Спілкування як форма існування і виявлення людської сутності

 

Істинно людське виявляється в індивідові в процесі спілкування. Становлення людини відбувається не завдяки пристосуванню генетич? но успадкованої видової поведінки до зміни середовища, як це спосте? рігається у тварини, а в результаті передачі людям досвіду попередніх поколінь  на основі спілкування. Індивід  може реалізуватись як со?


ціальна істота лише в спілкуванні з іншими людьми. Людина, з’являю? чись на світ, не має ніяких  навичок, ні здібностей  для існування.  Ті якості, які забезпечують  її життєдіяльність в даному соціумі, вона на? буває в процесі спілкування. Як іноді говорять, якби раптово на землі зникли всі люди старші двох років, то малюки, які вижили б, виросли б дикунами.  Вони не змогли  б скористатися досягненнями прогресу людства. Більш того, вони не змогли б розмовляти один з одним, бо не знали б мови. Все це виникло в процесі спілкування в далекій давнині людства, і всього цього навчається кожна людина з моменту народження від інших людей теж в процесі спілкування з ними.

Свідомість  і мова, саме мислення є продуктом  взаємодіяльності

людей. Функцію спілкування як спосіб формування людської психіки добре ілюструє унікальний науковий педагогічний експеримент, який проводився в Загорській школі?інтернаті під керівництвом видатного вітчизняного психолога А.І. Мещерякова. Особливості експерименту Загорської школи в тім, що в процесі виховання і навчання, яке було побудовано  на основі спілкування дітей і вчителів  через предмети, у сліпоглухонімих дітей сформувались психічні  властивості,  які дали змогу дітям не тільки навчитись  говорити і потім навчатись в загаль? ноосвітній школі, а деяким – у вищих навчальних закладах.

Коли говорять про роль спілкування у формуванні людської пси?

хіки, то наводять приклади дітей?мауглі. Ці класичні приклади пока? зують, що поза спілкування з людьми дитина не стане людиною в по? вному розумінні  цього слова. Але відносно “мауглі” існує цікава нау? кова гіпотеза, яка дає можливість подивитись на цю проблему з іншого боку. Згідно з цією гіпотезою, всі “мауглі” – діти розумово неповноцінні. Знижені інтелектуальні здібності сприяють пробудженню інстинктів і архаїчних адаптивних механізмів, що й дозволяє таким дітям вижити в природному середовищі. Психічно повноцінна дитина в подібній си? туації не змогла б вижити,  бо її інстинкти пропали  заради того, щоб дати життя новим адаптивним силам, тобто тим силам, які дозволяють дитині ввібрати в себе багатства символічного світу людей.

Людський світ – це поле смислів і значень. Ці смисли і значення ство?

рюються і підтримуються різними формами людських стосунків, соціаль? них взаємодій, вони закріплені в мові. Без цього світу немає людини, зав? дяки входженню в цей світ, завдяки спілкуванню формується особистість.


Розвиток спілкування в онтогенезі

 

На ранніх  етапах онтогенезу  спілкування має особливо  ве? лике значення для розвитку особистості дитини. Поведінка, діяльність  і ставлення дитини до світу і самого себе значною мірою  визначається її спілкуванням з дорослими.  Як  відмічав Д.Б. Ельконін, дитина – це завжди дві людини – вона і дорослий. Сучасні  дослідження поведінки  немовлят  (О.В. Запорожець, М.І. Лісіна, Д.Б. Ельконін) показали, що в перші дні після народ? ження діти не виявляють потреби у спілкуванні з дорослими.  Це свідчить про те, що потреба у спілкуванні не природжена,  а фор? мується  в процесі взаємодії  з дорослим.

Спілкування з оточуючими людьми складається в онтогенезі поступово. Його передумовою  є реакції зосередження, які вини? кають у малюка  в перші дні життя  у контакті  з дорослими.  Од? нією з перших ознак цих контактів є посмішка дитини у відповідь на ласку дорослого (на 4?ому тижні життя). Вже на другому місяці життя  виникає  специфічно людська  соціальна  за своєю приро? дою потреба – потреба у дорослій людині, у спілкуванні з дорос? лими, що доглядають дитину. Первинною формою вияву цієї по? треби  є  реакція  пожвавлення. Це  є  безпосер едньо?емо ційне спілкування з партнером. В такому спілкуванні, виражаючи  своє ставлення до партнера,  діти використовують різні експресивно? мімічні засоби (погляд, посмішка, виразні рухи, вокалізація). На грунті потреби у спілкуванні – першої соціальної  потреби дити? ни – виникають усі інші соціальні  потреби.  На  кінець  першого півріччя спілкування з дорослими  набуває у дитини вибіркового характеру. Маля починає відрізняти своїх від чужих. Експери? ментальні  дослідження, проведені М.І. Лісіною, дають змогу ви? окремити 4 головні рівні в розвитку змісту потреби у спілкуванні дитини дошкільного  віку з дорослим.

Перший  рівень  (перше  півріччя  життя) характеризується як потреба в увазі й доброзичливості з боку дорослого.

Другий  рівень – це розвиток  потреби  у співробітництві з до?

рослим. До кінця 1?го року у дітей формується ще одна форма кон?

тактів з оточуючими – предметно?діяльнісне спілкування, включе?


не в сумісну ігрову і маніпулятивну діяльність дитини і дорослого. Для цього діти використовують практичні  дії, наділяючи  її функці? ями виразного  руху (наближення, протягування предмету та ін.).

Третій  рівень  – це потреба  у повазі. На цьому рівні виникає

самосвідомість,  провідним  засобом спілкування стає мова, яка дає можливість вийти за межі конкретної ситуації.

Четвертий рівень – рівень розвитку  змісту потреби  у спілку? ванні – характеризується як потреба у розумінні людей, які оточу? ють дитину та співпереживають їй, що розглядається як емоційний аналог взаєморозуміння. Це дає можливість дітям якоюсь мірою оволодіти нормами соціальної поведінки, засвоїти певні моральні норми суспільства.  Спілкування на цьому рівні допомагає форму? ванню адекватної самооцінки  особистості, розвитку  “Я?концепції”.

В дошкільному віці зберігається типова для предметно?діяльні?

сного спілкування “прив’язаність” дитини  до конкретної ситуації, зв’язок з діяльністю  партнерів. Слово лише спочатку обслуговує цю форму спілкування. Поступово, оволодіваючи чисельними функція? ми мови, дитина  все частіше виходить  за межі безпосередніх  ситу? ацій і буденних інтересів. До кінця дошкільного віку у дітей з’являєть? ся позаситуативне інтимно?особистісне спілкування, основні форми якого розвиваються вже у підлітковому віці, хоча спілкування дити? ни з однолітками виникає  ще на другому півріччі 1?го року життя.

Спілкування з дорослими  є одним з головних факторів психіч?

ного розвитку дитини. Воно забезпечує приєднання дитини до істо? ричного досвіду людства, а також відіграє терапевтичну функцію. Життєво важливе  значення  спілкування дитини з дорослим  вияв? ляється на такому прикладі. В 30?х рр. ХХ ст. в США було проведе? но експеримент у двох клініках, де діти лікувались від важких хво? роб. Умови  в обох клініках  були майже однакові, але в одній – до дітей не пускали  родичів, бо боялись  інфекції, а в другій – встано? вили часи побачень. Через декілька місяців порівняли ефективність лікування. В першій  клініці  коефіцієнт смертності  наблизився до однієї третини, не дивлячись на зусилля лікарів. В другій же, де ма? люків лікували тими ж самими засобами  і методами, за цей час не померла жодна дитина. Спілкування з рідними стало тими ліками і профілактичним засобом, який підтримував імунітет.


Особливо інтенсивно  розвивається спілкування у дитини  в підлітковому віці, набуваючи нового змісту і нових форм. Саме спілку? вання  будується  у підлітка  на основі багатопланової суспільно  ко? рисної діяльності, яка включає трудові, учбові, спортивні, художні та ін. його види. Завдяки спілкуванню, що відбувається в цих видах діяльності, у дітей підліткового віку свідомість досягає якісно нового рівня розвитку, змінюється вся організація їх духовного світу.

Тісний зв’язок між структурами особистості і процесом спілку? вання, як в онтогенезі, так і в процесі функціонування дорослої осо? бистості, приводить  до того, що порушення спілкування неухильно викликають зміни особистості, і, навпаки, патологія  особистості не може не вплинути на комунікативні можливості суб’єкта.