліація  виявляється у прагненні  бути в спілкуванні з іншими людьми, взаємодіяти з оточуючими, давати комусь допомогу і підтримку  і приймати її від іншого.

Вперше термін афіліація було введено в психологію відомим

американським психологом  Генрі Мюрреєм, який вважав основ?

ною потребою людини потребу в афіліації.  В західній психології


активне  дослідження афіліації  починається у другій  половині ХХ ст. Досліджуються ситуації,  які сприяють  афіліації,  мотиви афіліації, її результати. Так, американський психолог Фокс (1980) провів опитування з метою з’ясування, в якому випадку респон? денти хотіли б залишатись самі, а коли – у спілкуванні з іншими. Результати показали,  що прагнення  бути з іншими збільшується в таких  умовах: в приємних обставинах,  які приносять задово? лення  (коли  у людей радість), а також  в обставинах  загрожую? чих (у небезпеці, коли тривожно  або страшно).  Прагнення зали? шатись  наодинці  виявилось сильнішим в неприємних обстави? нах (коли людина нервується, коли напруга), а також у обстави? нах, що потребують  зосередженості.

Було встановлено, що загальними чинниками афіліації є:

1) необхідність  порівняти себе з іншими,  позбавитись не?

впевненості;

2) необхідність отримати позитивну стимуляцію завдяки ціка?

вому живому спілкуванню;

3) потреба в отриманні  схвалення, уваги;

4) потреба в емоційній підтримці.

Особливо активно  вивчалась  афіліація як реакція  на загрозу. Вивчаючи мотиви цієї афіліації, вчені прийшли до висновку, що тут відіграють роль три основних мотиви: соціальне порівняння, редук? ція тривоги і пошуку інформації.

У відповідності з теорією соціального порівняння Л. Фестінге? ра, в ситуаціях  небезпеки  спілкування з іншими, які опинились в такій самій ситуації, дає можливість порівняти свою реакцію з ре? акцією інших і оцінити, наскільки вона адекватна. Було проведено експерименти, які показали, що саме невпевненість в своїх реакціях сприяє  афіліації.  Крім прагнення зменшити  невпевненість, велику роль в афіліації  відіграє прагнення знизити тривожність. Наприк? лад, в експериментах досліджувані, які знаходились у стані стресу, здебільше прагнули спілкуватись з тими, хто виглядав менше стри? воженим, ніж вони самі, – напевно, через бажання  впевнитися, що перспективи не такі погані, як їм здається.

Деякі дослідники розглядають афіліацію в ситуації загрози без?

пеці під кутом зору теорії прив’язаності.  Суть пояснення полягає в


тім, що дорослі у ситуації  загрози  шукають  людину, яка б змогла надати інформацію для оцінки ситуації. Це відбувається подібно тому, як діти, стикнувшись з новим подразником, звертаються до батьків, шукаючи керівництва. Отже, афіліація пов’язана з соціаль? ною підтримкою.

Соціальна підтримка – це почуття, що тебе підтримують інші.

Соціальна підтримка  включає  чотири  компоненти: по?перше,  це емоційна підтримка (впевненість в тому, що про тебе хтось турбуєть? ся, любить і піклується); по?друге, це оціночна  підтримка (соціаль? не порівняння і відповідь на запитання, чи правильно я ставлюсь до того чи іншого явища); по?третє, це інформаційна підтримка (інфор? мація про те, як сприймати явища); по?четверте, це інструменталь? на підтримка (отримання конкретної дієвої допомоги).

Численні дослідження показують  позитивний вплив  соціаль?

ної підтримки для зниження стресу. Особливо дієвою є емоційна підтримка  в контексті близьких  стосунків, тому що людина в ситу? ації стресу може розмовляти лише з тими, хто її сприймає,  на кого можна звалити  негативні емоції без ризику бути знехтуваним і хто може допомогти повернути  віру в себе.

Дослідників соціальної  підтримки особливо  зацікавив так званий  буферний ефект  соціальної  підтримки,  який  полягає  в тім, що людям більш важливим є не сама підтримка,  а її відчут? тя. Ті люди,  які відчувають  підтримку,  менше  підпадають  під вплив стресових  ситуацій, ніж ті, хто такої підтримки не відчу? ває. Існують експериментальні підтвердження буферного ефек? ту. Наприклад, досліджувані,  яким сказали,  що вони можуть звернутись за допомогою  до експериментатора, хоча і не роби? ли цього, але краще справлялись зі стресовою ситуацією,  ніж ті суб’єкти, які цієї можливості не мали.

Одним з найбільш  явних і очевидних ознак невистачання спілкування і незадовільних соціальних  зв’язків є самотність. Самотність – це сукупність  емоцій,  які виникли у відповідь  на відчутий  дефіцит   у кількості  і якості соціальних  зв’язків. Са? мотність визначається як сукупність чотирьох комплексів почуттів і  переживань:  1) відчай  (почуття відчаю,  панічного  жаху,  не? мічності, покинутості); 2) депресія  (почуття горя, пригніченості,


спустошеності, жалості до себе і відчуженості); 3) нестерпна нудь? га (почуття невдалості, нетерпіння, нудьги, неможливість зосере? дитись);  4) нелюбов  до себе (відчуття власної  непривабливості, нерозумності і постійне відчуття  безпеки).

Існує  дві основні  форми  самотності: емоційна ізоляція, яка виникає в результаті відчуженості близької людини, і соціальна ізо- ляція – наслідок відсутності друзів і соціальних  зв’язків. Встанов? лено, що соціальна самотність частіше супроводжується депресією і особливо пов’язана з кількістю і якістю дружніх зв’язків, нестачею випадкових контактів з людьми, нестачею впевненості  у власній значимості,  яка вселяється іншими, і відсутністю  товаришів.  Емо? ційна самотність, навпаки, скоріше супроводжується почуттям три? воги і неспокою і пов’язана з відсутністю  інтимних  контактів  і ро? мантичних  стосунків, а також з відсутністю прихильності.

Незалученість в різноманітні взаємовідносини не тільки  при? зводить до самотності, але також може мати серйозні наслідки  для здоров’я людини. Широко відомими є дослідження американських психологів  (результати його опубліковано в 1979 р.), в яких вста? новлено, що ступінь смертності прямо зумовлена наявністю / відсут? ністю афіліації, а зовсім не тим фактом, що люди з меншою кількістю зв’язків були гірше забезпечені  або не мали можливості підтриму? вати соціальні зв’язки. Після цього першого дослідження було про? ведено не менше десятка інших, в яких показано вплив афіліації на здоров’я людини.  Наприклад, одне з досліджень  в групі похилих показало, що через два з половиною роки залишилось в живих май? же вдвічі більше індивідів,  що активно  контактують з людьми, і в

3?4 рази більше індивідів, які вважали,  що користуються адекват?

ною підтримкою  свого оточення.

Як свідчать наведені приклади, у життєдіяльності людини важ? ливу роль відіграють не будь?які, а дружні стосунки з іншими людь? ми. Всім відомо, що людина може відчувати самотність і серед інших людей, спілкуючись з ними. Афіліація – це потреба саме в дружніх стосунках, в любові. Тому важливим питанням у дослідженні спілку? вання є аналіз умов, які сприяють виникненню дружби, аттракції.

Поняття атракція  (від лат. attrahere – приваблювати) оз?

начає позитивні почуття по відношенню до іншого індивіда, праг?


нення перебувати  в його товаристві  (привабливість іншої люди? ни, потяг до неї). В багатьох випадках  люди не вибирають  свідо? мо яку?небудь компанію. Наприклад, в спортивний клуб вступа? ють не тому, що їм дуже  подобаються  члени  клубу.  Або, пере? їжджаючи  на нове місце проживання, як правило,  ніхто не знає заздалегідь,  які будуть сусіди. Проте, опинившись в одному про? сторі, індивіди  дуже часто  налагоджують стосунки,  які можуть перерости  в дружбу. В соціальній  психології існують досліджен? ня, які показують,  що просторова  близькість і потяг  до спілку? вання сприяють  виникненню атракції.

В багатьох дослідженнях показано,  що проста фізична  при?

сутність іншого індивіда збільшує імовірність виникнення друж? би. Півстоліття назад американській дослідник  Фестінгер і його колеги  провели  серію експериментів, якими  було доведено, що просторова  близькість відіграє важливу  роль у виникненні атт? ракції. Може існувати декілька причин, які пояснюють, чому про? сторова  близькість приводить до взаємного  тяжіння.  По?перше, якщо людина поряд, то для розвитку  дружби з нею менше пере? шкод. По?друге, регулярно перебуваючи у товаристві якої?небудь людини,  ми, отримуючи  більше інформації про неї, можемо  ви? яснити загальні з нею інтереси. По?третє, просторова  близькість може привести  до взаємного  тяжіння завдяки  так званому ефек? ту простої  експозиції,  тобто ступеня  можливості для  взаємодії. Чим  вищим  виявляється рівень  можливості для  взаємодії,  тим імовірніше  переростання стосунків  у дружбу.

Дія просторової  близькості на розвиток  атракції може зале?

жати  і від багатьох  інших  факторів.  По?перше, дія просторової близькості  особливо  виявляється, коли суб’єкти однорідні. На? приклад,  в дослідженнях Фестінгера всі досліджувані були або ветеранами,  або студентами.  По?друге, просторова  близькість може також знизити  атракцію, бо більш помітними стають не? приємні риси людей. По?третє, зумовлений зовнішніми умовами настрій може визначати, чи буде просторова  близькість підсилю? вати аттракцію. Наприклад, досліджуваний відчуває більшу сим? патію до того індивіда, який  разом з ним перебуває  у несприят? ливій ситуації. Це явище в соціальній  психології отримало  назву


негативного  підкріплення: присутність діє як деяке загальне підкріплення, яке знижує  дію неприємного збудження і створює таким чином умову для тяжіння до цього індивіда.

Сильним фактором  появи  атракції  є схожість  установок.  До?

сить відомим є експеримент американського соціального  психоло? га Бірна  (1971) з парадигми  атракції.  Досліджувані заповнювали опитувальник про своє ставлення до різних речей (класична музи? ка, спорт, законопроект з соціального  забезпечення, війна, розлу? чення), а через декілька тижнів вони дізнавались про ставлення до цих речей іншого індивіда – наприклад,  отримавши по пошті його заповнений опитувальник. Результати показали,  що схожість  по? зицій приводить  до взаємної аттракції.

Подібні  експерименти підтверджують, що атракція  – це пряма лінійна функція пропозиції схожих установок (тобто кількість схожих установок, поділена на загальне число схожих і несхожих установок). Закон атракції виведено, доведено і має широке застосування.

На залежність атракції  від схожості установок  впливають  два фактори.  По?перше, неспівпадіння тієї ролі, яку відіграє одна й та сама установка для двох різних людей: чим більше розходження, тим менше атракція. По?друге, чим важливішим є та чи інша установка для індивіда, тим більшу атракцію  викликає її співпадіння з уста? новкою іншого. Це стосується також і ступеня  важливості для лю? дини тих або інших  об’єктів. Атракцію  викликає тільки  схожість установок  у відношенні до важливих об’єктів.

В соціальній  психології  здійснені  дослідження, в яких вияви? лось, чому схожість  установок  відіграє таку важливу  роль в утво? ренні атракції. Основне  пояснення  цього феномену  висунув Бірн, який довів, що коли людина чує, як виражають погляди, що співпа? дають з її власними поглядами, це впливає на неї позитивно, а коли ж такі, що не співпадають, це діє на неї негативно.

Крім  схожості  установок  на виникнення атракції  впливають

також інші фактори.  Наприклад, те, які переваги віддаються  інди? відами у проведенні вільного часу, або такий фактор, як сильна не? впевненість в собі, яка може спонукати  індивіда до дружби з несхо? жими з ним людьми з надією, що вони нададуть їм більше нової інформації і різноманітних перспектив.


Згідно  з  теорією  соціально го об міну  важливою  умо вою стійких  відносин  є взаємна  привабливість. Як правило,  індивід, знаючи про те, що якійсь людині він подобається, починає стави? тись до неї краще. Тоді, як розказують про неї щось таке, що не співпадає  з її власною думкою про себе, вона важко в це вірить і не відповідає  приязню  на приязнь.  Головний критерій  дружби – це приємність від товариства  один одного. Дружба характери? зується  наявністю  норм і правил.  Правила – це думки  і переко? нання  відносно  того, що потрібно  робити  і чого робити  не по? трібно, які поділяються іншими. Соціальні психологи Аргайл і Хендерсон  (1985) виділили такі найбільш  важливі  правила  для дружби: добровільно  допомагати один одному, коли це потрібно, довіряти  один одному, захищати інтереси друга в його (її) відсут? ності і не критикувати один одного у присутності сторонніх. По? рушення  цих правил веде до розриву дружби.